Промська Альона ОБРАЗ ЖІНКИ В КОНТЕКСТІ ДИСКУРСУ ІРРАЦІОНАЛЬНОГО (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІСТИКИ В. ВИННИЧЕНКА)

 

Промська А. С.

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри мовної підготовки

Національний університет

цивільного захисту України

 

ОБРАЗ ЖІНКИ В КОНТЕКСТІ ДИСКУРСУ ІРРАЦІОНАЛЬНОГО

(НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІСТИКИ В. ВИННИЧЕНКА)

 

Романістика В. Винниченка завжди була об’єктом уваги критиків
і літературознавців (Г. Баран, О. Гожик, Т. Гундорова, Н. Зборовська, І. Кошова, В. Панченко, Б. Пастух, Г. Сиваченко, В. Хархун та ін.). Дослідники виділяють наскрізні аспекти романістики митця: «чесність з собою», феміністичний дискур, статева свобода, влада інстинктів Еросу й Танатосу, психоаналітичний дискурс, пов’язаний з «мегатекстом» письменника, «небажана» дитина, батьківство, нещасливий шлюб та образ героя-ніцшеанця тощо. Однак не всі ракурси романів вивчалися однаково глибоко, що й зумовило вибір предмету дослідження – особливості художнього зображення образу жінки через призму ірраціонального дискурсу (психічного ірраціонального).

Відзначимо, що В. Винниченко руйнує традиційну для психоаналізу «опозицію пасивне-активне як опозицію жіноче-чоловіче» [8]. Митець зображує у романах жінок, керуючись переконяннями про різні види Еросу (любові), які лежать в основі поведінки персонажів. У «Щоденнику» він розрізняє два види кохання: кохання (жага) й власне любов: «Кохання – це зойк крови, це бездумний, непереможний голод тіла...» [7, с. 334], натомість «любов – це зростання, це просякнення до найтемніших куточків одної істоти
другою» [7, с. 334].

До жінок, які керуються любов’ю та материнським інстинктом, ми відносимо «жінок-матерів» та «білих жінок», а до жінок, які керуються сексуальним і деструктивним інстинктами, ми віднесли «жінку-повію» чи «жінку-вамп». За О. Вейнінгером, є «жінка-матір», яка «віддається першому-ліпшому чоловіку, від якого вона може мати дитину,… тому її можна назвати «одношлюбною» [1, с. 120]»; і «жінка-повія», яка «бере кожного, тому що він доставляє їй еротичну насолоду» [1, с. 120]. «Жінка-мати є уособленням принципу любові до життя, повія ж – принципу ворожнечі й руйнування» [1, с. 138], тобто смерті.

У романах митця  втіленням справжньої любові, радості, натхнення є «білі жінки» – недоторканний образ прекрасної дами – берегині домашнього вогнища, утілення жіночої мудрості, любові, самопожертви. До категорії жінок – «білих голубок», які «завжди були заклопотані тим, щоб сказать і зробить кому-небудь щось розважне» [4, с. 302], всіх жаліти і для всіх собою жертвувати» [4, с. 220], з якими головні персонажі мріють створити сім’ю й мати дітей, відносимо Олесю Микульську – ідеал для Вадима Стельмашенка (дилогія «По-свій!», «Божки»), Олену Сосненко (для Андрія Халепи) («Хочу!»), Ганну Забережну («Білу шапочку») (для Якова Михайлюка) («Записки Кирпатого Мефістофеля»). Однак кохання до «білої» найчастіше є денним фантазуванням, недосяжною мрією.

Утіленням материнства й сімейного затишку в романах постають Зінаїда Микульська (дилогія «По-свій!», «Божки»), Марія Заболотько («Заповіт батьків»), графиня фон Елленберг («Сонячна машина»), тітонька Вікторина («Лепрозорій»). «Зморена тяжкою хворобою» (туберкульоз кісток – А. П.), Зінаїда Василівна Микульська без чоловіка керує великою родиною; Марія Панкратівна Заболотько, «маленька, кругленька» [6, с. 21], піклувалася про «душу» сім’ї, дбала про добробут, затишок, репутацію, зберігала родинні традиції. «Брехати їй було так само ... тяжко, як бити дитину» [6, с. 21]. Такими ж господинями й чулими матерями, які виписані за допомогою портретних деталей і авторських характеристик, є графиня фон Елленберг, яка цілими днями «шамотливо, злякано турбується, хвилюється, в усе зазирає» [2, с. 406], та тітонька Вікторина, яка була приємною жінкою, яка ніжно посміхалась і готувала смачні страви.

Іншою формою любові є чуттєве кохання чи Ерос (сексуальний потяг). Таких жінок і чоловіків сповнює жага тіла. Для повії «статевий акт є самоціллю, тому вона є щирою кокоткою» [2, с. 133]. Чоловік же переживає щось «темне, нічне, дивовижне» [2, с.138].

До «жінок-повій», які прагнуть за будь-яку ціну володіти чоловіками, віднесемо Степаниду Рибацьку (дилогія «По-свій!», «Божки»), Ліду Баранову («Хочу!»), Аннет («Рівновага»), Сюзанну Фішер («Сонячна машина»), мадам Пужероль («Лепрозорій»). Наприклад, Ліда Баранова («владарка Лі»), як і інші «боги-блощиці», нудилася життям, від чого грала «кумедію» надлюдини [5, с. 111]. Саме вона спокусила Халепу життям «богів-блощиць», «навчила кохання богів» [5, с. 111], «панувала над ним, як сама хотіла...» [5, с. 112]. Прагнення до необмеженої влади над чоловіками та деструкції захопило і Степаниду Рибацьку («сластолюбива, розпутна, свавільна сука, за якою тічкою ходили всі мужчини», «усім в домі заправляла й командувала (це щось диявольське, не інакше)» [3,
с. 260]. Свою «демонічну» красу Тепа використовувала, щоб «зім’яти і покорити чоловіка, ... силу свою показати», оскільки «самолюбство мала
скажене» [3, с. 149].

Персонажами, які поєднали тип матері й повії, є Варвара Федорівна Кривуля, Клавдія Петрівна, Соня («Записки Кирпатого Мефістофеля»), Наташа, Діна Микульська («По-свій!», «Божки»), оскільки за допомогою дітей прагнули маніпулювати чоловіками, отримати над ними владу, проте насправді перетворювали любов на ненависть. Так, Клавдія Петрівна, граючи на самотності Якова, створює затишок й теплу атмосферу, а насправді  –  непевність у «цій вічно-затягнутій блакитним присмерком кімнаті» [2, с. 233]. Після близькості й народження сина починає вимагати офіційного оформлення стосунків, твердо знаючи, що Яків не зможе покинути Міку (сина. – А. П.), «що це зморщене скривлене личко …назавсігди прикували мене ( Михайлюка. –
А. П.) до них» [2, с. 382].

Отже, керуючись викладеними у «Щоденнику» поглядами на щастя, гармонію – дисгармонію, різні види кохання, В. Винниченко будує світ дисгармонійних, роздвоєних персонажів, яких мучить «хитання волі», роздирають протилежні бажання й пристрасті, потяги і бажання, надумані теорії «чесності з собою» тощо. Саме жінки, які уособлюють ірраціональну складову життя, є каталізатором щастя чи нещастя цих дисгармонійних чоловіків. Жінки або стають недосяжними ідеалами – «білими жінками», любов до яких перетворює чоловіків на романтиків, які поступово позбавляються надуманої ідеї-фікс й починають поступову інтеграцію в соціум, або предметом сексуального потягу («жінки-повії» чи «жінки-вамп»), які піднімають з підсвідомості приховані, згнічені бажання й пристрасті, вивільняють  деструктивну сутність, яка руйнує не тільки психосвіт персонажа, а й негативно впливає на оточення (теорія «бога-блощиці», «героя-ніцшеанця», «іммораліста», який відмовився від моралі, законів соціуму, «божків з відбитим носом»).  В окрему групу виділяємо «жінок-матерів», які, з одного боку, виступають берегинями роду, дають життя, створюють родини, тобто керуються інстинктами збереження життя й творення, а, з іншого, посилюють депресію, апатію і так «розхитаних» між батьківським інстинктом, сексуальним потягом і мрією створення ідеального шлюбу з «білими жінками» чоловіків (проблема «нещасливого шлюбу», «небажаної дитини»).

 

Література

 

1.Вейнингер О. Пол и характер. Мужчина и женщина в мире страстей
и эротики. Москва: Форум, 1991. 191 с.

2.Винниченко В. К. Вибрані твори. Оповідання. Повість. На той бік. Романи. Записки Кирпатого Мефістофеля. Сонячна машина. Київ: Грамота, 2005. 924 с.

3.Винниченко В. К. «По-свій!»/ Капрійські сюжети. «Італійська» проза Михайла Коцюбинського та Володимира Винниченка / упор. Володимир Панченко. Київ: Факт, 2003. С. 222–382.

4.Винниченко В. К. Твори. Т. ХIХ : Божки. Роман. Харків: Рух, 1928. 370 с.

5.Винниченко В. К. «Хочу!» / Дзеркало. Драматична поема Лесі Українки «Оргія» і роман Володимира Винниченка «Хочу!» / упор. Володимир Панченко. Київ: Факт, 2002. С. 91–309.

6.Винниченко В. К. Твори. Т. ХХІІ: Заповіт батьків. Роман / до друк. зібр.
Т. Черкаський. Харків: Рух, 1928. 201 с.

7.Винниченко В. Щоденник: в 2 т. / ред., вст. ст. і прим. Григорія Костюка. Едмонтон-Нью-Йорк: Вид. Канад. Ін-ту Укр. студій Комісії УВАН у США для вивч. і публік. спадщ. В. Винниченка,  1980. Т. 1.: 1911–1920. 499 с.

8.Кошова І. О. Проблема статі у романах Володимира Винниченка
1911–1916 рр. : автореф. дис. … канд. філол.  наук :10.01.01. Київ, 2002. 20 с.  – URL: http://www.lib.ua-ru.net/inode/5367.html.