Матішак А. В. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ЗМАЛЮВАННЯ ПЕРСОНАЖІВ-БОРЦІВ ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ У РОМАНАХ І. БАГРЯНОГО «САД ГЕТСИМАНСЬКИЙ» ТА Ю. ДОМБРОВСЬКОГО «ФАКУЛЬТЕТ НЕПОТРІБНИХ РЕЧЕЙ»

Матішак А. В.

студентка 1 курсу магістратури

Херсонський державний університет

Наук. кер.: Бондаренко Л. Г., к. пед. н., доцент

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ЗМАЛЮВАННЯ ПЕРСОНАЖІВ-БОРЦІВ ЗА СПРАВЕДЛИВІСТЬ У РОМАНАХ І. БАГРЯНОГО «САД ГЕТСИМАНСЬКИЙ» ТА Ю. ДОМБРОВСЬКОГО «ФАКУЛЬТЕТ НЕПОТРІБНИХ РЕЧЕЙ»

Українські художні твори досить багаті на певні образи, що часто створюються майстрами слова з допомогою певного набору типових людських рис. Найцікавіше, що такі типи характеру можна простежити паралельно і в інших творах авторів, які можуть бути між собою абсолютно не знайомими. Часто це тексти вітчизняних та зарубіжних письменників. Проте проблематика, що утворюється у процесі розгортання дії, може бути досить схожою, важливою. Саме тому персонаж твору може виробити та проявити певний набір якостей, рис характеру і манери поведінки, що будуть досить логічними саме у цій ситуації. Такими особливими випадками специфіки літературознавства займається окрема наука – порівняльне літературознавство або компаративістика. Ми обрали для такого компаративістичного порівняння образи головних персонажів романів Івана Багряного «Сад Гетсиманський» та Юрія Домбровського «Факультет непотрібних речей».

Метою нашого дослідження є виявлення специфічних рис зображення головних персонажів-борців за справедливість у цих творах. Опрацьовуючи вищеназвані романи, ми одразу виявили ситуативну схожість моделей їх побудови. Це явище проявляється в описах дійсності тоталітарної системи колишнього СРСР. Автори не мають на меті приховання правди, виправдання влади [див.: 3]. Навпаки, письменники наважились сказати правду, хоч і за кордоном, оскільки зробити це на Батьківщині було неможливо.

Таким чином, звертаючись до роману «Сад Гетсиманський», ми спостерігаємо за образом головного героя – Андрія Чумака. Беремо до уваги слова автора, що розміщені на початку твору: «Всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в’язнів (за винятком лише декількох змінених), - є правдиві» [1]. Це означає, що персонажі твору мають  реальних прототипів. Автор роману – І. Багряний теж перебував під слідством близько двох років у харківських тюрмах. Головний герой Андрій – це молодий інженер-авіаконструктор, син коваля, з простої селянської родини, у якій поважали чесну працю та людську честь

Образ має низку автобіографічних рис. Автор дійсно пережив нестерпні муки у в’язницях НКВД, на жахливих допитах, не дивуючись невичерпності страшної фантазії катюг-слідчих, яким снилися нові методи допитів, ще більш жорстокі, ніж були до цього. Але все ж таки герой перемагає бездушність, зневіру, душевний та фізичний біль, зберігаючи у собі та гордо демонструючи іншим власну непохитність та гідність.

Розкриття образу головного героя відбувається поступово, через призму ситуацій: «Глянувши крізь паволоку туману на нього, на піднесені страшно руки, мов крила, Андрій знову згадав матір і ті її очі безтямні, і видалося йому, що щось валиться з грохотом. Андрієві підкотився клубок до горла – шкода стало безмежної людської віри, шкода цього прекрасного й так нагло розтрощеного старця, й він, зітхнувши, промовив: - Не треба, отче!..» [1, с. 223]. Отже, ми спостерігаємо постійну зміну гами почуттів, яка логічно, послідовно розкривається протягом усього твору. Автор доклав усіх зусиль, щоб відтворити реалії тодішніх в’язниць, де відбували покарання тисячі катованих. Вони, як і головний персонаж, були засуджені переважно ні за що. Це люди, які якимось чином завадили системному апарату влади, борючись за справедливість та правду там, де це було не вигідно представникам НКВД. Таких людей не шкодували, принижуючи та вбиваючи все живе, що було в них. Це були не лише фізичні знущання, а й психологічний тиск, своєрідний прес, що змушував людину підкоритися, зламатися. У творі використовуються публіцистичні відступи, роздуми головного персонажа, що підкреслюють яскраву індивідуальну авторську позицію. Такі елементи допомагають відтворити повний набір почуттів героя, повноцінно розкрити його характер.

         Подібні мотиви та засоби творення образу ми спостерігаємо у романі Ю. Домбровського «Факультет непотрібних речей». Головний персонаж – Георгій Миколайович Зибін, історик, чоловік років тридцяти, був вихований на традиціях гуманістичної культури, йому непросто було повірити в тотальне здичавіння людей: «Щоб врятувати світ, треба залізо та вогнемети, камінні підвали та у них люди з браунінгами…» [2]. Головний герой усіма силами намагається відновити справедливість у світі, виявляє альтруїстичні наміри, підтверджує їх конкретними вчинками. Йому шкода не стільки себе, як інших людей, що були безвинними та покараними.

         Отже, ми проаналізували образи головних героїв романів, що мають ідейну подібність. Персонажі Андрій Чумак та Георгій Зибін мають схожі життєві історії, а головне – чимало спільних рис. Це притаманно творам, що були написані в одну історичну епоху та під сильним емоційним сплеском авторів.

Література

1.  Багряний І. Сад Гетсиманський : роман. Київ : Час, 1991. 512 с.

2.Домбровський Ю. Факультет непотрібних речей. URL: http://lib.ru/PROZA/DOMBROWSKIJ/faculty.txt (дата звернення: 15. 02. 20).

3.    Жулинський М. Іван Багряний. Слово і Час. 1991. № 10. С. 7–13

4.   Карпова В. І. Багряний: «Сад Гетсиманський». Літературно-Науковий збірник. №1. Нью Йорк, 1952. С. 280–282.