Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

середа, 23 лютого 2022 р.

Малишева Дарина ХУДОЖНЯ АНТРОПОЛОГІЯ ОБРАЗУ КНЯЗЯ ОСТРОЗЬКОГО В РОМАНІ П. КРАЛЮКА «ШЕСТИДНЕВ»

 

Малишева Д. І.
студентка 4 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. наук, доцент

 

ХУДОЖНЯ АНТРОПОЛОГІЯ ОБРАЗУ КНЯЗЯ ОСТРОЗЬКОГО В РОМАНІ П. КРАЛЮКА «ШЕСТИДНЕВ»

 

Важливим складником дослідження художніх творів на історичну тематику є аналіз засобів характеротворення образів реальних історичних персоналій, котрі «служать однією з перепусток твору до розряду історичних, доказом достовірності зображуваного, чинником емоційного впливу» [1, с. 13].  З огляду на це висвітлення потребує специфіка змалювання Василя-Костянтина Острозького з роману Петра Кралюка «Шестиднев, або Корона дому Острозьких», що й зумовлює актуальність цього дослідження.

Відомий український письменник, публіцист, вчений Петро Кралюк дивує своєю ерудицією та глибинними знаннями української історії, що виявляються і в художніх творах, де автор охоплює широкі часові пласти, характеризує найрізноманітніші постаті й події минулого нашої країни.

Неодноразово звертався в художньому доробку П. Кралюк до зображення історико-культурної панорами рідної Волині. Тож, не дивно, що повз увагу письменника не пройшов український князівський рід Острозьких. Детальна або часткова характеристика цієї династії наявна у таких творах митця, як «Діоптра», «Княжими шляхами Волині. Віднайдення раю», «Благая вість од княгині Заславської», «Духовні пошуки Мелетія Смотрицького», «Данило Острозький: образ, гаптований бісером», «Князі Острозькі».

На образі Василя-Костянтина Острозького зосереджується автор і в історичному романі «Шестиднев, або Корона дому Острозьких». Фабульний зміст твору складає історія про останні шість днів життя князя. Але крізь призму ретроспективних роздумів та розповідей перед читачами відкривається цілісний біографічний та психологічний ландшафт усього життя Василя-Костянтина Острозького, одається аналіз багатьох аспектів його діяльності.

Як зазначають О. Мізінкіна та А. Чмир, «у «Шестидневі» письменник удається до таких прийомів творення образу Василя-Костянтина, як внутрішнє мовлення; сни, марення; сповідь як форма психологічного зображення; візуальні засоби невербальної комунікації; інтонація; психологічний портрет і психологічний пейзаж, тому постать князя є психологічно поглибленою. Такі способи розкриття образу цього діяча допомагають деталізувати та індивідуалізувати останнього» [3, с. 44]. Саме за допомогою значного масиву багатоманітних засобів характеротворення  відкривається розмаїття внутрішнього світу героя.

Одним з основних прийомів опису князя в романі виступає самохарактеристика. Діалогічні та внутрішньомовленнєві рефлексії Василя-Костянтина Острозького займають більшу частину усього твору та надають йому якісної оцінки. Герой змальовується у поважному віці, а проживши майже усе своє життя, мимоволі починає аналізувати свою діяльність. Пройшовши велику кількість перепитій та незгод, князь має безліч того, про що слід подумати: «Маю що згадати. Можу годинами сидіти у задумі» [2, с. 3]. Промовистим в інтроспективному аспекті відкриття персонажа є сповідь князя. Відчуваючи свою неминучу близьку загибель, Василь-Костянтин Острозький вирішує розкаятися та вилити свою душу духівнику Даміану. Князь розмірковує про найтяжчі провини, які він накоїв упродовж життя. Так, він зазначає: «…видається, маю два великі гріхи за плечима своїми… Перший гріх – Гальшка. Якби не віддав я насильно за Сангушка її, то, може, б доля небоги моєї була іншою, щасливішою» [2, с. 253]. Звичайно, на долю дівчинки впливали не лише рішення князя. Бо ж і мати самої Гальшки намагалася влаштувати їй ранній шлюб лише з власної користі. У ті часи небога князя не могла розраховувати на шлюб за власним вибором, але саме Острозький влаштував її перше весілля, замість неї проказав слова згоди, відвів молодих до ложниці. Другим своїм гірким гріхом Василь-Костянтин Острозький називає Семерія. Як зазначає князь у сповіді, «я кинув його у велику політику – як кидають малу дитину в річку, щоб навчилася плавати. Семерій навчився. Та недовчився. Попав у вир. І той вир закрутив його. А я на порятунок не прийшов» [2, с. 253–254].

Своїми коментарями князь дає оцінку власним вчинкам. А вони в нього були досить промовистими впродовж усього життя, адже власними вчинками людина характеризує себе більше за будь-які слова. Саме в діяльності проявляється сутність будь-якого індивіда. І якщо в діях Василя-Костянтина Острозького як політичної постаті та стратега мали місце помилки, то його досягнення як культурного діяча та мецената були вражаючими. Так, князь був засновником шкіл («Але я фундував школи – для дітей кліриків, панів, слуг» [2, с. 134]), під його керівництвом була видана Острозька Біблія («Коли спитає Цар Небесний, що доброго аз сподіяв на грішній землі, покажу цю книгу – Біблію» [2, с. 186]). Ще однією заслугою Василя-Костянтина Острозького стало заснування Острозької академії. Із стін закладу вийшло багато визначних письменників, вчителів, священнослужителів, науковців. У романі чимало уваги приділено обставинам відкриття цього навчального закладу. Так, під час розмови з Герасимом Смотрицьким герой зазначає: «…закладу не просто школу – академію. І закладу у домоначальному граді роду нашого Острозі. Будуть там вчити і мову словенську, і греку, й латину, і науки визвольоні, і Святе Письмо, й богословію. Побудую для академії будинок і друкарню. Фундацію для неї дам. Приставлю кращих вчителів» [2, с. 192]. Отже, автор акцентує на діяльності князя задля культурно-національного розвитку краю.

Загострює увагу письменник і на оцінках іншими персонажами князя. Так, маляр Іван, який створює портрет Василя-Костянтина Острозького, діє упродовж усього роману. Його ставлення до того чи іншого вчинка князя конкретизують, а інколи й змінюють оцінки його діяльності. Іван не засуджує князя, а лише відкриває інші сторони його дій, їх наслідків, відслоняє завісу повної картини. Так, наприклад, коли Василь-Костянтин Острозький розповідає про своє виховання, маляр робить висновки про психологічний вплив   материнського гіперпіклування: «Зіпсувала тебе, княже, материнська опіка. Надмірная! Тепер ти – як гора. Великий! Велетенський! Видаєшся могутнім. Але стоїш на місці» [2, с. 18]. Часто автор не вкладає в думки портретиста чіткої оцінки вчинків правителя, а лише підштовхує читачів до роздумів за допомогою різни риторичних запитань. Так, коли князь переповідав Іванові про те, як щиро хотів допомогти Дмитру Сангушкові укласти шлюб з Гальшкою через власну приязнь до нього, маляр подумки питає: «Та й чи безкорисливою була твоя поміч? Чи не мав чогось на умі?» [2, с. 34]. Тобто саме такими розмірковуваннями іншого персонажа про князя Острозького письменник поглиблює розгляд життєвого шляху князя.

Ще одним важливим прийомом, який використовує П. Кралюк для психологічного увиразнення образу володаря, є мотив снів та марень. Упродовж усього твору головний герой часто бачить дивні та незвичайні сни, в яких зустрічає людей зі свого минулого, споглядає власні вчинки, які мали місце колись. Так, показовим є сон, у якому присутній Іван Федорович: «Знову сон здолав мене. Бачив я друкарню, стоси білого паперу в ній, друкарський верстат, прес, що літери притискав, людей, які метушилися… А всіма ними керував Іван Федорович. Тут він був паном… І ось – Біблія готова… «Це моє дітище!» – кажу. Та друкар не дає книгу. Ревниво каже: «Моє». Притуляє її до грудей. А всі навколо кричать: «Його!» [2, 181–182]. Такий сон фігурує у тексті не дарма. Адже читач бачить хвилювання князя, що люди не цінуватимуть його старання заради того, щоб Біблія побачила світ. І подібні переживання виявилися недаремними, адже усі пам’ятають того, хто друкував книгу – Івана, Федорового сина, а внесок самого В.-К. Острозького часто забувається.

Також вагомим засобом психологізації образу стає портрет. Маляр пише його впродовж усього роману, змінюючи барви, котрі узалежнені з емоційними відчуттями персонажа, віддзеркалюють його переживання і настрій. Портретистів можна вважати справжніми знавцями людської психології, адже вони через деталі зовнішності майстерно передають будь-яку настроєву зміну. Так, змальовуючи князя Острозького, митець неодноразово відмічає те, що зовнішній вигляд князя приховує справжню натуру: «Моя рука повільно, плавно вимальовує овал обличчя. Спокійне воно. Хоча той спокій видається оманливим» [2, с. 12].

Отже, П. Кралюк за допомогою масиву різних прийомів характеротворення головного героя роману «Шестиднев, або Корона дому Острозьких», створює багатогранний художній образ князя Василя-Костянтина Острозького, змальовуючи не лише його дії та вчинки, а й роздуми, переживання, рефлексії та спокути.

 

                                                          Література

1.       Горбач, Н.В. Історична проза Юрія Мушкетика : автореф. дис. … канд. філол. наук (10.01.01). Запоріжжя, 2002. 19с.

2.       Кралюк П. Шестиднев, або Корона дому Острозького. Київ : Ярославів Вал, 2010. 320 с.

3.       Мізінкіна О., Чмир А. Інтерпретація Василя-Костянтина Острозького в сучасній українській історичній романістиці («Шестиднев, або корона дому острозьких» П. Кралюка та «Шалені шахи» Т. й О. Литовченків). Науковий журнал «Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія : Філологія. Соціальні комунікації». 2020. Т. 31, № 3, Ч. 3. С. 41–49.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.