Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

середа, 23 лютого 2022 р.

Обозний Владислав СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МІЖ СТАНОВЛЕННЯМ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА РОЗВИТКОМ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ

 

Обозний В.О.

здобувач III курсу

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Наук. кер.: Мажара Н.С., викладач

 

СПЕЦИФІКА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МІЖ СТАНОВЛЕННЯМ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА РОЗВИТКОМ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ

 

Одним із новітніх об’єктів дослідження сучасного літературознавства є питання літературної антропології. Зумовлено це тим, що кожен письменник створює власний образ людини, ґрунтуючись на релігійних, філософських, психологічних аспектах життя соціуму. Митці слова здійснюють дослідження особистості послуговуючись художніми засобами, водночас реалізуючи авторську концепцію світу та визначаючи місце людини в ньому.

Літературно-художні тексти завжди були та залишаються нині віддзеркаленням кризи людського існування, його пошуків. У різні часи й у різних національних літературах письменники демонструють життя особистості як складний процес орієнтації та постійного вибору – себе, способу життя, поведінки, вчинків, кохання, друзів. Яскравим прикладом цього слугують твори світової (“451о за Фаренгейтом” Р. Бредбері, “Джейн Ейр” Ш. Бронте, “Майстер та Маргарита” М. Булгакова, “Страждання юного Вертера” Й.-В. Гете, “Ляльковий дім” Г. Ібсена, “Сто років самотності” Г. Маркеса, “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський” М. де Сервантеса, “Червоне і чорне” Ф. Стендаля, “Війна і мир” Л. Толстого, “Старий і море” Е. Гемінґвея, “Гамлет” У. Шекспіра та ін.) та української класики (“Сад Гетсиманський” І. Багряного, “Зачарована Десна” О. Довженка, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” П. Мирного та І. Білика, “Доктор Серафікус” В. Домонтовича, “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську” М. Йогансена, “Valse melancolique” О. Кобилянської, “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського, “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького, “Місто” В. Підмогильного, “Лісова пісня” Лесі Українки та ін.). Перелік цих творів є набагато ширшим, проте наша наукова розвідка має на меті окреслення теоретичних аспектів зазначеної проблеми, не претендуючи на вичерпність дослідження.

Герої численних різножанрових творів постають перед читачем у конкретних соціальних, культурних та історичних умовах, завдяки цьому письменники повертають реципієнта до самої природи пізнання сутності людського існування. Як зазначає К. Гірц, літературні тексти “мають виразний авторський підпис, письменницьку ідентичність” [3, с. 163].

Обсяг літератури, що постає перед читацьким загалом, вражає кількісно та якісно, відкриваючи низку можливостей для визначення етапів розвитку людства й демонструючи альтернативний опис однакових подій. Саме зіставляючи різні точки зору, ми можемо створити уявлення про об’єктивну картину минулого, або сьогодення. Зі сторінок художніх текстів, з огляду на те, що події подано крізь призму світогляду автора, можуть лунати певні заклики, нав’язуватися думки, проте реципієнт не зобов’язаний їх дотримуватися, залишаючись вільним у своїх поглядах на історичні факти, соціальні та культурні події.

Змальовуючи того чи іншого персонажа, митець слова за допомогою художніх засобів апелює як до суспільства, так і власне до самого себе. Наприклад, М. де Сервантес, котрий спочатку позиціонував свого славетного героя як об’єкт іронії та сарказму, полюбив цього лицаря і навіть благородно поховав: Я тільки вважаюся батьком Дон Кіхота, – насправді я його вітчим – і я не збираюся йти второваною дорогою і, як це роблять інші, майже зі сльозами на очах благати Тебе, найдорожчий читачу, пробачити моїй дитині її недоліки, або ж подивитися на них крізь пальці [2, с. 4].

Натомість в екзистенціалістичному романі В. Домонтовича Доктор Серафікус спостерігаємо інший аспект літературної антропології – розкриття згубного впливу науково-технічного прогресу на соціум, що призводить до втрати людиною зв’язку з довколишнім світом, здатності кохати та бути щасливою: Людські почуття злиденні й недосконалі, бо людство воліло вдосконалювати техніку мистецтва і нехтувало з того, щоб удосконалити бажання. Людство призвичаїлося цінити культурні цінності, що виростали з нездійснених бажань, замість того, щоб культивувати бажання як культурні цінності. Цивілізоване людство культурне у своїх мистецтвах, але воно лишилося варварським у своїх почуттях і бажаннях [1, с. 48].

Художні тексти спонукають читача не тільки переоцінити важливість духовного й матеріального у своєму житті, а й осягнути феномен самої людини, її швидкоплинного буття у часо-просторових вимірах літератури. Адже підсвідомо реципієнт сприймає авторський твір, переживаючи долі його героїв, мандруючи різними локаціями, розрізняючи реальність і вигадку. Саме завдяки цьому відбувається процес формування у читацького загалу власних думок, поглядів, цінностей і стійкої суспільної позиції. Таким чином, література є однією з оригінальних форм як суспільного досвіду, так і буття особистості, що відкриває перспективи для подальших наукових студій.

Література

1.  Домонтович В. Доктор Серафікус. Х.: Фоліо, 2013. 301 с.

2.  Сервантес де М. Дон Кихот. К.: Махаон, 2014. 192 с.

3.  Geertz Clifford. Works and Lives: The Anthropologist as Author. Stanford University Press,1988. 157 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.