Менсітов І. І. ОНІРИЧНИЙ ПРОСТІР ЯК СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЧНОГО ДЕТЕКТИВУ В РОМАНІ В. ЛИСА «І ПРИБУДЕ СУДДЯ»

Менсітов І. І.

студент 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Костецька Л. О., к. філол. н., доцент

ОНІРИЧНИЙ ПРОСТІР ЯК СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЧНОГО ДЕТЕКТИВУ В РОМАНІ В. ЛИСА «І ПРИБУДЕ СУДДЯ»

La vida es sueño (життя – це сон), як писав великий Педро Кальдерон, але чи дійсно це так, можливо питання лише у сприйнятті або несприйнятті нами інформації, що надходить? А й справді, доволі часто люди не надають увагу трактуванню власних сновидінь, через що згодом жалкують, відчуваючи безпорадність у тій чи тій життєвій ситуації. Зокрема, протагоніст роману В. Лиса «І прибуде суддя» Георгій Лащук на власному прикладі демонструє усю важливість такого роду тлумачення: «Зненацька я пригадав свій сон. Ніколи не надавав значення снам, але тут відчув, начебто у сні є щось, чого я не можу пригадати. Ну, біг до якоїсь споруди, але до якої? Але ж це сон, подумав я. Дарма шукати у ньому змісту, тим більше якихось деталей» [1, с. 22].

Дослідження оніричного варто починати з розгляду психологічної складової роману, яка є ключовою для цього аспекту. Відомий психоаналітик З. Фройд у книзі «Тлумачення сновидінь» [2] трактує сни з різних сторін, зокрема головним постає питання «Сновидіння як втілення бажань людини»[2], яку З. Фройд засновував, спираючись на дослідження  енцефалограми мозку тварин під час сну (у порівнянні з людиною). Варто наголосити, що наші сновидіння неможливо коректно трактувати без допомоги відповідної наукової бази. Так, наприклад виглядало б тлумачення наступного сновидіння головного героя «Будинки стали втікати, наштовхуючись один на одного, я біг за ними і боявся, що вони повернуться і побіжать за мною. Коли, зрештою так і сталося, втікав, знаючи, що ось-ось вони наздоженуть і розчавлять мене...» [1, с. 82]: втеча від небезпеки натякає на те, що ви втратите надію на вирішення (залагодження) своїх проблем звичним для вас чином; будинок є уособленням справ і турбот, будівля, що падає, характеризується тиском та перевагою проблем над вашим життям. Отже, натрапивши на подібні тлумачення таких сновидінь, герою варто було б їх хоча б загально проаналізувати, таким чином попередивши «Себе майбутнього».

Психологія сновидінь у романі «І прибуде суддя» [1] виступає у тісному взаємозв’язку із детективним «скелетом у шафі» Старої Вишні. Часто сни головного героя (сенс яких завуальовано великою кількістю символів-натяків) можна пов’язати із подіями твору: «Яскраве світло, яке било мені в очі, було таким сліпучим, що я мимоволі затулився руками. Та безжальні пекучі промені проникали крізь щілини між пальцями, здирали на пальцях шкіру, пробираючись до повік, випікаючи очні яблука...» [1, c. 17], тому деякі сновидіння автор ніби навмисне подає читачеві для спільного розгадування таємниці: «Приймальня стала лісом, яким я вів незнайому мені жінку і поволі, з кожним кроком роздягав її… Однак одягу на ній було так багато, що я зрозумів: остаточно роздягнути її мені не судилося…» [1, c. 183] – згадує чергове своє сновидіння Георгій, тим самим даючи читачу можливість потрактувати символічність образу жінки, яку не вдається роздягти. Отже, наш герой не може дізнатися таємниці Старої Вишні, хоча і знімає з неї  цей «одяг» один за одним.

Оніричний простір проходить крізь увесь сюжет роману, а левова його частина пов’язана із містикою, що надає психологічній складовій особливої пікантності, спокушаючи навіть вибагливого читача. Однак, через містичність того, що відбувалося у Старій Вишні та у психіці Георгія, для читача зникає межа між реальним світом і сном: «Іноді процесія здавалась мені нереальною, як і все, що відбувалося зі мною останнім часом» [1, c. 219]. «Може, мені сниться сон, якому не буде кінця, доки не перестане діяти димедрол» [1, с. 205] розмірковуватиме головний герой після кількох місяців, проведених у цій «Старовишенській божевільні». І все ж винести вирок самому собі, Георгію не дозволяє чи то доля чи якась вища сила: «Я все одно не вийду з  в’язниці своєї душі, навіть якщо мене визнають таким, що не здатен відповідати за свої вчинки» [1, с. 225]. Містичність полягає у роздвоєності світу, в якому існує головний герой – світу сну та реальності: увесь час перший чергується із другою і навпаки, але балансувати на межі двох світів аж ніяк не буде можливим для читача, як власне і для самого Георгія.

Сновидіння, які повторюються, доволі рідко трапляються нам в житті, З. Фрейд трактував їх як щось надзвичайно важливе для людини. Поява таких повторів може бути нагадуванням про невиконання певного обов’язку перед кимось або навіть перед самим собою, як сталося із Георгієм, якого знову й знову навідує той самий сон із дитинства, хіба тільки у різних інтерпретаціях: «Уночі перед сном до мене прийшла мама. Ні, не прийшла, а я побачив її: вона бігла, спотикаючись, по снігу, якого рясно насипало вночі... Тільки далі все було не так, як насправді колись. Мама зайшла до хати, підійшла до мене і погладила по голові. – Тітку Марію вбито? – прошепотів я. – Як і тоді, – сказала мама» [1, c. 212].

Отже, оніричний аспект є важливою складовою частиною поєднання психологічного  із детективним у романі В. Лиса «І прибуде суддя» [1]. Він дозволив поняттям «загадка», «містика» і «людська душа» доповнити одне-одного, адже разом із тлумаченням сновидінь, з’являється можливість для глибшого аналізу емоційного-вольового стану протагоніста, таким чином читач несвідомо породжує інтригу, хапаючись за ці натяки на ймовірну розв’язку.

Література

1. Лис В.С. І прибуде суддя : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 240 с.

2.  Фрейд З. Толкование сновидений : монография. Киев : Здоровья, 1991. 382 с.