Зуєнко Я. М. ДЖЕРЕЛА МІТОЛОГІЗМУ В РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ЧИГИРИНСЬКИЙ СОТНИК»

Зуєнко Я. М.

аспірантка

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доц.

ДЖЕРЕЛА МІТОЛОГІЗМУ В РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ЧИГИРИНСЬКИЙ СОТНИК»

Термін «мітологізм» запроваджено у науковий обіг французьким лінгвістом П’єром Фонтенем у XVII ст. у значенні історично сформованої символічної системи, зібрання поширених культурних образів, які є джерелами метафор. Упродовж ХХ ст. цей термін був переосмислений та почав активно використовуватися на позначення художнього твору, який містить елементи міту [див. 5, с. 14]. Г. Токарева пропонує позначати терміном «мітологізм» наявність «гену» міту у творі художньої літератури (тобто, мітичного сюжету, мітологеми чи мітеми) [див. 6, с. 26].

Із огляду на таке трактування терміна, метою розвідки є спроба виявлення основних джерел мітологізму в романі Л. Кононовича «Чигиринський сотник». Завдання – з’ясувати походження тих чи тих мітичних елементів у творі, проаналізувати пов’язані із ними мітопоетичні процеси.

Жанр роману «Чигиринський сотник» рецензенти означають як «лицарський роман» або «козацьке фентезі» [1, с. 5]. Його сюжет розгортається навколо подорожі Наддніпрянщиною маленького козака Михася в переддень повстання Б. Хмельницького. Хлопчик володіє чарівним Трояновим ключем, за допомогою якого має «замкнути Дажбоже коло» [4, с. 108] – звільнити духів, прикутих до символічних локусів, пов’язаних з ключовими історичними подіями, що допоможе «запалити всю Україну» [4, с. 108] і повернути їй незалежність. Михася супроводжує характерник Обух, який є своєрідним провідником у багатому та неоднорідному мітичному світі роману: у ньому функціюють персонажі, які допомагають чи перешкоджають маленькому козаку Михасеві в його подорожі, а трансформовані мітичні сюжети, зазвичай репрезентовані у вигляді оповідей характерника Обуха, формують тло роману. Мітосфера твору вирізняється не лише різноманіттям, а й значною кількістю різнорідних впливів: у ній поєднуються елементи християнського та язичницького світоглядів, фольклорні мотиви, мітологічні сюжети.

Характерною рисою світоустрою роману «Чигиринський сотник» є його дуальна природа – яскраво виражений конфлікт добра й зла, світла й пітьми. На світлому боці знаходяться Батько Троян, Матінка Лада та Диви – молодші боги: Жива, Леля, Дана, Юр і Тур (Тор), яких Лада породила від духа Божого, а на темному – Чорнобог і Мокоша. 

Слід зазначити, що чітко виражений дуалізм подібного типу характерний переважно для монотеїстичних релігій (християнства, мусульманства, зороастризму тощо), тоді як для політеїстичних віровчень більш властивим є протистояння порядку і хаосу. У романі ж «Чигиринський сотник» конфлікт цілком однозначний: козаки-запорожці, яких підтримують Дажбог і Лада, воюють проти загарбників: поляків та українців-перекинчиків, яким допомагають Чорнобог і Мокоша, а також різна нечиста сила. Подібне протистояння характерне для історичних творів Л. Кононовича: воно наявне і в романі «Тема для медитації», і в повісті «Пекельний звіздар».

Одними зі значущих у романі є концепти гріха, гріхопадіння і, зокрема, грішності жінки. Так, за словами характерника Обуха, жінка була створена не Дажбогом, як «чоловік», із глини, а Мокошею із вільхи, і зобов’язана їй вірно служити [див. 4, с. 164–165]. Жінка ж є причиною смертності людського роду і, за словами Михася, «створена вражою силою на погибель нашу (чоловіків – Я. З.)» [4, с. 203]. З усіх жіночих персонажів роману умовно позитивними можна вважати або тих, які не є людьми (Ладу, її доньок-богинь, сестер-поляниць), або ж незрілих дівчат, як-от дівчинка-чаклунка Леся, подруга Михася. Таке протиставлення жіночого та чоловічого начала у контексті конфлікту добра й зла є більш характерним для релігій авраамічних, ніж для політеїстичних.

Християнські концепти, однак, автор реалізує на слов’янському язичницькому ґрунті. Так, наприклад, образ християнського Бога-Отця в романі повністю злився з образом Дажбога й сприймається як питомо українське божество, успадковане ще від будинів, що породжує досить несподівані поєднання. Наприклад, хрещення Русі засуджується і трактується як «ромейське вторгнення», але водночас в оповідях характерника Обуха фігурують християнські святі. Ці оповіді викладені переважно в народно-агіографічному дусі. Так, наприклад, описує Л. Кононович участь св. Петра в навчанні людей землеробству: «Не хтів зразу до праці братися, бо він (св. Петро – прим.) ледаченький таки трохи, а Господь і каже: “Ану йди, собачий сину, бо як потягну зараз батогом! Я осьо святий та й то за чепіги взявся, а ти носом крутиш!” А Петро йому на те: “А хто ж браму стерегтиме. Господе?” А батько Троян у одвіт: “Та облиш ти ту браму к чортовій матері… як залетять грішні душі до Иру, то нехай витають собі там! Шкода чи що?”» [4, с. 421–422]. Наведений уривок не має жодного стосунку до канонічної біографії апостола Петра, а образ святого частково десакралізується, набуваючи рис, властивих звичайним людям. 

Водночас, роль ще одного святого, який фігурує в романі – Юра – не до кінця з’ясована. Святий Юр уведений до пантеону Дивів, дітей Богині-Матері Лади, поруч з Живою, Даною та ін. як «вовчий бог» [4, с. 462]. Окрім цього факту, достеменно відомо лише, що він спускається в хмарах та блискавках, що дозволяє припустити подібність між ним і богом грому й блискавок Перуном, який до пантеону роману «Чигиринський сотник» не був уведений.

Окрім персонажів, мітофсеру роману формують оповіді, викладені у формі міту, які не є частиною основного сюжету, але допомагають скласти повніше уявлення про всесвіт роману і його закони. Окремі з них перегукуються не лише зі слов’янською, але й з іншими світовими мітологіями, як-от оповідь про Чорнобога та його коханку-велетку: «Якось подався Триглав у чужі краї та й пристав до одної молодиці у прийми… А молодиця тая не людина була, а велетка – з тих велетів, що від нащада світа існували! Жив з нею він три роки, й народила вона трьох дітей од нього – однооку дівку, гадюку і вовка» [4, с. 290]. Коли дізнався про це Дажбог, то розлютився дуже, а тому дівку (Мару) відіслав до Безодні, гадюку вкинув у море, де вона росте і скоро обплутає своїм тілом весь світ, а вовка скував чарівними путами.

Ця оповідь видається подібною до скандинавського міту «Діти Локі», викладеного в «Молодшій Едді», однак вирізняться українським колоритом: так, замість замість темного альва в оповіді Л. Кононовича фігурує запорожець-коваль, замість всесвітнього змія Йормунґанда – гадюка, а замість Гель, володарки мертвих – одноока Мара.

Важливими у всесвіті роману «Чигиринський сотник» є символічні локуси смислоутворення – місця, пов’язані з ключовими для українського народу подіями чи історичними постатями: Кам’яна могила, дніпровські пороги, Чортова гора, Київ, гора Заруба та місто Гелон. Завданням протагоніста Михася є віднайти їх та відпустити до потойбіччя ув’язнених там духів. Хронологічно найдавнішим із означених локусів є Гелон, який Л. Кононович називає столицею України до навали шереметів (сарматів). Уперше ця назва згадується в «Історії» Геродота як місто, яке належало численному племені будинів – рудих і блакитнооких людей, не споріднених зі скіфами, які, втім, брали участь у війні проти Дарія І на скіфському боці [див. 4, с. 264]. Саме тоді, за свідченнями Геродота, місто було спалене, про що згадується й у «Чигиринському сотнику». У романі назви «Гелон» і «Голунь функціюють паралельно. Саме в такому формулюванні вона згадується у Велесовій книзі. Наприклад, у дошці 19 йдеться: «I мали в часи тi державу, i в давнину мали Голунь нашу, i гради, i села, i вогнища, що утворювали землю» [2, с. 80], або ж «Голунь був славний i (мав) три сотнi градiв сильних» [2, с. 86]. Прикметно, що персонажі-українці, які репрезентують у романі сили добра, послуговуються назвою «Голунь», а антагоніст князь Вишневецький та його посіпаки – назвою «Гелон».

Отже, джерелами мітологізму в романі Л. Кононовича «Чигиринський сотник» є український фольклор, фактичний історичний матеріал та християнські й язичницькі вірування, реалізовані крізь призму українського світогляду.

Література

1.  Бондар-Терещенко І. Володар ключів: у лицарському світі Леоніда Кононовича. Кононович Л. Чигиринський сотник. Харків : Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2016. С. 3–7.

2.       Велесова книга : Легенди. Міти. Думи / упор. Б. Яценко. Київ : Велесич, 1995. 315 с.

3.       Геродот. Історії в дев’яти книгах. Харків : Фоліо, 2006. 655 с.

4.       Кононович Л. Чигиринський сотник. Харків : Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2016. 528 с.

5.       Мелетинский Е. Поэтика мифа. Москва : Академический проект, 2012. 331 с.