Шабаль К. С. ЗАСОБИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В РОМАНІ «ПАДІННЯ ХВ’ЮРЕРА» О. МИХАЙЛЮТИ

 

Шабаль К. С.

к. філол. н., учитель української мови та літератури

Вільнянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2

Вільнянської міської ради Запорізької області

 

ЗАСОБИ характеротворення В РОМАНІ

«ПАДІННЯ ХВ’ЮРЕРА» О. МИХАЙЛЮТИ

 

Новий сатирично-політичний роман «Падіння хв’юрера» О. Михайлюти – сучасний ідеологічний твір із авторськими світоглядними акцентами, підсилений гнівною критикою «владолюбства». Прозаїк змалював галерею алегоричних персонажів, упізнаваних на політичній арені країни та світу. Протагоністи (Рой Угрюмов і Богдан Орел) – носії діаметрально протилежних політичних поглядів, духовні шукання яких мають різні вектори.

Мета дослідження: проаналізувати засоби художнього психологізму та їх роль у характеротворенні персонажів роману.

Питанню художнього характеру присвятили чимало літературознавчих студій і теоретичних досліджень М. Бахтін, О. Білецький, С. Бочаров, О. Галич, З. Кирилюк, О. Поліщук, В. Фащенко та ін.

«Характер (грец.: риса, особливість) – у художній літературі, передусім реалістичного спрямування, – внутрішній образ індивіда, зумовлений його оточенням, наділений комплексом відносно стійких психічних властивостей, що зумовлюють тип поведінки, означений авторською морально-естетичною концепцією існування людини» [2, т. 2, с. 554]. Але не варто сприймати поняття «характер» лише як психологічний стан особистості, адже це призведе до поверхового осмислення образу чи й усього змісту твору загалом.

У романі «Падіння хв’юрера» О. Михайлюта створив художній світ, у якому більшість персонажів є гротескними проєкціями на винуватців російсько-української війни. Завдяки контексту імена прототипів стають зрозумілими. Безумовно, характери персонажів сформовані на основі етногенетичного досвіду, життєвих реалій, власних переконань і вподобань. А. Єсін [1] стверджував, що домінантна роль у психологічному зображенні протагоністів належить засобам прямої (внутрішньої / інтервентної) форми психологізму, до якої входять внутрішнє мовлення, форми неповної фактивності (сни, марення) тощо. Портрет, пейзаж, інтер’єр, зовнішні форми мовлення персонажів – засоби непрямої (зовнішньої / екстервентної) форми.

Психологічний портрет лідера-узурпатора повно відображає його сутність. «Вершитель долі Землі» [3, c. 215] – Рой Угрюмов – центральна постать роману, украй цинічний і безсердечний у своїй нахабності й жадобі до влади. Чого вартий лиш один такий шокуючий приклад, як колекціонування черепів захисників Укри, яких у нього було чотирнадцять, і кожний символізував тисячу вбитих. У цьому контексті його життєві принципи і вчинки мають відтінок реальної психічної недуги, обсесивно-компульсивного розладу: «…особа постійно перебуває в центрі уваги й тішиться від нагнітання страху на оточуючих» [3, с. 201]. Прозаїк дуже детально, з особливим психологічним заглибленням, зобразив етапи формування особистості Угрюмова під впливом різних чинників і обставин – від «нікудишка з амбіціями Геракла» [3, c. 14] до жорстокого людиноненависника-«монстра» [3, c. 221]. У творі змалювання зовнішності персонажа подано в оригінальній формі (цілеспрямоване вживання заперечної частки не) і підпорядковано художній меті: через зовнішнє передати діалектику внутрішнього єства.

Інтер’єрні дрібниці підсилюють образ хв’юрера: його сіра кімната в палаці, де він практикує чорну магію; портрет Й. Сталіна у кабінеті; настільна книга «Майн кампф» А. Гітлера тощо. Зрозуміло, Рой Угрюмов – прихильник і послідовник всесвітньо відомих диктаторів. На противагу гнітючому інтер’єру митець почасти вдається до пейзажів, які контрастно вияскравлюються в тексті, передаючи красу української природи. Художньо аналізуючи політичні невдачі українського державотворення в минулому, О. Михайлюта фокусує увагу на національному самовизначенні та самозбереженні, мотивує до проведення незаперечних паралелей між текстом і життєвими реаліями. Автор застосував прийом протиставлення персонажів, уводячи в другій частині роману героя Богдана Орла – «із села Санжари на Запоріжжі» [3, c. 182]. Офіцер-доброволець рятує укрівців, та і світ загалом від смертельної зброї Великої Яузи, адже винаходить спосіб дистанційно розмагнічувати ядерні заряди балістичних ракет. Іноді здається, що прозаїк нарочито вивищує образ керманича країни-агресора, стверджуючи його інтелектуальні здібності. Автор висловив відверті, прозорі симпатії та антипатії до героїв, сподіваючись на розуміння своїх політичних інтенцій. Хв’юрер гине, випадково опинившись у літаку, що заздалегідь був приречений: «Міль» спалилася…» [3, c. 246]. На початку твору стверджується думка, що «уярмленою людина жити не може» [3, c. 13], у кінці ж – бачимо: віроломний ворог зазнає поразки, час правди й перемоги настане. З метою глибшого розкриття психології персонажа-рятівника, який прагне справедливості, письменник звернувся до форми сну. Суть пророчого сновидіння полягала в здійснення заповітного бажання Орла, а саме у підказці «…того, якою має бути відплата Рою Угрюмову за Іловайськ і Дебальцеве» [3, c. 169]. Переконані, що художній сон – семіотична форма втілення авторської ідеї, не просто витвір бурхливої фантазії чи уяви, а певне свідомо «зашифроване послання» митця реципієнту.

Отже, індивідуальність письменника, життєвий досвід, світоглядна позиція – усе це визначає літературний характер персонажа. Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів характеротворення в сатирично-політичному романі О. Михайлюти, однак матеріал представленої розвідки є перспективним щодо вирішення означеної проблеми.

Література

1.            Есин А. Психологизм русской классической литературы. 2-е изд. перераб. Москва : Фенита, 2003. 176 с.

2.            Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. Ковалів. Київ : Академія, 2007. Т. 2 : М (Маадай-Кара). – Я (Я-Форма). 2007. 624 с.

3.            Михайлюта О. Падіння хв’юрера : роман. Київ : Журналіст України, 2020. 256 с.