Овсяницька Г. В. ЖАНРОВИЙ СИМБІОЗ ТВОРУ М. КІДРУКА «ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ»

Овсяницька Г. В.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер. : Костецька Л. О., к. філол. н., доцент

ЖАНРОВИЙ СИМБІОЗ ТВОРУ М. КІДРУКА

«ДОКИ СВІТЛО НЕ ЗГАСНЕ НАЗАВЖДИ»

Осмислення жанру твору завжди залишалось актуальним питанням у літературознавстві. Змішання різних жанрів активно представлено в сучасній літературі, проте такий метод має довгу у своєму розвитку історію. У ХVIII–XIX ст. почали з’являтися твори на стику різних літературних родів, такі як ліро-епічні, епіко-драматичні, ліро-драматичні. Пізніше у тканину літературних творів було залучено матеріал з інших видів мистецтва. В українській літературі добре відомі такі жанри як образок, акварель, окрушина, етюд, шкіц тощо. Теза про бурхливий розвиток жанрової парадигми сучасної української прози останнім часом стала загальником у літературознавчих дослідженнях [7, с. 86].

М. Кідрук – молодий український письменник, автор першого українського технотрилера, творам якого притаманний симбіоз жанрів.

Його творчості приділяли увагу такі науковці як Т. Бондаренко, Л. Костецька, О. Мороз, О. Огульчанська, І. Пасько. Зокрема Т. Бондаренко дослідила індивідуальний стиль, Л. Костецька – жанр трилеру та образи-символи у романі автора «Не озирайся і мовчи», О. Мороз – оніми в художньому дискурсі М. Кідрука на матеріалі роману «Твердиня», О. Огульчанська – своєрідність хронотопу в романі «Де немає Бога», І. Пасько – жанрово-стильову специфіку технотрилерів М. Кідрука.

Сам автор назвав роман «Доки світло не згасне назавжди» соціальною драмою і науковою фантастикою, «яка має під собою жорстке наукове підґрунтя», він також заперечив жанрове визначення свого твору як медичний трилер. Але, на нашу думку, цей роман усе ж таки містить елементи трилера, готики, наукової фантастики, авантюрного роману і соціальної драми – через гостросюжетність і тканину проблем, яку письменник розгортає  перед читачем. Якщо звернути увагу на загальну побудову творів М. Кідрука, то можна дійти висновку, що всі вони побудовані структуровано, чітко [3, с. 55].

Більшість героїв творів автора – молоді люди, що відповідають своїй добі [3, с. 55]. Героїня роману, Рута, звичайна рівненська школярка, занадто молода для вирішення недитячих проблем, які на неї насунулися. Так, негаразди у родині, зокрема – стосунки з батьком, який змінив свій характер після загибелі сина Дем’яна, небажана вагітність, віддаленість від найближчої людини – сестри Індії через загибель її нареченого, запізнення на такий, здавалося б, важливий іспит, який здатен вплинути на її долю – усе впало на Руту лавиною. І тут вона не витримує і вирішує повіситися. Це, так би мовити, перша частина твору, його соціально-драматична складова. «Страшно? Ні. Було значно гірше. Якийсь дикий екзистенційний шок, але, знаєш, він чимало всього прояснює. Це, мабуть, прозвучить дивно, і ти навряд чи мене зрозумієш, але я іноді думаю: жаль, що ми не щодня опиняємося віч-на-віч зі смертю. у такий момент багато чого розумієш…» [4, с. 268]

Друга – фантастична, коли після невдалої спроби самогубства Рута виявляє, що може впливати на реальність у снах, змінюючи невдалий варіант дійсності на оптимальний. Спочатку Рута побачила, як вона спромоглася змінити шпалери у кімнаті. Потім дійшло до того, що дівчина повернула загиблого Іллю Ісаєва, нареченого Індії, до життя, виправивши таким чином свою найстрашнішу помилку. Але Всесвіт пильнує за балансом у самому собі, тому такими доречними здаються слова Анни Чорнай: «Ось ми і підійшли до найважливішого, Руто. Ніщо не дається просто так. Безжальний світ завжди знайде спосіб помститися» [4, с. 316]; «Облиш минуле, – владно наполягала вона. – Ніякі жертви не виправлять того, що вже сталося. Ти повинна навчитися жити, пам’ятаючи минуле, але не змінюючи його. Ти маєш навчитися жити з помилками – не відпускати їх, не шукати ефемерного полегшення, просто жити далі, давши спокій тому, що відбулося. – Жінка помовчала. – Нікому не буде діла до всього, що ти назмінювала, якщо не буде тебе» [4, с. 365].

Імунна система Всесвіту намагається знищити Руту у снах, приймаючи на себе образи близьких їй людей, але з очима без зіниць. «Проблема в тому, що внаслідок таких твоїх дій у текстурі реальності утворюються парадоксальні вузли. Ти сама це збагнула, бо продукуєш ситуації, які суперечать логіці Всесвіту. Тому Всесвіт намагається тебе позбутися. Ти наче вірус, який ламає усталений порядок речей, а істоти, що переслідують тебе вві сні, – це агенти імунної системи Всесвіту» [4, с. 365]. У творі з’являється мовби зовсім інший світ, де немає сонця, але який є потойбічною версією цієї реальності. «Я бачу дивні сни. <…> Ну, їх є два різновиди.  У першому я ніби переживаю епізоди з минулого, а під час другого постійно опиняюся в застарілій і цілковито безлюдній версії реальності. І все довкола мене ніби справжнє – будинки, речі, – тільки дуже старе. І сонця немає. І ще людей теж немає. Тобто не було. До останнього часу» [4, с. 305]. Можливі світи – це ймовірне положення справ стосовно суб’єкта, що знаходиться у світі реальному і який своє реальне «Я» проекціює в інші мисленнєві простори [2, с. 6]. Реальний, або фактичний світ, створений автором художнього тексту, як правило, ґрунтується на емпіричній реальності, тобто на певному людському досвіді в тій чи іншій сфері. Ірреальний чи контрфактичний світ припускає авторські фантазії, направлені на створення інакших, контрфактичних світів, які, врешті-решт, все ж є аналогією реальному, дійсному світу [5, с. 137].

Особливість роману також полягає у тому, що він містить елементи трилера. Автор тримає читача у постійній напрузі, особливо тоді, коли ідеться про черговий сон Рути: «Тікатимеш, може, досить довго. Але врешті-решт вони наздоженуть тебе. І тоді світло для тебе згасне назавжди. Воскресити людину… – Він гучно пирхнув. – Повір мені таке ніколи не розсмокчеться. Раніше чи пізніше ці потвори дістануть тебе» [4, с. 389]. «Проте все буде інакше , щойно на землю впаде ніч. Щойно вона заплющить очі, від цього показного спокою не залишиться й сліду. Вночі. Всі. Буде. Інакше. «Господи, що я накоїла?» По той бік сну на неї чекає ціла зграя істот, що прагнуть випиляти її з реальності. Дівчина тупилась у підпухле після сну обличчя та не могла вдихнути. Здавалося, спека випалила весь кисень у квартирі» [4, с. 424].

Характерними ознаками цього жанру (трилера – Г. О.) є напружені ситуації, боротьба зі злом, що представлені у вигляді широкого діапазону – від фантастичних істот до банальних злочинців, динамічний розвиток сюжету, відсутність описів і відступів [див.: 1, с. 21]. Жанрово трилер близький пригодницькій літературі, але його сюжет ще гостріший: читач весь час напружено очікує раптового вирішення конфлікту чи неочікуваного повороту подій [див.: 6, с. 395]. Трилеру притаманні риси готичного роману, проблемної прози та авантюрного роману, що ми й спостерігаємо у творі. Готичні риси наявні в описах пейзажів сну, коли все навкруги окутує темрява. Готично-загадковою нам здається Анна, жінка, яка чимось навіть нагадує божевільну або генія. Це ми можемо побачити у першій зустрічі з нею, а також читаючи її щоденник. Елементи готики можна спостерегти також у картині із похоронами вчителя зарубіжної літератури, коли йде дощ, усі під чорними парасольками і в траурі, засипають труну сирою землею. Авантюрні ноти у романі проскакують тоді, коли Рута із Марком утікають від істот на велосипеді, коли намагаються налагодити інцидент з ліфтом або коли Рута ховається від істот у квартирі. Елементи авантюрності – це пошук вирішення героями їх проблем, після якого вони починають жити ніби зовсім іншим, своїм життям.

Отже, роману М. Кідрука «Доки світло не згасне назавжди» притаманне поєднання рис соціальної драми, наукової фантастики, трилера, готики, авантюрного роману.

Література

1.     Анцыферова О. Детективный жанр и романтическая художественная система. Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX – XX веков. Иваново, 1994. С. 21–36.

2.     Бабушкин А. «Возможные миры» в семантическом пространстве языка. Воронеж, 2001. 86 с.

3.     Бондаренко Т. Індивідуальний стиль Макса Кідрука. Молодий вчений. 2013.  № 2 (02). С. 54–57.

4.     Кідрук М. Доки світло не згасне назавжди : роман. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2019. 560 с.

5.     Олейникова Г. Научная фантастика в свете теории возможных миров Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. 2009. Вип. 26. С. 136–139.

6.     Охріменко А. Трилер як тип тексту: теоретичний аспект. Мова і культура. 2011. Вип. 14, т. 5. С. 394–401.

7.     Пасько І. Жанрово-стильова специфіка технотрилерів Макса Кідрука. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія : Філологія. Літературознавство. 2016. Т. 276, Вип. 264. С. 86–91.