Стригун Віталій КОМБАТАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА У ДИСКУРСІ КАТАРСИСУ

 

               Стригун В. Ю.

аспірант 2 курсу

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», м. Полтава

Наук. кер.: Галич А. О., д. філол. н., професор

 

КОМБАТАНТСЬКА ЛІТЕРАТУРА У ДИСКУРСІ КАТАРСИСУ

 

Комбатантська література (фр. combattant – воїн, боєць) – це специфічний жанр, авторами якої є винятково учасники бойових дій, які наразі воюють, перебувають у військовому резерві після демобілізації або загинули за свободу своєї Вітчизни.

На сучасному етапі історії України в національному літературному середовищі очікувано з’явилася велика кількість різножанрових воєнних творів, які є відбитком реалій сьогодення та останнього десятиліття. Серед авторів переважає велика кількість людей, які не мали досвіду письменництва до війни. Передусім жанровими особливостями таких творів комбатантів є еґо-документи (спогади та щоденники) та еґо-тексти (есеїстика та автобіографічна художня проза).

Одним з основних мотивів написання творів такого жанру є терапевтична функція. Комбатантська література виконує роль емоційної та психічної розрядки для автора, яку використовують у психології. Науково доведено, коли людина викладає власні думки на папері, їй стає набагато легше вивільнятися від своїх емоцій та переживання, які закарбувалися в пам’яті та серці. Сповідальний тон та відкритість розмови автора із самим собою, а також читачем – це одна з відомих психологічних практик, що дозволяє упорядкувати почуття, емоції. Самоаналіз дозволяє відкинути страждання та навчитися жити в новій реальності.

Два напрямки культурної комунікації можна змоделювати таким чином: «Я – Він» та «Я –Я». Якщо перша модель передає суб’єктно-об’єктні відносини та переміщення інформації в просторі, то друга − відтворює суб’єктно-суб’єктні відносини, де суб’єкт є одночасно адресантом та адресатом, і описує переміщення інформації в часі.

Автори комбатантської літератури переважно відтворюють другу модель комунікації, протре і в першій моделі присутній сповідальний наратив. У своїх творах, комунікуючи «сам на сам» або ж спілкуючись з читачем, вони проходять звільнення від нав’язливих думок, травматичного досвіду, переживань через втрати близьких людей і досягають стану катарсису.

Термін «катарсис» (гр. κάθαρσις – очищення) відомий ще з античних часів. Аристотель у своїх літературознавчих працях доволі часто використовує це поняття. Він стверджує, що трагедія викликає в читача почуття жаху та жалю, таким чином, справляє на нього «очищаючий» вплив, але філософ не відповів на питання, у чому полягає таке очищення. Художній твір, на думку філософа, викликає в душі етичні почуття, справляючи на людину також і виховний вплив [2, c. 21].

Г. Е. Лессінг стверджував, що трагедія «очищає», тобто облагороджує почуття людини, приносячи духовне очищення.

Я. Бернайс наголошує, що в душі кожної людини спить схильність до різних афектів. Під впливом емоцій ці афекти активізуються та проявляються у формі жаху та співчуття. Трагедія викликає у читача емоції жалю та страху, доводить його до максимального напруження, потім приносить розрядження, відповідно даючи душі полегшення і внутрішній спокій, через те, що людина звільняє себе від надмірності почуттів, які її хвилювали [1, с. 21].

Читач комбатантської літератури також гостро відчуває страждання героя, його моральний вибір, переносить цілий спектр емоцій, зокрема співчуття та страх за самого себе, боячись, що така доля може спіткати і його. Проживаючи всі гострі емоції, у кінці твору людина відчуває моральне полегшення, оскільки історія завершилася, а читачу вдалося пережити, акумулювавши свої сили, цей проміжок часу.

Жанр щоденника дуже популярний серед авторів комбатантської літератури, адже його специфіка дозволяє зафіксувати події, факти в найточніших деталях, що трансформуються в джерело історичної інформації, автором якої є головний герой. Найяскравішими творами цього жанру є «370 днів у камуфляжі» П. Солтиса, «То АТО. Щоденник добровольця» Д. Якорнова, «Савур-Могила. Військові щоденники» П. Потєхіна, М. Музики та А. Пальваля, «Хроніки одного батальйону» І. Орла, «Іловайський щоденник» Р. Зіненка.

Частина комбатантської літератури – це спогади, які схиляються до публіцистичного та художнього стилю. Автори цих творів узялися за перо, оскільки написаний текст на папері виконує не лише терапевтичну функцію, а й фіксує пам’ять про побратимів та посестер, з якими вони боролися пліч-о-пліч, та які загинули. Зазвичай автори-комбатанти пишуть не для отримання нагород чи фінансової вигоди, а намагаються донести до широкого загалу людей справжню правду про війну. Спогади у комбатантській літературі українських авторів мають свою специфіку – вони створені майже відразу після демобілізації бійця, таким чином, пам’ять автора не викривлюється, не спотворюючи деталі та не забуваючи ключові моменти для правдивої розповіді. Відомими творами цього жанру є «Звіт за серпень’ 14» А. Сови (Плохіша), «Любов на лінії фронту»                     В. Трофимовича, «Герої сучасності» Патріка, «Нотатник мобілізованого»                        Н.  Розлуцького

Крім еґо-документів у сучасній комбатантській літературі виділяються еґо-тексти (есе та художні твори). Жанрова приналежність таких творів має свою неоднорідність. Артем Чех у збірці «Точка нуль» указує, що його твір є есе. Проте критики не завжди погоджуються з такою класифікацією, оскільки велика частина авторів відокремлює себе від героя твору та описує головного персонажа як збірний образ. Проте такі твори не втрачають своєї достовірності та правдивості в передачі інформації, а лиш доповнюються художніми засобами. Варто зазначити, що до жанру есе відносять роман «Сапери» С. Гридіна, збірки «Блокпост» та «100 новел про війну» Б. Гуменюка.

Мабуть, найяскравішими творами комбатантської літератури є автобіографічна художня проза. «Кілька днів піхоти» Мартина Бреста та «Сліди на дорозі» Валерія Ананьєва є типовими представниками цього жанру. Твори поєднує мінімальний проміжок між подіями та їх описом та те, що розповідь змушує комбатанта заново пережити важке минуле, усвідомити його (перетворити ретроспективний виклад на проспективний). Саме в цих творах ми можемо побачити граничну відкритість до читача, внутрішню боротьбу головного героя, яка дає змогу автору почати новий етап життя.

Мала проза письменників-комбатантів репрезентована оригінальними художніми замальовками та оповіданнями. Відомими творами є «Батальйон “Полтава”» В. Запеки, Діалог з нулів» К. Машовця, «Грязь [*khaki]» Сергія Сергійовича (Saigon), «Незручні замальовки гібридної війни» О. Пайкіна.

Повернення до мирного життя як ключова проблема простежується у творах «Моноліт» В. Пузіка, «Шлях додому» О. Пайкіна, «Чужий» С. Гридіна, оскільки війна кардинально змінює людину й лише від неї залежить, чи зможе вона повернутися до свого попереднього «Я», чи зламається.

Можемо зробити висновок про те, що комбатантська література є жанрово-різноманітною. Її створюють як професійні письменники, що пройшли жорна війна, так і ті, хто ніколи не мав до неї дотику. Стратегія таких творів є різноманітною, оскільки головним персонажем може бути як автор твору, так і його друг, а також збірний образ чи вигаданий персонаж, але їх об’єднує велика ціль – пройти певний етап катарсису, скинути із себе вантаж переживань через втрати близьких людей, розчарувань, очистити свою свідомість та пам’ять від жахів та болів минулого.

 

Література

 

1. Аристотель. Поетика. Київ: Мистецтво, 1967. 142 с.

2. Галич О. Історія літературознавства. Луганськ: Книжковий світ, 2009. 289 с.