Щербаков А. О. ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО ВІЙСЬКОВОГО ДИСКУРСУ

 

Щербаков А. О.

курсант 2 курсу

Військова академія (м. Одеса)

Наук. кер.: д. пед. Наук, професор Бхіндер Н. В.  

 

ЗАГАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО ВІЙСЬКОВОГО ДИСКУРСУ

Дискурс у розуміють як інтегральний феномен, як мисленнєво-комунікативну діяльність, яка є сукупністю процесу й результату і включає позалінгвальний і лінгвальний аспекти. Іншими словами дискурс – це закріплена в мовленнєвому просторі потенційно повторювана функціонально-смислова єдність комунікативно організованих (актуалізованих) системних ознак. При цьому основною диференційною ознакою дискурсу виступає комунікативний модус [1].

Військовий дискурс – актуальна проблема сучасного українського суспільства у зв’язку з подіями 2014 р. на сході Україні, проведенням АТО-ООС, а також з поширенням мілітарної культури в різних соціальних повідомленнях. Існуюча геополітична ситуація, збройна агресія з боку Російської Федерації, перебування суспільних груп в постійні боротьбі, протиславлення короткому періоду неконфліктного стану, сприяє посиленню інтересу науковців та пересічних громадян до військових проблем, що, у свою чергу, провокує поширення військового дискурсу.

Військовий дискурс – особливий вид мовленнєвої діяльності, що забезпечує організацію картини світу військовослужбовців, та який має такі властивості як співвіднесеність з мовленнєвою мілітарною ситуацією, обстановкою воєнної сфери, специфічною мілітарною хронотопністю, цілісністю усіх елементів, що використовуються, зв’язністю, військово-фактологічною інформативністю, процесуальністю, інтертекстуальністю, авторитетністю військово-теоретичних та військово-історичних джерел, антропоцентричністю середовища воєнного профілю, здатністю до взаємодії з іншими дискурсами інституційного типу [3].

На основі аналізу наукової літератури [1-5] встановимо критерії формування військового дискурсу, а саме: учасники, форми, хронотоп, цілі, цінності, стратегії, тематика, різновиди та жанри, прецендентні тексти та дискусійні форми. Проаналізуємо їх детальніше.

Учасниками військового дискурсу є співробітники військових формувань та правоохоронних органів. У той же час військовий дискурс не обмежується посадами чи званнями, а тому стосується військовослужбовців, які перебувають на всіх посадах та мають різні звання. Форма військового дискурсу стосується способу реалізації дискурсу: усна чи письмова форма. Хронотоп тяжіє до закритих та відкритих нарад в межах міністерства, відомства, військової частини, військової бази, тощо. Крім того, хронотоп означає будь-який військовий колектив великих чи малих розмірів, що окреслений спільними службовими обов’язками та має схожі характеристики.

Цілями реалізації військового дискурсу є виконання поставлених завдань, у тому числі в особливих чи екстремальних умовах, що стосуються виконання певних військових дій. Цінності військового дискурсу апелює до якостей, які необхідні для ведення війни. Цінності військового дискурсу включають дисциплінованість, прогнозування, повагу до керівництва, дотримання військових традицій, честь, мужність, сміливість, тощо.

Стратегії тяжіють до типу мовленнєвого впливу на учасників комунікавтивної взаємодії. У той же час, тематика військового дискурс досить широка: військовий конфлікт, війна, тактика та принципи її ведення, субординація взаємовідносин в межах військового колективу («керівник-підлеглий»). Різновиди та жанри військового дискурсу охоплюють накази, розпорядження, постанови, вказівки, директиви, рекомендації, тощо. Крім того, окремі документи в межах військового дискурсу оформлено під грифом «секретно» або «для обмеженого доступу». Це означає, що певні різновиди та жанри військового дискурсу не призначені для перегляду всіма учасниками військового колективу.

Прецедентні тексти – це установчі документи, а також документи, які регламентують проходження військової служби у військовій частині чи навчання у вищому військовому навчальному закладі. Дискусійні форми військового дискурсу, перш за все, означає, що військовослужбовці у своїй професійній діяльності послуговуються мовою, у якій домінують кліше та уставні формулювання, загальноприйнятні команди і т.ін.

На певному етапі розвитку військовий дискурс зазнає зовнішнього впливу. Так, сучасний військовий дискурс в Україні розділяють на дві групи: дискурс А і дискурс Б [5] залежно від існуючої геополітичної ситуації, військово-політичних прагнень держави, дипломатичних зв’язків, відображення у ЗМІ, як вітчизняних, так і закордонних. Так, А. Реваітіс детально аналізує ці дві групи військового дискурсу.

Дискурс А має хронологічні межі з серпня 2008 року по лютий 2014 року і характеризується аналізом військових подій, які відбувалися у цей час (напр., російсько-грузинська війна). Цей тип дискурсу описаний як приклад політичного реалізму і не демонструє відкритих погроз. Дискурс Б стосується періоду з березня 2014 року (російська інтервенція в Криму, результатом якої стала його анексія, та початок військового агресії на сході країни) по грудень 2017 року, що є активною фазою інформаційної війни. Характерними рисами дискурсу Б є маніпулятивний характер фактами, звуження подачі інформації, використання специфічних лінгвістичних зворотів та фразеології.

Крім того, вчений зазначає, що дискурс А тяжіє до концептуалізації сучасної інформаційної війни, головним інструментом якої є військовий дискурс. У той же час, дискурс Б – реалізація інформаційної війни, використання широкого спектру дискурсивних можливостей з метою швидкого досягнення військових та військово-політичних цілей [5].

Таким чином, військовий дискурс – важлива характеристика нашого сьогодення. Оскільки всі ми прямо чи опосередковано є учасниками військового дискурсу, а з метою орієнтації на протидію ворожим впливам, вважаємо, що вивчення військового дискурсу, опис його характеристик та засобів впливу, допоможе діяти ефективно для протидії загрозам та захисту національних інтересів.

Література:

1.                 Вигівський В. Л. Військовий дискурс як культурно-історичний феномен та соціальна практика. Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки, 2008. С. 128-131.

2.                 Фурсіна Н. А. Дискурс сучасного військового конфлікту: полікомплексні війни. Економіка та держава, 2019. № 4. С. 112-118.

3.                 Шашок Л. А. Характерные особенности военного дискурса (на материале работ отечественных лингвистов). Политическая лингвистика. 2018. № 6(72). С. 116-119.

4.                 Mammadzade A.F. Lexical features of English military discourse. Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. 2013. № 1. С. 139-142.

5.                 Revaitis A. Contemporary Warfare Discourse in Russia’s Military Thought. Lithuanian Annual Strategic Review, 2017-2018. Volume 16. P. 269-301.