Манько А. М. МЕТАФОРИЧНО-АСОЦІАТИВНІ ПАРАЛЕЛІ У ТВОРЧОСТІ І. НИЗОВОГО

Манько А. М.

аспірант
ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»  (м. Старобільськ)

Наук. кер.: Пінчук Т. С., к. філол. н., професор

МЕТАФОРИЧНО-АСОЦІАТИВНІ ПАРАЛЕЛІ

У ТВОРЧОСТІ І. НИЗОВОГО

У своїй прозовій та поетичній творчості український письменник, палкий патріот і «вічний опозиціонер» [1, с. 418] І. Низовий нещадно викриває політичні режими, свідками яких йому довелося бути як за часів Радянського Союзу, так і в період Незалежної України.

Цікавими та вартими уваги є численні асоціативні переплетіння образів із політичної та медичної сфер для зображення загального нездорового фону, різних проявів хворобливої ситуації в державі.

Автор влучно та досить символічно називає політиків, які зазіхають на державну цілісність і національну єдність, хірургами та патологоанатомами, які без докорів сумління шматують тіло України, а «зробивши свою «операцію-провокацію», задоволено потирають-умивають свої ручки-загребучки: успішно! Воно ж «конєшно»! У парламенті облаштувалися, до влади присмокталися, в уряд гадюччям проповзають. Реванш, бліцкриг – готуймося до московських салютів. Телеграми-блискавки вже надходять. Празднічноє настроєніє! Дзвенять бокали, дзенькають шпори, хропуть білі парадно-породисті коні-мерси. Уявний парад приймає сам Путін, а обіруч стоять Янукович (цукерки смокче й царю-батюшці презентує) та государ-отаман всехарківський, а віднедавна – і весь східно-південно-кримський, Женя Кушнарьов. У руськоязичнім хорі-гімні все імперське море-окіян повернулося (?) у свої ісконно-посконні береги…» («Навіки – разом!») [3, с. 22–23].

Подібна асоціація з хірургічним столом виникає в автора під час студіювання української історії, у якій його народ нічому не вчать помилки минулого, що, у свою чергу, може стати невтішним прогнозом щодо національного майбутнього: «Читаючи історію України, я почуваюся тяжкохворою людиною на операційному столі, якій без наркозу видаляють смертельні метастази, причому ніхто не гарантує щасливого результату, повного відновлення життєдіяльності хворого. Я усвідомлюю це, але не відмовляюся від операції-експерименту – видужання має прийти через біль, треба лишень витримати його, не померти…» («Сльоза сльозу не здоганя») [4, с. 287].

У такий спосіб простежується нерозривний зв’язок двох персонажів – України та ліричного героя. Цілісний образ «Україна-Низовий» у контексті двох попередніх цитат можна витлумачити так: споконвіку Україну шматували іноземці та «правнуки катів і «яблучка від яблуньки» вірних прислужників-приспішників тих людоморів і душогубів», які «живуть ще й благоденствують на трагічній українській землі» («Українська трагедія») [3, с. 122]. Ліричний герой в образі автора після перепрочитання історії України ніби фізично переймає всі її «хвороби» – іноземні загарбання, національні розколи, війни, голодомори, правління-панування «нібито своїх, а насправді чужих громадян – комуністів, регіонщиків, соціалістів…» («Українська трагедія») [3, с. 127], що в сукупності своїй і породили «смертельні метастази» на «тілі» України, та на авторському тілі, відповідно.

І. Низовий дає визначення також головній національній хворобі та низці інших, не менш страшніших, породжених нею:

«Точний діагноз нашої головної національної (я б сказав – малоросійської) хвороби давно вже встановлений: кучмізм. Хоч ми вже й поміняли всі «вивіски» й білборди, напилися всіляких «цілющих еліксирів», застаріла хвороба не зникла, а жахливі її симптоми проявляються ще наочніше, ще загрозливіше. Про це гріх мовчати, якщо ми справді чесні та совісні, якщо хочемо справжнього і повного зцілення. Про хворобу хвороб треба кричати…» («Час великої публіцистики») [3, с. 27–28];  

«Бійтеся самих себе, лікуйтеся від небезпечної ракової пухлини, яка називається древнім словом: яничарством» («Жертви перемог і поразок») [2, с. 9];

«Узагалі ж у стан реґіоналів перекинулося дев’яносто відсотків сватівського «бомонду», аби лиш не позбавитися насиджених місць і непоганих «зарплат». <…> …Тішимося сосновим спокоєм, повною відсутністю відчуття причетності до «реґіонального шабашу» Луганська та сватівської хвороби з діагнозом «сепаратизм»» («Від Сіверського Дінця до сіверського Сейму») [3, с. 132–133];

«Були серед них друзі, добрі приятелі – аж до національного питання. О, тут партнери по чарці й розмові круто мінялися, бо ніяк не хотілося втрачати пихи старшобратства! Так їх навчили, їх уже не змінити. Це у них у крові – зверхність над усіма: «хахлами», «хачиками», «азерами», «чучмеками», «нацменами», «семь раз неруськими». Як у нас, у хахлів і малоросів, у крові – рабство. Діагноз хвороби є, а от ліків – немає» («Так вороги, чи, може, усього-навсього «воріженьки»?») [1, с. 647].

Отже, у публіцистичних та мемуарних творах І. Низового представлені уміло виписані, асоціативно зумовлені метафоричні переплетіння концептуальних образів із політичної та медичної сфер. Наші подальші дослідження будуть направлені на розкриття запропонованої теми в поетичній спадщині митця.

Література

1.     Низовий І. Бути – народом! Вибрані твори : у 5 т. Т. 4 : Мені давно не все одно : публіцистика, мемуари. Київ : Український пріоритет, 2019. 760 с.

2.       Низовий І. Там, де я ніколи не плакав. Луганськ : Глобус, 2006. 99 с.

3.       Низовий І. Там, де я сміюсь крізь сльози. Луганськ : Глобус, 2006.156 с.

4. Низовий І. Цим дорожу : вибрані вірші та поеми. Луганськ : СПД Рєзніков В. С., 2011. 352 с.