Горбань А. Ю. ОБРАЗ РІДНОГО КРАЮ В ПОЕТИЧНОМУ ДОРОБКУ ІВАНА САВИЧА

 

Горбань А. Ю.
студентка 1 курсу магістратури
ДЗ «Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка»

Наук. кер.: Пінчук Т. С., к. філол.н., професор   

 

ОБРАЗ РІДНОГО КРАЮ

В ПОЕТИЧНОМУ ДОРОБКУ ІВАНА САВИЧА

 

         Художній образ є однією із форм відображення реальної дійсності; його специфіка полягає у тому, що, отримуючи нове знання про світ, людина одночасно виробляє і певне ставлення до відображуваного. Ю. Рюриков уважає, що образ стає художнім тоді, коли він отримує конкретне вираження у слові, камені, музиці тощо, тобто під художнім образом розуміють  спосіб відображення життя різними видами мистецтва, зокрема динамічними (кіно, театром, художньою літературою, поезією) [1, с. 148].

         У своєму дослідженні ми звернулися до поезій Івана Савича, видатного українського письменника, журналіста, вчителя й громадського діяча.

         Мета розвідки – дослідити образ рідного краю в поетичному доробку Івана Савича.

         Іван Савич народився в селі Савинки на Чернігівщині, тут пройшло його дитинство. Коли поетові виповнилося 20 років, він приїжджає до Києва працювати в обласній газеті «Пролетарська правда». Далі – війна, три роки на межі життя і смерті, а після перемоги − звільнення, робота викладачем у Старобільську. Іван Савич жив у багатьох містах, бачив чимало краєвидів, але любив їх усі, любив кожен куточок рідної України.

 

Мій рідний край! До тебе мрії всі.

Люблю тебе все дужче я з літами,

Твій запах меду в польовій красі,

Гарячий захід сонця над гаями [3, с.12].

 

Уже з перших рядків ми розуміємо, настільки поет закоханий у свою батьківщину. Завдяки розмаїттю образів, можна скласти суцільний образ рідного краю. Отож, батьківщина поета – це запах меду в полях, прекрасне чисте небо й луки просторі, ясні озера, густі ліси, птахи, що щебечуть у верховіттях дерев.

Поезія «Син вітчизни» розповідає про нелегке дитинство хлопчика Івася, якому змалку довелося пізнати тяжкий смак роботи:

 

Коли малим я пас чужі корови

І дощ мочив мене, чередника,

І босі ноги різала до крові

Боліт поліських гостра осока [2, с.20].

 

         Маленькому майбутньому поетові доводилося ходити до школи за три версти в будь-яку погоду, навіть коли холодний сніг «обносив його з ніг до голови». Болотяні краї – так називає автор місця, де він народився й виріс:

 

Уже й тоді любив я до нестями,

Любив оці болотяні краї [2, с.20].

        

Поезії І. Савича вирізняються любов’ю до батьківщини. Незалежно від тематики творів, ми завжди простежуємо, з яким трепетом та повагою ставиться поет до України. Закоханість у природу рідного краю майстерно передав митець в поезії «Зима».

 

Сніги й сніги. Прозорі далі чисті.

Неначе гречка в полі зацвіла.

Високі сосни, тихі і врочисті,

Гуляти в поле вийшли із села...

Люблю тебе, люблю, моя Вітчизна,

В цвіту весни і у снігах зими! [4, с. 66]

 

         Вірш «Роси на травах» починає однойменну збірку, що вийшла друком у 1964 році. Автор милується ранковою красою рідного краю. Роси на травах – це символ очищення та миру. Ніщо не завадить насолоджуватися ранковим спокоєм. У такій ранковій тиші слова падають, «як роси: чисто й прозоро»:

 

Роси на травах! Роси на листі!

Світло-прозорі і променисті.

Гляньте – на гречці, гляньте – на житі…

Що є чистіше у цілому світі?

В слово пісенне, ніжне й суворе,

Падай, як роси: чисто й прозоро [5, с.7].

 

Поезія «Синові» - святий батьківський заповіт. Поет звертається до сина з метою прищеплення йому почуття любові до рідного краю:

 

Зростай же, сину, і люби,

Люби всім серцем рідний край,

Бо ця любов, мій хлопче, знай –

Найбільше щастя на землі! [2, с. 18]

 

         Іван Савич передав почуття любові до рідного краю наступним поколінням. Наразі його онуки Дмитро та Олександр Лук’яненки захоплюються краєзнавством, розповідають сучасникам про красу та славу Луганської землі. Зв’язок поколінь триває, отже й любов до батьківщини з кожним роком стає тільки міцнішою. Кожен продовжує створювати свій образ рідного краю, не припиняючи милуватися тією красою, що створив Іван Савич у своїх поезіях.

Література

1.   Рюриков Ю. Тропинка тропов и дорога образов. Вопросы литературы. 1960. № 4. С. 148.

2.   Савич І. З вічних джерел: поезії. Київ: Рад. письм., 1957. 80 с.

3.   Савич І. Народження колоска: поезії. Київ: Рад. письм., 1974. 72 с.

4.   Савич І. Позивні з майбутнього: поезії. Київ: Рад. письм., 1959.  84 с.

5.   Савич І. Роси на травах. Донецьк: Донбас, 1964. 72 с.