Федоренко Ольга, Даниленко Ірина ГУМОР ЯК СКЛАДОВА ДУХОВНОГО СВІТУ ДИТИНИ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ В. НЕСТАЙКА)

 

Даниленко І. В.

учениця 8 – А класу

Харківська гімназія № 163 Харківської міської ради Харківської області,

Федоренко О. Б., кандидат філол. н.

 

ГУМОР ЯК СКЛАДОВА ДУХОВНОГО СВІТУ ДИТИНИ

(НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ В. НЕСТАЙКА)

 

Існує наукове твердження, що почуття гумору сприяє духовному й фізичному здоров’ю людини. Гумор робить наш життєвий шлях більш щасливим і радісним. Людина з добрим почуттям гумору – душа компанії. Вона вміє підтримати розмову, вдало пожартувати, підняти настрій, адже добрий гумор є ознакою інтелекту людини. Недарма ж кажуть: «Сміх подовжує життя». Мабуть, кожен хоч раз у житті помітив, як добре й тепло стає на душі після гарної порції жартів. Українці впевнені, що посмішкою можна вирішити всі проблеми та незгоди. І це справді так. Комічне, створене митцем, завжди пов’язане з духовністю – її наявністю в того, хто сміється, й відсутністю – у того, над ким сміються.

Добрі та захоплюючі книги Всеволода Нестайка – популярні серед дітей і дорослих, адже їх можна перечитувати по декілька разів, і кожного разу вони будуть цікаві, як вперше. Твори митця викликають відчуття, ніби зустрічаєш добрих друзів дитинства, знову переживаєш радісні, незабутні моменти дитячих років свого життя. Дитинство – весела і щаслива пора, тоді найменші події здаються значними і великими пригодами. Книги Всеволода Нестайка розважають і водночас вчать дітей бути добрими та відважними, розвивають уміння фантазувати та мислити.

Літературознавці С. Вероца, Ю. Кацун, М. Коростіль, М. Недогибченко звернули увагу на такі аспекти творчості В. Нестайка, як специфіка відтворення історичних реалій та особливості читацької рецепції. У більшості досліджень згадується і гумористична складова його творів. Проте природа нестайківського сміху, комплекс засобів і прийомів, якими користується автор для створення гумористичного ефекту, ще не були предметом детального вивчення. Без розгляду цієї важливої складової дослідження творчості письменника залишається далеко не повним. Тож спробуємо з’ясувати, як через гумор письменник виражає духовну сутність персонажей та як сміхова складова впливає на формування духовності юних читачів.

Твори Всеволода Нестайка сповнені дитячої щирості й мудрості, їх можна відкривати для себе на будь-якому етапі життя. Митець розповідає про найбільш важливе в усі часи – дружбу, любов, справедливість і добро. Його твори різнопланові, різножанрові, розраховані для читачів різних вікових категорій, формують цілісну картину світу і є зразком гуманної літератури, тому найбільш прийнятні для набуття дитячого досвіду. У цьому, мабуть, і криється таємниця популярності й актуальності його книг.

Вже минуло 93 роки від дня народження дитячого письменника Всеволода Нестайка (1930 – 2014). Він народився 30 січня 1930 року в невеличкому місті Бердичеві в Житомирській області. Мама, Марія Іванівна, була викладачем російської словесності. Бердичівський акушер, який приймав пологи, привітав жінку словами: «Мадам! У вас, здається, народився письменник!». Таки лікар мав рацію – і доля хлопчика була визначена ще в пологовому будинку! До речі, проявився талант Всеволода справді досить рано – перше оповідання хлопець написав у 8-річному віці. Батько Всеволода знав п’ять мов. Мама віддала Всеволода вчитися в українську школу, «щоб знав мову батька». Зіновій, батько Всеволода, був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. У 1933-му його заарештували – звинуватили у шпигунстві на користь імперіалістичних держав. Батька Всеволод більше не бачив. Рятуючись від голоду, мама з сином переїхали до маминої сестри в Київ. Там і пережили два роки німецької окупації. «У дитинстві в мене не було дитинства», – згадуватиме  пізніше письменник. Але ніщо не зламало його духу – хлопчик дивився на світ з оптимізмом. Його надихали розповіді матері про діда Івана Довганюка та прадіда Семена, які, за переказами, були дотепниками та знаходили вихід із будь-якої складної ситуації. Відомо, що Всеволод мріяв стати капітаном далекого плавання, але через ваду зору (не розрізняв зелений та червоний кольори), цим дитячим мріям не судилося здійснитися.

«Рудий африканський їжачок», «пожежна машина» або «море горить» – так через низький зріст та руде волосся називали Всеволода в школі. Тож хлопець з усіх сил прагнув подорослішати і для цього застосовував різні дієві, на його думку, прийоми. Наприклад, навмисно мокнув під дощем та, за порадою однокласника, прив’язував до однієї ноги важку праску, до другої – цеглину, потім хапався за верхню планку одвірка і висів, доки вистачало сил, намагаючись витягнути своє тіло. Всеволод таки вимахав під два метри – ось що значить цілеспрямованість! Гумором та винахідливістю майбутній письменник виокремлювався серед однолітків, і в школі Всеволод змушував сміятися не лише однокашників, а й учителів, за що його часто виганяли з класу. У навдивовижу веселого й дотепного автора життя було далеко не легким і безхмарним. Голод та війна змусили хлопця швидко подорослішати, та Всеволод залишився життєлюбом і немов повернувся в дитинство у своїх творах.

Роман-трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» включено до «Особливого почесного списку Ганса Крістіана Андерсона» (1979) як один із найкращих творів світової літератури для дітей. Проте «Тореадори…» викликали далеко не захоплення в радянської влади. На Нестайка доносили через «нерадянських» героїв: хіба можна було, щоб персонажі закохувалися та провалювали іспити, отримуючи двійки, коли всі думки мали бути про партію? Та ці утиски викликали ще більший інтерес читачів – популярність твору росла, його було перекладено двадцятьма мовами світу, а фільм, знятий за «Тореадорами…», здобув ґран-прі на кінофестивалі в Мюнхені в 1968 році.

Справді, трилогія «Тореадори з Васюківки» насичена гумористичними епізодами. Гумор посилюється ще й тим, що ситуація розповідається з позиції одного з її учасників. Цим прийомом автор забезпечує достовірність, яскравість розповіді. Ось хлоп’ята, одержимі ідеєю прославитися і прославити рідне село, вирішують влаштувати кориду, на яку в майбутньому мають з’їхатися гості з усієї України і яку обов’язково будуть показувати по телебаченню (навіть у Жмеринці видно буде!). За відсутністю бика на його роль вирішили взяти Явину корову Контрибуцію. Хлопці погнали корову на вигін для тренування: «Ява поправив на голові капелюшка, підтяг штани, взяв мого килимка і, витанцьовуючи, навшпиньках став підходити до Контрибуції. Підійшов до самісінької морди і почав вимахувати килимком перед очима. <...> Він розмахнувся і дзибнув Контрибуцію ногою по губі. І раптом… Раптом я побачив Яву десь високо в небі» [4, с. 13 – 14]. Досить зримо бачимо юного «тореадора», який «витанцьовуючи, навшпиньках» виходить на двобій з коровою, попередньо підсмикнувши штани. Вже цього підтягування штанів у поєднанні з «граційним» витанцьовуванням навшпиньках досить для створення гумористичного ефекту. Та для контрасту з натхненним тореадором автор подає ще й реакцію корови: спокійна, лагідна Контрибуція таки відкинула свого кривдника, щоправда, не рогами, а мордою. Звертаючись до юних читачів, В. Нестайко щиро радить: «Не поспішайте, як я колись, швидше вирости. Бо дитячі роки неповторні. І якщо Ява і Павлуша допоможуть вам на якісь хвилини гостріше відчути радість веселого, щедрого на пригоди й витівки дитинства, я буду щасливий» [5, c. 4].

У повісті «Загадка старого клоуна» письменник розкриває можливі моделі поведінки у різних життєвих ситуаціях, у такий спосіб навчаючи і виховуючи дітей. Митець доносить до свідомості юних читачів загальнолюдські цінності: «Радiсть – повинна бути не вiд зiлля, не вiд трави. То тiльки коровам вiд трави радiсть. А людина ж не корова. Людина повинна радiти по-людському, вiд людських радостей, якi дає життя...» [3, с. 266]. Опосередковано, через діалог хлопчика Стьопи з його мудрим дідусем, письменник розкриває ідею гуманного ставлення до людей: «Так от що я тобi скажу – тримайся людей, Стьопо! Будь завжди з людьми. Старайся, щоб вони тебе любили. А для цього їх любити треба. Будь вартий людської уваги й поваги»; «З себе смiйся скiльки хочеш, а от з iнших – дивись... Тобi смiшно, а комусь вiд твого смiху, може, плакати хочеться» [3, с. 266]. Поради діда Грицька немов уособлення народної мудрості: «Хоч плач i не втирайся, а в тугу не вдавайся. Туга – лиха подруга. Кидай лихом об землю i не журись. Журбою поля не перейдеш, горя не здолаєш. Не давай журбi їздити на собi» [3, с. 14]; «Не корись лиховi нiколи. Не схиляйся перед долею. Не журись. Журбою долi не подолаєш» [3, с. 154]. Персонажі Всеволода Нестайка сприймають сувору реальність життя із дотепним гумором: «Умирати треба теж достойно... по-козацькому, без метушнi... Прийшла безноса, треба зустрiти її гостинно, з усмiшкою... «Здрастуйте, свахо!..» [3, с. 188]. Митцю вдалося неабияк зацікавити, поповнити багаж знань і підвищити рівень вихованості юних читачів.

Світлий, веселий, позитивний, дотепний та людяний – такий Всеволод Нестайко людина і письменник. І головному твору свого життя автор дав життєдайну назву – «В Країні Сонячних Зайчиків». Цю повість-трилогію В. Нестайко писав упродовж 40 років, адже діти постійно спонукали його продовжувати сюжет. Так, на одній зустрічі з юними читачами до Нестайка звернулася дівчинка із зауваженням, що у письменника всі герої – хлопці, а треба ж щось і про дівчат! Невдовзі Нестайко написав пригодницьку повість «В Країні Місячних Зайчиків» із героїнею дівчинкою Нусею. І в повісті-казці «В країні сонячних зайчиків», і в її продовженні «В країні місячних зайчиків» йдеться про світло як джерело життя, про його хоч і казковий, але реальний вплив і важливість.

Книги Всеволода Нестайка по-справжньому приваблюють українського читача, адже розповідають про пригоди, які розгортаються в наших краях, а не десь «за далекими морями». Герої повістей Всеволода Нестайка – звичайні українські діти, а поруч з ними діють персонажі-помічники – дорослі (батьки та вчителі). Повісті В. Нестайка захоплюють своїм сюжетом та вчать із гумором долати труднощі. До того ж письменник стверджує, що веселі люди – водночас і сильні духом, а добрий гумор – запорука гарного настрою і довголіття людини.

Література

1.    Вероца С. Творчий внесок Всеволода Нестайка у розвиток прози для дітей молодшого шкільного віку : дипломна робота. Тернопіль : ТНПУ ім. В. Гнатюка. 2016. 107 с.

2.    Нестайко В. В країні сонячних зайчиків. Київ : Країна мрій, 2014. 112 с.

3.    Нестайко В. Загадка старого клоуна. Київ : Країна Мрій, 2010. 272 с.

4.    Нестайко В. Тореадори з Васюківки : трилогія про пригоди двох друзів. Київ : Абабагаламага, 2015. 544 c.

5.    Нестайко В. Чому я пишу для дітей. Література. Діти. Час. Київ, 1989. С. 121–126.