Митюшина Л. В. ТАНГО СМЕРТІ МЕТАМОДЕРНІСТА (ЗА ДРАМОЮ А. БАГРЯНОЇ «СУМ І ПРИСТРАСТЬ, АБО БРАВО, ПАНІ ТЕЛІГО!»)

Митюшина Л. В.

студентка 3 курсу

Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди

Наук. кер.: Хоменко Г. І., к. філол. н., доцент

ТАНГО СМЕРТІ МЕТАМОДЕРНІСТА

(ЗА ДРАМОЮ А. БАГРЯНОЇ «СУМ І ПРИСТРАСТЬ,

АБО БРАВО, ПАНІ ТЕЛІГО!»)

Біографічна драма А. Багряної «Сум і пристрасть, або Браво, пані Теліго!» (2010, 2011) дістала не тільки визнання у світі театру, але й розмаїте прочитання в середовищі літературознавців [1]. Окреме місце займають ті студії, де текст розглядається як межове явище, що засвідчує трансформацію постмодернізму в метамодернізм.

Цей напрямок аналізу тексту вимагає особливо ретельної роботи, оскільки поняття метамодернізму є не тільки новим, але й складним.

Першу спробу теоретичного обґрунтування метамодернізму як постпостмодернізму здійснили філософи Тимотеус Вермюлен та Робін ван ден Аккер у «Нотатках про метамодернізм» («Notes on Metamodernism» ) (2010), апелюючи до платонівського поняття метаксис – коливання. Через рік Люк Тернер формулює вісім позицій маніфесту метамодерніста, перша з-поміж яких визнає коливання за природний стан світу, а наступні в той чи інший спосіб експлікують це відкриття: для метамодерніста коливання поміж протилежними ідеями є джерелом руху; пульсування протилежностей приводять світ до руху. Завдання літератури й мистецтва вбачається у фіксації цих коливань у спосіб власної самоідентифікації як іншого полюсу науки, а відтак у спосіб руху культури до істини між інтуїцією та знанням, вірою й скепсисом.

Цікаві спостереження щодо сутності поняття метамодернізм і шляхів його розвитку формулює у своєму блозі в мережевому виданні «The Huffington Post» американський письменник і науковець Сет Абрамсон. Дослідник фіксує метамодерністське усвідомлення хаотичності сучасного світу й необов’язковості в ньому хепі ендів, яке, проте, має своїм наслідком настрій обережного оптимізму [8].

До цих учених апелюють вітчизняні науковці, спостерігши нові явища в літературі після постмодерного часу [2].

Справді сферичним виявом метамодернізму є названий текст А. Багряної. Він – реінтерпретація життя людини, здатної творити історію на межі протилежностей: виняткової любові до життя і прагнення смерті. Йдеться про Олену Телігу (1906–1942), адораторку двох ідей: надзвичайної цінності життя як незнаності й невідомості у своїй відкритості радісній перспективі («Життя») та мрії про «гарячу смерть – не зимне умирання» («Лист»). Відтак, драма стає наслідком розпізнавання в біографії особливої людини нових, прихованих глибин та несподіваних антитетичних мотивів, які залишалися для інших не поміченими.

Прологом до драми є Дмитро Донцов, його есе «Поетка вогненних меж» (1957), де Олена Теліга окреслюється як митець, який не припускає традиційної біографічної фокалізації. Вона віднесена до тих справжніх елітарних майстрів, про кого кажуть: «В шалі натхнення говорять вони про глибокі таємниці життя і смерті, і сама мова їхня стає загадковою і містеріальною» [4, с. 432].

Парадокс: для метамодерної драми найважливішими виявилися ті спостереження Донцова-модерніста, які залишилися поза текстом. Йдеться про окреслення життя Олени Теліги як «крутежу нового танцю», створеного на межі свавільної гри в небезпеку та виконання вищої волі; «передусім її поривчастої, трагічної натури» та «пророчиці-вістуні, яка бачить лихо, неминуче… і яка знає свою велику інтуїцію … своє власне призначення в цій завірюсі» [4, с. 433]. Можна висунути гіпотезу, що причина такого забування роздвоєна: з одного боку йдеться про відштовхування від постмодерністського розуміння танцю як розгойдування в семантичній порожнечі протилежностей; з другого – про необхідність увиразнення біографічного змісту танцю, про поетичний танець / танець поетки на грані екстатичної поривчатості й містичної пророчості, який співвідносний із її власними варіаціями танцювального мотиву.

Уже назва драми А. Багряної свідчить, що автор-метамодерніст обирає насамперед поезію О. Теліги «Танго» шляхом наголошення складного моделювання у нім протилежностей: коли перша назва драми – «Останнє танго» зберігала справді лінійний зв’язок із текстом-предтечею, то назва «Сум і пристрасть, або Браво, пані Теліго!» співвідноситься із самою сутністю танго як витанцьовуванням сумної думки. Драма Багряної є рухом-хитанням від антитетичності суму й пристрасті до їх ототожнення, що є аналогом руху жінки-драматурга до жінки-поетки: «І знов з’єднались в одну оману / О, дивне танго, – і сум, і пристрасть» [7, с. 433].

Як простір тотального метаксису драма подає і рух у зворотньому плані: від танго до козачка. Це багатозначний жест, у якому пульсує не тільки аналогія неприборканої пристрасності українців та іспанців, важлива для «вістниківців» [6], але й складна динаміка між світами чоловіків і жінок – різних і взаємодоповнюваних. Йдеться про те, що танго як танець мачо, який не знає делікатної стриманості, «танго — … суміш люті, болю, віри та її відсутності», за Е. С. Діссеполо [цит. за: 3]; козачок – наслідок трансформації дикого танцю воїна-козака, готового до безкомпромісного змагання, жінкою, яка, ставши партнеркою воїна, надала танцю шляхетності, грації, елегантності [5]. Танець козачок в однойменному вірші Теліги – вияв невпійманості, вогню й вихору, грайливого виклику, «весняної, бурхливої завірюхи», сп’янілої тугою й «розбещеністю» душі; тут «кожен крок – сліпуча блискавиця» [7, с. 52].

Драма А. Багряної «про любов і смерть Олени Теліги», де центр конфлікту співвідносний зі стилем життя унікальної поетки, яке структурується як життя відповідальне й зразкове, сформоване болем / образою від приниженості й відчуттям обраності, де танець / хитання є множиною фігур і рухів двох, які підтримують / побуджують одне одного між життям і смертю, може бути кваліфікована як така, що відповідає не окремим, а концептуальним приписам метамодернізму.

Література

1. Васильєв Є. Епізація і ліризація драматургії (на матеріалі української біографічної драми): Науковий вісник МНУ імені В. О. Сухомлинського. Філологічні науки (літературознавство). Миколаїв, 2017. № 2 (20). С. 52–57.

2. Гребенюк Т. Свобода в літературі метамодерного світу: український вимір: Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Філологія. Харків, 2018. Вип. 78. С. 160–164.

3. Танго. URL: https://sites.google.com/site/istoriatancu/home/balni.../tango (дата звернення: 09.02.2019 ). 

4. Донцов Д. Поетка вогненних меж: Теліга О. Вибрані твори. Київ: Смолоскип, 2014. С. 432–442.

5. Купленик В. Козацький танець та його вплив на розвиток українських народних танців. URL: https://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=535 (дата звернення: 10.02.2019 ).

6. Пронкевич О. Іспанська література і творення української нації. Магістеріум. Національний університет «Києво-Могилянська Академія». Київ, 2005. Вип. 21. С. 46–53.

7. Теліга О. Вибрані твори. Київ : Смолоскип, 2014. 534 с.

8. Abramson S. Ten Basic Principles of Metamodernism. Seth Abramson The Huffington Post. Jun 25. 2015. URL: http://www.huffingtonpost.com/seth-abramson/ten-key-principles-inmet_b_7143202.html (дата звернення: 09.02.2019).