Поліщук Вікторія СТРАТЕГІЇ ТВОРЕННЯ ОБРАЗУ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ В ПОВІСТІ О. ЧУПИ «ВИШНЯ І Я»

 

Поліщук В.В.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент

 

Стратегії творення образу головного героя в повісті О. Чупи «Вишня і Я»

 

Феномен творчості О. Чупи визначають глобальні колізії українського літературного процесу останнього десятиліття. Політичні, соціальні обставини зумовили «внутрішню» еміграцію (переїзд до центральної частини України зі сходу її) багатьох творчих людей, які почали ще активніше реалізовувати себе в літературній творчості (В. Рафєєнко, Т. Дуда, О.Чупа тощо). Філолог із технічною спеціальністю, донецький «слемер», фіналіст списку престижних премій – це все О. Чупа, оригінальний автор – «двотисячник».      

Проблематика еволюції чоловічої суб’єктивності – нова тема в українській літературі останнього десятиліття. На початку 90-х рр. ХХ ст. у ній була добре досліджена тема жіночої суб’єктивності, проблематика стосунків матері й доньки у феміністичному контексті (наприклад, С. Філоненко [2]). Образ чоловіка, моделі гендерної поведінки, аспекти чоловічої психології активно досліджуються лише останні 10-15 років у межах розширеної методології гендерних студій. Мабуть, і творів, які б містили таку проблематику не так багато: принагідно варто згадати  книгу «Тато в декреті. Про що не питають жінок» А. Чапая. Отже, особливості становлення чоловічого характеру, моделі маскулінної поведінки або типологія чоловічих образів у сучасній українській літературі не настільки широко досліджувана тема, як це було б потрібно для цілісного усвідомлення формування гендерних моделей. Отже, аналіз особливостей характеротворення і моделювання персонажної сфери – актуальне питання, що включає аспекти від опису зовнішності до  спостереження  найменших змін у поведінці персонажу (психологія, функції, автобіографізм як основа мімезису).

У цьому дослідженні – акцент на стратегіях моделювання образу головного героя повісті О. Чупи «Вишня і я» – Ярчика. В основу сюжету повісті покладені відносини Ярчика з шестирічною дівчинкою на ім’я Вишня, які почалися з того дня, коли хлопець уперше зустрів дитину у супермаркеті і, прочитавши залишену її матір’ю записку з проханням піклуватись про її доньку, забрав Вишню до себе додому. Цей твір – легка щемлива історія про чоловічу ініціацію й самоусвідомлення, а також про роль батька для дитини,яка впливає й на нього самого.

Повість «Вишня та Я» О. Чупи вже була розглянута в попередніх дослідженнях. Так, на думку, Н. Яременко, повість «Вишня і Я» явно відрізняється від попередніх його творів: «Письменником зроблено надзвичайно вдалу спробу на зміну раціональній людині змоделювати людину чуттєву, здатну співпереживати, «думати серцем» [4, c.153]. Я. Дияк детально проаналізувала концепт дитини в повісті, наголосивши на міфологічному контексті інтерпретації [1]. Специфіка ж чоловічого саморозвитку, гендерні моделі ще не стали предметом широкого зацікавлення.   

Еволюцію особистості Ярчика можна поділити на умовні періоди. Спочатку автор характеризує його як «Перекотиполе» : «Ярчик живе зі світлою головою, короткою пам’яттю та ніколи не пускає в людях коріння. Вітер носить його наче степом. Від одного серця до іншого. Перекотиполе» [3, с. 7]. У свої неповні тридцять три роки чоловік проживає життя виключно у своє задоволення. Він ніколи не буває наодинці сам з собою – коло нього завжди є дівчина, а, якщо пощастить, то й кіт. Щоправда, ні дівчата, ні коти не затримуються коло Ярчика надовго, їхні імена не затримуються в його пам’яті, а всі колишні ототожнюються із абстрактним образом – «Вона». Цей період існування головного героя описується тільки на перших сторінках твору, далі ж – розповідається про кардинальні зміни, що відбулися в житті Ярчика з появою в його домі маленької Жінки – Вишні.

З того часу, як Ярчик забрав Вишню до себе, його образ набув нової характеристики – тепер він «Велетень». В очах маленької дівчинки саме її Велетень був втіленням безпеки і спокою, добра й розсудливості: «Вишня дуже тішиться, що її Велетень добрий. На відміну від казкових. «Був би він такий, як у казці, ми би не потоваришували» [3, с. 28].

І справді – Ярчик стає зовсім іншою людиною. Автор використовує інтер’єр як засіб характеристики персонажа, адже змін зазнає і його квартира: «В його (чи то пак , уже в їхніх) стінах зненацька зробилося чисто і свіжо. В раковині не затримується брудний посуд. Сміття виноситься щоденно. Постіль застилається і , головне, прибирається щоразу і одразу. Тепер і мови не може бути, аби залишити на дивані подушки, простирадла і ковдри на цілий день. Вікна щоранку неодмінно прочиняються нарозтвір, а ввечері ставляться «на провітрювання». З віконного скла зникли розводи, і на ньому не затримується вулична пилюка. З’явилися спіралі від комарів. А ще зникли павутинки у куточках під високою стелею. А найдивніше — підлога постійно чиста. Плями, які він не міг відтерти роками, за весь час проживання тут, зійшли наче самі собою» [3, с. 29]. Автор, так уважно розставляючи деталі, скоріше хоче спростувати стереотип про неспроможність чоловіка вести господарство або іронізує над швидкоплинною «еволюцією» свого героя.

Ярчик і сам не розуміє, що саме відбувалося з ним кожного дня, але згодом почав відмічати , що всі зміни він вершив сам. Так чоловік , який завжди засуджував правила і систематизацію домашніх справ, почав сам дотримуватись їх,  і , таким чином, розвивати у Вишні почуття відповідальності і самостійності.

В один момент Перекотиполе стає не просто Велетнем, а батьком маленької дівчинки. Кожен похід на базар чи у магазин тепер регулярно відбувався за планом та списком покупок, а не був рішенням прийнятим зненацька. Кожне нове слово, вжите у їхній розмові було пояснене. Ярчик щодня ставав розважливішим і терплячішим. А ще, мабуть, найголовніше те, що тепер він не міг бути іншим, оскільки: «корінь змін, їх потужності і невідворотності був трохи в іншому. В тому, що з ним тепер живе не просто особа прекрасної статі. А насамперед — дитина. Єдина у світі жінка, чию довіру він не має права не виправдати. Хоча би з огляду на її дитячість» [3, с. 32].

Логічно було б вважати, що саме через образ Ярчика О. Чупа намагався показати наскільки важливими для дітей є увага, турбота та любов батьків, і яким тісним, насправді, може бути зв’язок батька й доньки. Автор показує процес дорослішання у всій його повноті та яскравості, а дитинство зображує як час, який ніколи не йде з життя назавжди – варто мати коло себе дитину, і дорослішати ви будете з нею разом.

Саме це й відбувалося з Ярчиком. Він почав помічати речі, на які ніколи не звертав уваги до цього. Тепер всі його думки були забиті фразами і питаннями на кшталт «Вишні б сподобалось», «Цікаво, а як би Вишня відреагувала на це?», «Треба взяти і для Вишні, нехай спробує». Їхній зв’язок міцнішав з кожним днем, проведеним разом, а дні, коли чоловіку потрібно було йти на роботу, були тяжким випробуванням його, здавалось би, сталевих нервів. Діапазон емоцій щоразу розширювався і згодом Ярчик почав навіть ревнувати свою маленьку Вишню: дівчинка знайшла собі друзів і навіть хлопчика, в якого закохалась усім своїм дитячим серденьком. Тепер вже спокій Велетня був порушений. Він скептично ставився до хлопця і надто переймався, аби той не образив його дівчинку, розуміючи, що Вишня й так була травмована безсердечністю матері.

Отже, автор транслює думку, що маленька дитина змусила дорослого чоловіка змінити не тільки погляди на життя, а й ставлення до жінок. Тепер він навряд чи буде фокусувати увагу тільки на своїх потребах, а більше думатиме про почуття оточуючих. І тепер вже не буде дівчат на ім’я «Вона», пам’ять не буде короткою, а «коріння» іноді він і буде пускати в людях. Так автор відтворює завершений цикл чоловічої ініціації.

Література

Дияк Я. Концепт «дитина» в повісті Олексія Чупи «Вишня і Я». Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2020. Том 31 (70). № 3. Ч. 2. С.119–123.

Філоненко С. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття: монографія: Київ, Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2006. 156 с.

Чупа О. Вишня і Я. Львів : Видавництво Старого Лева. 2016. 128 с.

Яременко Н. Настрій тексту як складова ефекту присутності в повісті О.Чупи «Вишня і Я». Літератури світу: поетика, ментальність і духовність. 2018. Вип. 12. С. 150–158.