Мамалига Людмила, Пашкова Вікторія СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОМАНУ ПАНАСА МИРНОГО ТА ІВАНА БІЛИКА «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

 

Мамалига Л.

здобувач освіти 1 курсу, групи 07-23

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Пашкова В.

здобувач освіти 3 курсу, групи 03-21

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. наук,

викладач української мови та літератури,

 

СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РОМАНУ ПАНАСА МИРНОГО

ТА ІВАНА БІЛИКА «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

 

Простежено співпрацю братів Панаса і Івана Рудченків (в історій української літературі вони відомі під псевдонімами Панас Мирний та Іван Білик) у написані роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». З’ясовано вплив на концепцію та структуру твору літературно-критичних поглядив І. Білика, його соціально-детермінантського світогляду. Проаналізованого настанови і пропозиції старшого брата щодо стилістики й композиції твору, його внесок як співавтора редакції твору, роботу Панаса Мирного над текстом, а також пізніші літературно-критичні оцінки роману.

Панас Мирний почав літературну діяльність за вікопомного часу «великий реформ» у Російській імперії, тієї нетривалої «весни» початку 1860-х років, позначеної не лише ліквідацією кріпосного права, а й істотною лібералізацією життя взагалі. Саме Іван Білик прищепив братові ідеї народницького українофільства, познайомив із соціалістичними ідеалами критика, редактора та співавтора низки творів. Принаймні не підлягає сумніву, що саме старший брат підштовхнув  Панаса Рудченка до літературної праці.

1872 року сталася важлива подія в житті письменника – поїздка з Полтави до Гадяча, адже саме з неї розпочинається історія створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Повість письменник давав читати декому зі своїх знайомих, зокрема Дмитрові Пильчикову. Той сказав, що в автора «Чіпки» «вкус французкий», адже він поклав в основу твору кримінальний сюжет. Очевидно, Пильчиков мав на увазі творчість Ежена Сю, Олександра Дюма.

Найголовніше – істотне розширення горизонтів твору. У повісті, каже Іван Білик, автор змалював Чіпку тільки як розбишаку, упустивши чоловіка. Позаяк «людське» Білик розуміє передовсім як «соціальне», він радить Мирному значно розширити змалювання соціальних зв’язків свого героя та соціального тла загалом. Саме це дасть змогу з’ясувати причини розбійництва від його народження аж до заслання на каторгу.

Особливістю творчої манери Панаса Мирного є те, що він змальовує минуле героїв, що перебуває на чималій часовій відстані від описуваних у подій, а інколи «навіть десь поза часовими межами твору». Зважаючи на те, що достеменно невідомо, коли саме Іван Білик писав свій цикл (а «Правда» часто друкувала подані матеріали із запізненням), важко напевно сказати, чи критик прикладав уже готові настанови до повісті «Чіпки», чи саме повість наштовхнула його на висловлені в циклі думки про природу й завдання літературних творів. Таку соціальну психоаналітику й терапію Білик прикладає як мірку до повісті Мирного.

У центрі роману образ Чіпки. Його історія дуже змістовна і займає три або й більше частин твору. Чіпка – широкоплечий двадцятирічний парубок, з гострим карими очима, середнього зросту, хазяйновитий. Він любить свою матір і бабусю, дружить з Грицьком, любить Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки, то забуває все на світі, ненавидить увесь світ і може навіть убити. Коли Чіпка став господарем, то люди почали його поважати, а коли став розбійником – бачили в ньому потвору. Для своїх братів по чорним справі Чіпка став ватажком. Автори роману розкривають процес перетворення правопорушника на вбивцю, вони йому співчували, бо Чіпка не зміг протистояти жагливому впливу свого оточення.

Чіпка Варениченко – найпотужніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі. Доля й суспільство були дійсно не справедливі до Чіпки. Але чи можна через це знівелюватися та мститися? Чіпка обирає саме такий спосіб шляху.

Вражаюча кінцівка роману: зрікаються Чіпки, проклинають його і рідна мати, і дружина Галя – найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором  на вустах: «Так оце та правда!» – дружина накладає на себе руки. А мати сама карає сина-забіяку, аби зупинити його сатанинство, адже Господня заповідь «не вбий» вища за материнські почуття. Символічно, Мотря і Галя – то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно засуджує кривавий шлях боротьби з несправедливістю. Розповідь роману дає підстави припустити, що Чіпка має зробити інший вибір. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші – оберігали його від «кривої дороги». За своєю вдачею Чіпка був урівноважений. Це значить, що саме зовнішні причини штовхали його на «криву дорогу». А коли у Чіпки не законно відбирають землю, він, з властивою йому категоричністю, вирішує, що «правди нема».

Література

1. Видатні діячі України минулих століть. Меморіальний альманах / Голова ред. ради В. Смолій; Авт.: В. Горбик, В. Даниленко, Ю. Пінчук та ін. Київ: Євроімідж, 2001. С. 388 – 389.

2. Григоренко І. В. Панас Мирний у листах та спогадах сучасників: монографія. Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. 203 с.

3.   Кирилюк Є. Панас Мирний: (нарис про життя і творчість). Київ: Держ. літ. вид-во, 1939. 150 с.

4.  Мирний П. Хіба ревуть воли, як ясла повні?: роман з нар. життя. Харків: Фоліо, 2005. 349, 1 с.

5.    Мирний Панас. Шевченківська енциклопедія. Т. 4: М – Па: у 6 т. / гол. ред. М. Г. Жулинський. Київ: Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. С. 214 – 215.