Приходна Г. С. ПОЕТИКАЛЬНІ ДОМІНАНТИ КНИГИ Є. ГУЦАЛА «СПІВУЧА КОЛИСКА З ВЕРБОЛОЗУ»

 

Приходна Г. С.

магістр філології

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ПОЕТИКАЛЬНІ ДОМІНАНТИ КНИГИ Є. ГУЦАЛА

«СПІВУЧА КОЛИСКА З ВЕРБОЛОЗУ»

 

Феномен шістдестяництва не виник сам собою й не був спричинений впливом зарубіжної експериментальної традиції постмодерну. Це було своєчасне й бурхливе відродження українського модерну ХІХ–ХХ ст., так звана «третя хвиля», яка засвідчила активний мистецький спротив штучно сфабрикованому соціалістичному реалізму. Шістдесятники М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко, В. Стус відродили та збагатили модерністську традицію початку ХХ ст., яка була знищена в результаті сталінського терору. Світоглядними орієнтирами шістдесятників були: культ свободи в усіх її проявах, а особливо – свобода людини, нації, творчості; антропоцентризм (людина – найвеличніше творіння Всесвіту), возвеличення гуманістичних цінностей, футуристичність, експериментальність у формі та змісті творів, поєднання традицій раннього модернізму із реалістичністю; звернення до гострих, злободенних тем; актуалізація національної історії та збереження історичної пам’яті.  

Є. Гуцало є одним із яскравих представників шістдесятництва, котрий «сформувавшись як письменник у межах соцреалістичних нормативів, своєю творчістю зумів заперечити офіційний догматизм у літературі» [2, с. 49]. Він розвинув новий тип літературного мислення, власну, добре впізнавану творчу манеру, що ґрунтувалася на єдності ранньомодерністських традицій, народної творчості та здобутках сучасної йому літератури. Його стиль базується на імпресіоністичному, неореалістичному та експресіоністичному досвіді ранніх модерністів – М. Коцюбинського, В. Винниченка, В. Стефаника. Романтична ліричність, заглибленість у народну творчість, звернення до людських взаємин із природою та Всесвітом, увага до мінливого та незвичайного дитячого світу є тими рисами, що вносять письменника в контекст шістдесятництва.

Жанрова палітра прози письменника – досить багата й різноманітна. В його доробку можна знайти етюди («Кличе в осіннє поле»), новели («Лось», «Криваві стовпи»), оповідання («Бель Паризьєн»), повісті («Шкільний хліб», «Сільські вчителі»), романи («Позичений чоловік», «Парад планет»), кіносценарії («Марія») тощо. Незважаючи на неоднозначні оцінки критиків та літературознавців, стиль і жанрова специфіка творів Є. Гуцала, безперечно, є добре впізнаваними.

Письменник залишився вірним своєму стилю навіть у пізній період творчості, що припав на перші роки незалежності України. Квінтесенцією малої епіки Є. Гуцала стала книга «Співуча колиска з верболозу», видана в 1991 р. На перший погляд, це – гармонійно побудована збірка різноманітних новел, створених у новаторському дусі митця, об’єднаних спільною темою та зображальними засобами. Майже кожен твір є завершеною формально-змістовою єдністю, і його легко прочитати й зрозуміти навіть поза загальним контекстом. Наприклад, новели «На річці», «Корній Потуга стріляє», «Сумне весілля у Вівсяниках» хоч і мають указівки на персонажів із якоюсь власною історією або ретроспективні події, та все ж можуть бути прочитані окремо.

Тож видозмінивши власні жанрові новотвори, сформовані на базі малої прози (безфабульна новела, новела настрою, новела-спогад, новела-пейзаж), письменник створив оригінальний авторський жанровий різновид – фреску. Це синтетичний різновид, у якому поєдналися риси живопису та літератури. Фресці притаманні ліричність та милозвучність, образна виразність, живописна яскравість і синестезійність, багатство поетики та художніх тропів, притчевість, філософська наснаженість. За структурними й композиційними особливостями цей жанровий різновид багато в чому співвідноситься з літературною новелою: наприклад, фреска має невеликий обсяг, у більшості випадків – лінійний сюжет із довгими зав’язкою та розвитком дій і стрімкими, часто несподіваними кульмінацією та розв’язкою.

Свої фрески Є. Гуцало назвав окупаційними, і це на той час був «чи не єдиний твір в українській літературі … з подібною жанровою дефініцією, що в центр уваги поставив долю українського населення на захоплених німецькою армією територіях» [2, с. 51]. У центрі уваги митця – історія життя мешканців маленького села Овечаче, що потрапило в епіцентр Другої світової війни. Головні герої новел – баба Ликора та її маленький онук, через призму сприйняття якого читач дивиться на світ. Зображуючи життя селян у розпал війни, письменник показує драматичні й нерідко – трагічні обставини, в котрих може опинитися будь-хто. Письменник торкається навіть замовчуваних, викривлених тем – наприклад, його персонажі сміливо говорять правду про примусову колективізацію й Голодомор 1932–1933 рр. («Поминки», «Прокіп Дудка забалакав»), нацистські погроми в єврейських гетто («Сліпа», «Чорні очі в сусідчиному вікні») тощо.

Головному героєві фресок – не більше п’яти-шести років, однак йому судилося здобути нелегкий душевний досвід під час Другої світової війни. Хлопчик переживає важкі дні, морально загартовується, але одночасно вчиться розпізнавати правду й фальш, добро та зло («Щось страшне коїться», «Коло дуба на свято Маковія», «Мастять хату»). Є. Гуцало не приховує правди, болю, страшних подробиць, адже вони, як і все тепле та позитивне, вплетені в канву життя. Глибинна сутність книги – в тому, щоб показати, що зло завжди причетне до людського буття, невідривне від нього так само, як і добро.

У фресках відбився потяг письменника до народної творчості, світогляду, цінностей, головним носієм котрих є баба Ликора. Після того, як загинули батьки головного героя, вона стала єдиною провідницею онука у світ, сповнений спокою та небезпеки, щастя й горя, правди й кривди: «А що я йому знайду замість війни, коли війна?.. Світ не цяцька, нехай звикає до того, що є. В хаті не зачиню, бо війна й по хатах ходить, не знаєш, де звалиться на твою голову» [2, с. 278]. Ликора не раз повторює, що онук – єдине, що досі тримає її на світі, і вона навіть передумала помирати, коли той залишився сиротою.

Разом з Ликорою головний герой потрапляє під ворожий обстріл («На річці», «Тітка Секлета з коровою і літак»), наражається на небезпеку від колаборантів Потуги та Голохи («Щось страшне коїться», «Поминки»), спостерігає за зміненим у воєнних умовах побутом («У хрещеної», «Сумне весілля у Вівсяниках») тощо, але найголовніше – вчиться спостерігати за світом, помічати в ньому добро, вірити в краще, наповнюватися жагою до життя («На річці», «Над світом – співуча колиска з верболозу», «Бабина хата під стріхою»).

«Співуча колиска з верболозу» насичена різними художніми засобами («Скриня в кожного – як голова на в’язах: чим повніша скриня – тим розумніша голова, чим розумніша голова – тим повніша скриня» [2, с. 38]), переплетеннями зорових, слухових, дотикових та інших образів («Пальцями відколупую шматок сірої сухої землі, схожої на земляну вощину. У кругленьких чарунках – рештки зотлілих лялечок, ці чарунки пахнуть пергою, медом та воском, але самого меду немає» [2, с. 29]), риторичними запитаннями («Я дивлюся на ці хрести, на квіти, що ростуть з землі, й не можу втямити: чому хрести, чому квіти?.. Чому так багато зібралося на кладовищі овечацьких людей, наче вони сюди поприходили в гості до тих, кого вже немає? І не тільки розмовляють про тих, кого нема, а й начебто розмовляють з тими, кого нема?» [2, с. 35]), які підкреслюють дитинність світогляду головного героя, щире намагання самостійно зрозуміти світ і дорослих навколо, розпізнати правду та фальш тощо.

 Отже, збірка літературних фресок «Співуча колиска з верболозу» зібрала в собі стильові та поетикальні домінанти творчості Є. Гуцала, а її символічність і багатство образів та характерів підтверджують місце митця в літературному процесі другої половини ХХ ст.

Література

1.       Горбач Н. В. Наратування Голокосту в повісті Є. Гуцала «Співуча колиска з верболозу». Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. 2020. № 2. C. 47–59.

2.       Гуцало Є. Співуча колиска з верболозу : окупаційні фрески. Київ : Веселка, 1991. 284 с.