Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

пʼятниця, 21 лютого 2020 р.

Мажара А. В. МОДУСИ СУБ’ЄКТИВНОГО ДОСВІДУ У ТВОРАХ ПРО ЧОРНОБИЛЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ


Мажара А. В.
студентка 1 курсу магістратури
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди
Наук. кер.: Муслієнко О. В.,
докторантка кафедри української і зарубіжної літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова 

МОДУСИ СУБ’ЄКТИВНОГО ДОСВІДУ У ТВОРАХ ПРО ЧОРНОБИЛЬ
В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Вибухи на четвертому блоці Чорнобильської АЕС вночі 26 квітня 1986 р. та пожежа на станції призвели до викиду в атмосферу великої кількості радіоактивних матеріалів. Ядерний попіл за кілька днів осів на міста і села України, Росії, Білорусі; наслідки катастрофи були помічені також у Скандинавії, Північній Африці, у балканських державах. Чорнобильська трагедія забрала багато життів, але дала літературі можливість і спосіб осмислення травматичного індивідуального досвіду, які реалізуються у тексті як  модус суб’єктивного досвіду.
Модус суб’єктивного досвіду – поняття філософії та психології – у цій статті береться до уваги і як засіб антропологічного пізнання. Цей досвід стосується радянського минулого та пострадянської сучасності як травма, що вміщує в собі і патологічний процес фатальної миттєвості зі статусом насилля, яка різко змінила життя, і як незмінний стан речей, образ життя, що впливає на сприйняття кожним окремим суб’єктом свого минулого, теперішнього та майбутнього, призводить до роздумів щодо травматичної природи культури.
Юрій Щербак у творі «Чорнобиль» (1987 р.) відмовляється від звичних художніх жанрів і обирає форму публіцистичної повісті. За словами самого письменника, те потрясіння, яке він пережив у зв’язку з подіями, що відбулись на Київському Поліссі весною 1986 р., викликало в нього зневіру в саму можливість адекватного художнього відтворення реальної трагедії такого масштабу: «Після того, що я дізнався і побачив у Чорнобилі, був час – здавалося, що вже ніколи не візьмуся за перо: всі традиційні літературні форми, всі тонкощі стилю та хитромудрощі композиції, – все здавалося мені безмежно далеким від правди, штучним і непотрібним» [цит. за: 4, с. 138]. Письменник прагне позбутися будь-яких ознак вигадки, художньої умовності, літературного декору. Тому в його творах багато автобіографічних матеріалів, що базуються на реальних життєвих фактах.
Постчорнобильська література, вагомий корпус творів якої реалізований у жанрах мемуаристики, визначається з-поміж інших творів мемуарних жанрів акцентованим  модусом суб’єктивного досвіду [див.: 3].
Переконливим репрезентантом текстів подібного типу можемо назвати «Чорнобильську молитву: хроніка майбутнього» [1] Світлани Алексієвич, українському читачеві відому й у перекладі Оксани Забужко (1997). С. Алексієвич – лауреатка  Нобелівської премії з літератури (2015 р.) «за багатоголосе звучання її прози та увічнення страждань та мужності», реалізоване у книзі «Час second-hand. Кінець червоної людини», у яку увійшла і «Чорнобильська молитва». Письменниця обрала для втілення катастрофічної ситуації досить оригінальну жанрову форму – «жанр голосів». Через людський хор авторка доносить свої глибокі глобальні роздуми про майбутнє людства. Кожний герой виливає автору особистий потік переживань – переповнення гнівом проти бюрократії, чиновницької безвідповідальності. Показ правди є своєрідною терапією для мовця, він хоче звільнитися від тягаря спогадів про пережите. Їх монологи і складають текстуру твору.
Авторка книги у цьому творі вміщує розмови із більш ніж п’ятьмастами свідками аварії, включаючи пожежників, ліквідаторів, політиків, лікарів, фізиків і пересічних громадян. У книзі є свідчення про психологічну особистісну трагедію, якою стала Чорнобильська аварія, і дослідження враження та спогадів людей, і того, як аварія вплинула на їхнє життя.
О.Забужко як перекладачка «Чорнобильської молитви» вказує на незвичайний формат (жанр) оповіді – так звану хорову літературу «...в чорнобильській хроніці Світлані Алексієвич належить таке само право голосу, як і кожному із записаних нею мовців: вона тут нестак автор у строго-канонічному літературознавчому сенсі терміна, як співавтор, голос із того хору, що ним сама-таки й дириґує, бо ж Чорнобиль є так само й її, тепер уже довічним, «екзистенційним страхом», і з-посеред решти жертв її вирізняє — єдино особлива, професійна, людська й жіноча мужність глянути цьому страхові просто в його «великі» (...) очі. Отож чисто «по-перекладацькому» впадаючи авторові в річ, я так само запитую себе: «Чому я переклала цю книжку?» – і відповідь, парадоксальним чином, так само виявляється далеко не тільки «моєю»...» [1]. Саме тому пропонуємо розглядати цей зразок в контексті української літератури за фактором українського походження С. Алексієвич та україномовного перекладу, здійсненого О. Забужко.
Модус суб’єктивного досвіду як понятійне ядро, містить на своїй периферії такі елементи, як структура індивідуального знання та навичок, суб’єктивне переживання, репрезентований досвід від першої особи (зоровий, слуховий, дотиковий, тілесний, психічний, емоційний досвід та розгорнуте мислення) та ін.
Одним із сюжетів, що здобув відгук у читацьких масах, став комплекс суб’єктивних спогадів дослідницького характеру — людство прагнуло дізнатися причини катастрофи, способи і форми її переживання, вербалізації катастрофічного індивідуального досвіду. Вагомий вектор і складник вербалізованого суб’єктивного досвіду – спогади-голоси учасників подій. Перші зразки цього наративу можуть чітко показати всю наївність та героїку буденності, де, заохочені владою, громадяни знову ставали заручниками катастрофи – вперше, коли з певних причин відбулася аварія і тоді, коли ігнорування наслідків небезпеки тягнулося у байдужості, недооціненні, незнанні та фальсифікації реальних показників; замовчування створило місто-привид.
Модус суб’єктивного досвіду дозволяє проаналізувати ті приховані і відкриті індивідуальні переживання, що в яскравих емоціях та негативній інформації акумульовані у спогадах.
Невипадково чорнобильська трагедія стала реальним фактом, який інспірував потужнє теоретичне дослідження, одним зі зразків якого є доробок Тамари Гундорової «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм» [2]. Її монографія, де метафорою  українського постмодернізму служить «післячорнобильська бібліотека» –  як набір текстів, цитат, дискурсів, сюжетів, імен, канонів, розгорнених на переломі ХХІ ст. Післячорнобильський текст українського постмодернізму витлумачується при цьому як карнавалізований і пост-апокаліптичний текст. «Чорнобиль» виступає при цьому словом-символом, що позначає ситуацію присутності після травми.
Безперервні процеси формування різножанрової меморіальної постчорнобильської літератури можуть стати засобом розвінчання чергових міфів навколо ЧАЕС, запропонувати травмованому катастрофою людству варіанти переживання та сприйняття цього досвіду в режимі розщеплення та синтезу. Трагедію, особливо індивідуальну, пережити неможливо, можливо лише переусвідомити. Так, в американо-британському міні-серіалі «Чорнобиль» (2019 р.) спостерігається концентрат пост-апокаліптичного досвіду; лише малий процент глобального катаклізму сценаристи фільму взяли до кінопоказу – все інше лишається нам, так ми самі стаємо носіями травматичного досвіду – у спогадах та голосі.
Література
1.   Алексієвич С. Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього : роман / переклад і післямова О. Забужко. Київ : КОМОРА, 2016. 288 с.
2. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм. Київ : Критика, 2013. 344 с.
3.  Дьяченко І. Мемуарна література про Чорнобиль як засіб формування моральної особистості. Наука. Релігія. Суспільство. 2008. № 1. С. 210213.
4.  Трухан О. Катастрофізм як каталізатор жанрової трансформації (на прикладі документальної повісті Ю. Щербака «Чорнобиль» та «роману-свідчення» С. Алексієвич «Чорнобильська молитва»). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. 2013. № 3. С. 135–140.




2 коментарі:

  1. Курилова Юлія23 лютого 2020 р. о 11:54

    Добрий день! Скажіть, будь ласка, який зміст понять "хорова література" і "постчорнобильська меморіальна література"? Дояких джерел Ви апелюєте, застосовуючи такі дефініції?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мажара Анастасія24 лютого 2020 р. о 12:50

      Доброго дня, Юліє. Дякую за питання і вашу увагу до цього аспекту номінації понять. Поняття "хорова література" є одним із номінативів творчості Світлани Алексієвич (інформація з її власних інтерв'ю про жанрову приналежність її творів), а поняття "постчорнобильська меморіальна література" є ширшим та охоплює набагато більше поле літературознавчих досліджень.
      З повагою, Анастасія.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.