Клінчева Олена ІНТЕРМЕДІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ В ТРАГІКОМЕДІЇ «МАРТИН БОРУЛЯ» І. КАРПЕНКА-КАРОГО

 

Клінчева О. О.
здобувач загальної середньої освіти

Науковий ліцей Хортицької національної академії, м. Запоріжжя

Наук. Кер.: Рибак К.Б., доктор філософії

 

 

ІНТЕРМЕДІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ В ТРАГІКОМЕДІЇ

«МАРТИН БОРУЛЯ» І. КАРПЕНКА-КАРОГО

 

          На сучасному етапі розвитку літературознавства актуально звучить проблема міжтекстової та міжмистецької взаємодії у сфері художнього дискурсу, що становить основу інтертекстуальних та інтермедіальних досліджень. Набуває особливої актуальності iдея синтезу мистецтв, що «належить до одного з найяскравіших проявів культури, сутність якого полягає у прагненні майстрів різних видів мистецтв створити на основі синестезії складну, цілісну структуру» [1 , с. 7].

Проблема міжмистецьких зв’язків ставала об’єктом досліджень багатьох науковців, а саме: К. Брауна, Й. Хельбіга, Й. Мюллера, Р. Вагнера, В. Ванслова, Т. Еліота, І. Франка, М. Кагана, Т. Адорно, Б. Галєєва, Г. Степанова, С. Махліної, З. Старкової та інших. 

Художній твір взаємодіє із різними видами мистецтва, може бути об’єктом для іншого жанру чи сам використовує засоби музики, живопису, кіно тощо. Засоби кінематографу мають обмежені можливості в порівнянні з творчою уявою письменника, тому деякі творчі задуми реалізувати важче.

Актуальним для вивчення проблем інтермедіальності залишається трагікомедія «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого. Результатом взаємодії кіномистецтва та літератури стала екранізація «Мартин Боруля» однойменного твору Олексія Швачка, Гната Юри. Текст трагікомедії поділений на 5 дій, фільм триває – 1 год. 35 хв. 

Трагікомедія має низку інтермедіальних рис. Зокрема репліки, що допомагають описати картину того, що відбувається, як виглядають персонажі, описи інтер’єру, предметів побуту. Кінематограф у свою чергу інтерпретує літературний текст власними засобами та специфічними можливостями. Це спричинює невідповідність художнього тексту та фільму.

Кінорежисери можуть брати літературу як матеріал для ідей, або повністю ілюструвати текст письменника, що багато в чому залежить від задуму та виду такої форми візуалізації тексту, вказуючи різновид такої екранізації. 

На початку фільму вказано автора «І. Тобілевич / Карпенко-Карий» та назву «Мартин Боруля». Далі вказівка: «Вистава Київського Державного ордена Леніна Академічного українського драматичного театру ім. І В. Франка» [3, 0:00:01-0:00:12].

Поданий також перелік спеціалістів, залучених до створення фільму, серед яких: режисер, дійові особи та виконавці, оператори, звукооператор, художник, директор картини [3, 0:00:12-0:00:37]. Примітно, що не вказано сценаристів. Отже, можемо припустити, що текст І. Карпенка-Карого слугував сценарієм до відеороботи.

Аналіз візуального відтворення тексту свідчить про інтермедіальну взаємодію та специфіку кожного виду мистецтва. Переглянувши фільм та порівнявши його з фільмом, виявлено певні відмінні та спільні риси. Подамо деякі з них. Наприклад, письмо відтворює особливості мовлення, зокрема написання російських слів українськими буквами, у фільмі ж фрази звучать як російські.

Дуже часто сцени трагікомедії та фільму не співпадають. Так, перша картина у фільмі починається з того, що Боруля на вулиці читає документ, а у тексті І.Карпенка-Карого – після того, як Боруля зайшов до хати. Або ж у відеофрагменті [3, 27:32-27:42] Мартин сам собою розмовляє та згодом  кидає на підлогу Трохима [3, 28:29-28:35], чого у книзі немає. Також не екранізований момент душевних терзань Мартина, що є в комедії. Порівняльний аналіз дії четвертої вказує, що діалог між Омельком і Трохимом у фільмі відбувається на дворі за цигарками [3, 51:44-54:17], коли ж у комедії в хаті. Чи, наприклад, Марися кидає приставучого Націєвського на підлогу [3, 1:05:45], цей момент відсутній  у тексті.

Багато реплік вилучено. Зокрема при читанні Трандалієвим документа були випущені фрази: «Согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года…» [2], «…по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года…» [2].

Деякі фрази видозмінені. Так, речення «Будемо апелювать» у фільмі прозвучало інакше: «Подамо встречний іск» [2]. Також випущено певні розповіді Трандалієва та дії з іншими героями. Приміром, у комедії Боруля й Трандалієв чоломкаються і цілуються, а у фільмі цей момент пропущено. 

Друга ява закінчується словами: «Якщо буде нове дiло, то дайте звiстку, я приїду; а може, и сам заверну» [2], тоді як у фільмі Боруля дає ще бочку «чогось» Трандалієву.

У діалогах можна помітити, що у фільмі дещо змінені слова або взагалі не використані.

Щодо героїв варто зауважити, що через чорно-білу палітру фільму важко порівняти описи героїв з їх екранною візуалізацією. Однак фасон одягу Націєвського не схожий до детального опису в тексті: «Нацiєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей ужчi, а бiля руки ширшi. Штани широкi, трубою, коло чобота зовсiм узенькi. Жилетка червона, двобортна, без манишки, з мiдними пугвицями, шия пов’язана чорним шовковим платком» [2]. Також у багатьох моментах перероблені декорації, що не співпадає із описом І. Карпенка-Карого.

Спільного між твором та фільмом багато, оскільки у візуалізованій мистецькій роботі дуже вдало переданий характер персонажів, їхні переживання та пріоритети.

Отже, при порівнянні роботи кіномистецтва та літератури, слід відзначити, що попри схожість сюжетів, є чимало розбіжностей у подачі художнього тексту І.Карпенка-Карого та її екранізації Олексія Швачка та Гната Юрія.

Аналіз принципів інтермедіальності у творі І. Карпенка-Карого свідчить про широкі можливості літератури та відкритість для зв’язку з іншими видами мистецтва.

                                                         Література 

1.     Берестовская Д., Шевчук В. Синтез искусств в художественной культуре. Симферополь: ИТ: «АРИАЛ», 2010. 230 с. 

2.              Карпенко-Карий І. Мартин Боруля. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=1009 (дата звернення 09.12.2021).

3. Фільм «Мартин Боруля». URL: https://www.youtube.com/watch?v=8QnzPRm4gyQ&t=1812s (дата звернення 14.12.2021)