Фурсова Марія ОБРАЗ ГОЛОВНОЇ ГЕРОЇНІ РОМАНУ С. АНДРУХОВИЧ «СЬОМГА»: ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ

 

Фурсова М. Я.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент

 

 Образ головної героїні РОМАНУ С. АНДРУХОВИЧ «СЬОМГА»: гендерні аспекти

 

Ряд письменниць покоління «двотисячників» є творцями сучасної української прози, яка стала самобутнiм явищем лiтературного процесу. Ці тексти, що приваблюють своєю інтимністю, автобіографічними образами,  психологізмом, емоційністю та чутливістю, відкрили перед читачами новий літературний світ – світ без лапок. Тож у даному контексті неможливо не відмітити талант С. Андрухович – української письменниці, творчість якої вирізняється надзвичайною відвертістю, витонченістю, чуттєвістю та розкутістю, особливістю жіночої психології, естетичним відтворенням дійсності, що є наслідком світосприйняття й художнього мислення авторки.  

Проза письменниці загалом вже достатньо вивчена літературознавцями, зокрема, роман «Сьомга», що у 2007 році зробив справжню революцію в жіночій українській прозі,  представлений як об’єкт вивчення у таких наукових працях як «Феміністичний дискурс у сучасній українській прозі. Дослідницькі перспективи» (П. Олеховська), «Амбівалентний характер феномену запаху в романі С. Андрухович «Сьомга» (І. Завітаєва), «Я» та «інший»: простір інтимності в романі Софії Андрухович «Сьомга» (М. Крупка) тощо.  Однак образ головної героїні не було досліджено в повній мірі.  Є аспекти, які потрібно проаналізувати, щоб мати цілісне уявлення про стратегію моделювання жіночих образів у творчості авторки й загалом жіночій прозі цього періоду – у чому й полягає актуальність теми дослідження. Предметом дослідження є особливості відтворення жіночої психології та зображальні прийоми.

Жінка-автор сучасної прози намагається долати проблему замовчуваності, табу та стереотипів. Відтворює образ, у якому перед читачем розкривається внутрішній світ, аспекти приватного простору, показує життя «таким, яке воно є, неприкритим, з усіма незручностями, з потворними, відразливими моментами, з усім тим, що зазвичай ховають від чужих очей» [2]. Автор моделює цей образ буквально «зсередини» і тим самим переміщує увагу із зображення зовнішньої поведінки на зображення непростого внутрішнього світу героїні, змушуючи читача переживати з нею різний спектр почуттів та емоцій.

Саме такою є постать головної героїні роману С. Андрухович, яка більшою чи меншою мірою ототожнюється із постаттю самої письменниці. Хоч в інтерв’ю з Н. Дудко вона й зізнається: «Мені хотілося вигадати людське життя, вигадати людину, її родичів, друзів, випадкових зустрічних, і зробити це так, щоб усе було максимально правдиво, і водночас, щоб жодної реальної події чи особи там не було. Хотілося примусити читачів швиденько пережити чиєсь паралельне життя…» [2]. Однак особлива форма оповіді від імені головної героїні, наявність сюжетних поворотів, схожих на реальне життя авторки, певні риси зовнішності, акценти на внутрішніх переживаннях дівчини Софії, яку, до речі, названо ім’ям самої Андрухович, дають підстави говорити про автобіографічний характер роману.

Свою індивідуальність, певні риси характеру авторка проєктує на центрального персонажа. Так, сама С. Андрухович, промовляючи голосом героїні роману,  визнає: «Я можу вигадувати все, що завгодно, можу дотримуватись документальної точності, переповідаючи те, що мені відомо, описувати, що сама бачила – і завжди говоритиму лише про себе…» [1, с. 73].

Головна героїня роману С. Андрухович постає перед читачем максимально відвертою, оголює свої найпотаємніші бажання та сподівання, болісний згусток досвіду життя дитячих та юнацьких років, повертаючись у минуле задля його переосмислення. Подаючи описи тілесного досвіду (сексуальної ініціації підлітка), авторка намагається розширити контекст інтерпретації жіночого суб’єкта через синтетичне поєднання різних сфер жіночого існування (фізіологія. психологія, періоди розвитку).

Роман складається із шести частин, кожна з яких презентує окремі епізоди життя, які можна трактувати як етапи її сексуального становлення та сексуального дорослішання. У першій новелі твору «Володар світла, повелитель води» читач знайомиться із «дорослою» версією героїні твору – молодою жінкою, що мешкає зі своїм чоловіком у будинку за адресою Трудова 7а.

Вона є оповідачем власної історії буття, власницею  щоденника, в якому кожен день з’являються нові найпотаємніші подробиці. І ці подробиці змушують із захопленням і затриманим подихом спостерігати за рухливою зміною подій та епізодів буденного життя Софії, насичених найдрібнішими художньо виразними та вмотивованими деталями. Наприклад, чутлива розповідь «дитячої» версії героїні про її любов до м’яса, яке вона їла після солодкого, їла перед сном, і засинаючи марила про нього: «М’ясо було святим для мене у будь-якій іпостасі. Його без перебільшення можна було назвати сенсом мого життя, бо саме воно відволікало мене від сумних думок, від запитань, чому помер хом’як і чому помер голуб…Поки було м’ясо, я ніколи не сказала б, що життя несправедливе або марне…»  [1, c. 128]. Це той момент життя маленької особистості, яка ще не розуміє усієї складності людських стосунків, навіть не замислюється про те, що таке секс, а тільки підходить до етапу формування дитячої сексуальності. В її уяві  головним є одне – смак м’яса, що робить  щасливим і змушує радіти життю. Маленька дівчинка не думає про те, що колись через втрату інтимності та приватності, перетворившись на об’єкт спостереження, буде боятися проводити час у власній квартирі, зазираючи за вікна і вишукуючи очима постать невідомого, що «крав, брав те, що йому не належить. Крав найцінніше і недоторканне: інтимність, справжність, оголеність» [1, с. 61].

Дім – це те місце, де людина може відчувати себе захищеною від усього світу, людських поглядів та думок. Таким був дім для Софії спочатку. Квартирка у рідному Івано-Франківську (місто, в якому народилася і сама С. Андрухович). Та чи можна стверджувати, що все почало змінюватися з приходом у її особисте та потаємне «Електрика Едуарда»? Чи, може, все почалося ще з дитинства жінки?  Детальне занурення читача разом із самою героїнею у пам’ять та спогади допомагають проаналізувати певні епізоди з життя, які так чи інакше вплинули на її становлення як особистості, риси характеру та поведінки. 

Одним із основних прийомів опису Софії в романі виступає самохарактеристика. Внутрішні мовленнєві рефлексії складають величезну частину усього твору та надають героїні якісної оцінки. Бачення Софії самої себе проявляється через тісні стосунки з оточуючими, з людьми, які були з нею у певні моменти її життя. І недаремно спогад-оповідь жінки про своє дитинство починається із розкриття теплих стосунків із нянею, за вчинками якої вона уважно спостерігає і яка певною мірою вплинула на її модель поведінки.    

Описуючи стосунки Галі з Валентином Геннадійовичем очима трирічної дівчинки, героїня веде мову з позиції дорослої людини в доволі іронічному тоні. Це стосується перш за все образу чоловіка та жінки. Старий Валентин Геннадійович, кістки якого «обтягнуті тонкою біло-блакитною, вологою та прохолодною жаб’ячою шкірою…худі плечі, стегна…при цьому він мав бридкий круглий животик з випуклим назовні вузлом пупка» [1, с. 86], ніяк не відповідав образу Галі, яка  в уявленні героїні була вродженим секс-символом, чиє тіло, однак, «жило саме по собі, не питаючи в неї дозволу» [1, с. 74], Подальша поведінка Галі (від зневаги до публічного залицяння та сексуальних стосунків) набирає форм відвертого садизму, що міцно засіли в уявленні молодої ще несформованої особистості.

Оточення має неабиякий вплив на формування дитячої сексуальності. Так із дівчиною траплялися різні ситуації у дитячому садку, які так чи інакше впливали на подальше дорослішання та самоідентифікацію: контакт із вихователькою, яка отримувала збочене задоволення від як психічного, так і фізичного знущання над дітьми, що призвело до формування у дітей мазохістського комплексу («Особисто в мене з Людмилою Пилипівною пов’язано кілька травматичних спогадів. Наприклад, вона чомусь дуже любила мене цілувати…Мокро і смердюче….Я терпіла. Я багато подібних речей у житті терпіла. Бо я думала так: якщо я можу витримати, а комусь це дуже подобається, то чому б мені не справити людині приємне?»)[1, с. 137]); зустріч із хлопчиком у суспільному туалеті, після якої Софія вирішила, що «треба хотіти давати. А самій брати» [1, с. 144]; оголеність перед сусідом по ліжках («ми, не змовляючись, знімали труси – що були готові кожної миті продемонструвати одне одному, трохи розкрившись» [1, с. 143]. Все це мало свій вплив на подальше розуміння та сприйняття,  генерувало в героїні твору певні відхилення у формуванні статевої поведінки. Через кілька років Софія також зазнала сексуального насильства з боку чоловіка, набагато старшого за неї: «Мені здавалось, усіх дорослих треба терпіти. Навіть якщо вони тобі не подобаються…» [1, с. 159].  Тож не дивно, що деякі епізоди з дитинства дівчини змусили її зробити певні (не зовсім правильні з боку психології) для себе висновки, коли в уяві Софії постали кадри зґвалтування у власній квартирі: «В пасивності, як і в примусі, є, зрештою, щось п’янке і привабливе  [1, с. 277].

Неабиякий інтерес до постаті головної героїні привертає новела «Морські розбійники та Діва Марія», що дає читачу можливість більш детально вивчити образ дівчини. Неймовірне розмаїтті епізодів, що змушує нас пережити автор разом із Софією, дивують своєю відкритістю,  відвертістю та інтимністю. Однак сексуальні стосунки, що становлять основну частину новели, передано в іронічному тоні (що, вірогідно, є  ключовим складником образу героїні роману).  Софія постає перед читачем в підлітковому віці – віці статевого дозрівання. На цьому етапі дівчина проводить аналіз самоспостереження, що дозволяє їй зрозуміти особливості свого характеру та поведінки, власних  вчинків: «Я ніби перетворилася на стороннього глядача...» [1, 234]. У цій частині роману можна чітко побачити відмінність Софії-підлітка від дівчат її віку. Вона вже здатна аналізувати світ, що її оточує. Як мінімум героїня, спостерігаючи за бурхливим сексуальним життям своїх подруг, не шукає таких самих  стосунків. Однак її оточення (зокрема, Христина, що дуже швидко  забула про кохання усього свого життя – покійного Григорія Павловича – і звернула увагу на «товстого, але смішного і милого Сашеньку»), змушувало все ж замислитися над відсутністю першого сексуального досвіду («…всі люди як люди, а ти, скільки можна, і нормальна ж людина, не якась там Оля Шовчик, а вона вже ого-го, а ти ще взагалі не це, так що треба з цим негайно щось робити…» [1, с. 232]), формуючи тим самим у героїні комплекс неповноцінності. Тож не дивно, що Софія позбулася цноти (що таки було спровоковано моральним тиском її подруги) з першим ліпшим хлопцем, якого зустріла у поїзді. Однак якихось яскравих емоцій, про які розповідали однолітки героїні, вона не відчула.  Образ Вови, дії якого здавалися дівчині нудними, абсолютно зайвими і непотрібними,  у цей момент сприймається з відвертою іронією у голосі. А сама Софія після першого статевого акту відчуває розчарування: «Мені було байдуже. Просто згаяла час. І порвала колготи» [1, с. 245].

Після невдалого сексуального досвіду дівчина не уникає протилежної статі, навпаки, її увагу привертає до себе друг Христини (Вова), з яким та прагнула звести Софію. Та епізод з пограбуванням квартири завдав їй тяжкої психологічної травми, яка була підсилена через раптові спогади зґвалтування у власному домі, що виступав в уяві дівчини місцем спокою та захисту від зовнішнього світу, постав перед її очима як «…понівечений, розпачливо роззявлений, беззахисний у своїй покаліченості дім» [1, с. 263]. Героїня зізнається: «Я навіть не могла уявити, що зможу коли-небудь перебувати тут, не відчуваючи страху, огиди, сорому, не думаючи про квапливі загребущі руки, котрі мацають мене зсередини» [1, с. 263]. Між спогадами про суміш аґресивного одеколону, тютюну і вина, про тверді і шершаві губи та міцні руки присутня розлога, місцями різка самохарактеристика: «І в усьому ти така – ці необрізані кутикули…ці закопилені, вічно чимось невдоволені губи. Кожної миті готова розрюмсатись. Вимагаєш, щоб усе і негайно. Даєш, коли вимагають…Чекаєш, коли все, чого прагнеш, гепнеться тобі на голову. Ласкаво дозволяєш іншим доглядати за тобою, робити все замість тебе – ніби так і повинно бути. Самозакохана і лінива. Вважаєш себе найкращою, от тільки не знаєш, у чому. Ображати інших тобі – як два пальці об асфальт, натомість тяжко ридаєш, коли чуєш про себе щось, що не дуже подобається…Смішна, претензійна, розгублена, безпорадна…Огидна, нікчемна, розбещена дитина з пальцями у щілині статевих губ» [1, с. 277]. Та чи є ця характеристика добре обміркованою? Або ж це спричинено злістю на саму себе через неспроможність змінити ситуацію, повернути час назад?

Не можна заперечувати, що в Софії  проявляються згадані риси характеру, які випливають у деяких особливо цікавих епізодах. Наприклад, історія з Міськом, якому дівчина ясно дала зрозуміти, що у домі Олі йому не раді. Тут могла б йти мова про егоїстичність головної героїні до почуттів інших(у даному випадку Міська), однак сама ж дівчина зізнається: «Ця історія з Міськом – одна з двох найгірших речей, які я скоїла. Вони мучать мене найбільше» [1, с. 193], що вже певною мірою спростовує вираз «ображати інших тобі – як два пальці об асфальт».

Особливо привертає до себе увагу фраза «даєш, коли вимагають». Хоч вона і може мати багато сенсів, у даному випадку ми зіштовхнулися із неможливістю героїні відмовити сексуальному партнеру, що суперечить її власним відчуттям.  Прикладом може слугувати епізод, який відкриває перед читачем картину першого сексуального досвіду дівчини: «…потерпи, розслабся. І я терпіла. Колись же це мало закінчитись. Все коли-небудь закінчується, думала я» [1, с. 240]. Це, вірогідно, пов’язано із епізодами з дитинства (контакт із вихователькою, що призвело до формування у неї мазохістського комплексу, «казкова і незабутня» пригода з педофілом, зустріч із хлопчиком у вбиральні), часто в яких фігурували слова «терпіти», «можу витримати», «треба терпіти» тощо.

Не можна не заперечувати, що після тяжких епізодів життя інтимні контакти не приносять задоволення Софії. Вона спостерігає за собою та своїми партнерами, дозволяючи час від часу «брати» себе, інколи навіть із жалощів. Так було і з «Вовою» («…я назвала його Вовою – так було зручніше та простіше, так було природніше. Таким чином я закінчила формування трійці, що найважливіше» [1, с. 292]), який постає на сторінках новели «Диявол ховається в рисі», що завершує опис сексуальної історії Софії.

Тож чи можна стверджувати, що все почало змінюватися із приходом у її особисте та потаємне «Електрика Едуарда»? Мабуть, що ні. Все почалося ще з дитинства, продовжило свій шлях через осквернення квартири дівчини-підлітка, яку вона вважала святинею, і досягло свого апогею там, в будинку за адресою Трудова 7а.

Отже, С. Андрухович змогла відкрити ту потаємну завісу жіночої сексуальності, яка завжди вабить читача. Головна героїня твору – образ унікальний, нетрадиційний. Письменниця змогла показати нам усі її внутрішні переживання, емоції, індивідуальне світосприйняття, які й стали важливими виразниками  різнопланового інтерпретування героїні як особистості та допомогли сформувати її образ у цілісному вигляді.

Література

1.     Андрухович С. Сьомга. Київ: Нора-Друк, 2007. 380 с.

2.     Андрухович С. «Сьомга» – уявний сеанс психотерапії. І стриптиз. І харакірі…” [розмова з письм. Софією Андрухович / розмовляла Наталя Дудко] URL: https://life.pravda.com.ua/society/2014/07/9/174687/ (дата звернення: 18.02.2023)

3.     Філоненко С. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття: монографія: Київ, Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2006. 156 с.