Мануілова К. Г. ПОЕТИКА ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕЖ У РОМАНІ В. ДОМОНТОВИЧА «ДОКТОР СЕРАФІКУС»

Мануілова К. Г.

 студентка 2 курсу

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького

Наук. кер.: Зотова В. Г., к. педагогічн. н., доцент

ПОЕТИКА ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕЖ

У РОМАНІ В. ДОМОНТОВИЧА «ДОКТОР СЕРАФІКУС»

Роман В. Домонтовича «Доктор Серафікус» дотепер залишається своєрідною інтелектуальною провокацією [3, с.16], що приваблює нові покоління читачів і дослідників. Попри те, що творчість письменника аналізували такі вчені, як В. Агеєва, Ю. Загоруйко, Р. Корогодський, В. Корпусова, Н. Мішеніна, Л. Новиченко, С. Павличко, Ю. Рибалко, О.Черненко,  Ю. Шерех, його текст залишає широке поле для подальших студій. Зокрема, актуальним є питання про різні типи меж, межових ситуацій, змодульованих у романі, оскільки в наш час усе більше усвідомлюється глобальний характер феномену межі, а у «Докторі Серафікусі» спостерігаємо складне плетиво його модифікацій.  

Вважаємо, що по відношенню до роману В. Домонтовича «Доктор Серафікус» варто говорити про психологічні межі – поняття, яке, за одним із визначень, є психологічним утворенням, «що виникає в результаті взаємодії або встановлення паритетних відносин між прагненням зберегти спонтанність й автентичність та необхідністю соціальної адаптації» [2, с. 108]. Межа в психології – це перш за все внутрішні «так» і «ні» людини, які вона визначає сама для себе, те зовні невидиме, тонке, частіше глибоко приховане від інших, що відокремлює її особистий світ від суспільного оточення.

Глибше зрозуміти психологічні межі світу головного персонажа / персонажів, зображені у романі «Доктор Серафікус», можемо, спираючись на праці М. Бахтіна, який стверджував: «Сам простір цього світу – простір меж, переходів (пороги, сходи, прихожі, коридори)» [1, с. 198–199]. Тут учений акцентує фізичні межі,  однак вони відчутно впливають на внутрішні: стани людини, настрої, почування тощо. У філософському розумінні, без якого не можна уявити прочитання роману автора-філософа, яким був В. Домонтович, категорія межі має антиномічні сенси: буття / небуття, життя / смерть, відкритість / замкненість, свобода / несвобода, любов / ненависть, любов / байдужість тощо.

Внутрішні межі Комахи (доктора Серафікуса) стосуються перш за все сприйняття людей. З одного боку, вони його знічують, у суспільстві йому ніяково, самотньо, некомфортно. З іншого – герой так само відчуває психологічний дискомфорт, коли не бачить людей, які віддзеркалюють його душу або, навпаки, дисонують із нею. Так є у його стосунках із друзями-чоловіками, але найперше – у стосунках з  жінками, навіть з маленькою дівчинкою, яка, здається, найбільше його розуміла. Тому їх випадкова зустріч і розмова згодом перетворились на необхідність для Комахи. Душею він прикипів до Ірці, але думка про власну родину, дітей засмучує його, бо в такому випадку він змушений був би впустити у межі свого власного світу інших і таким чином зламати цей світ.

Доктор Серафікус, людина освічена, талановита, справжній учений, перебуває в ірреальному світі, живе своїми вигадками, ілюзіями.  І в цьому, на наш погляд, полягає його трагедія. Навіть тоді, коли до нього приходить справжнє кохання, коли Вер ним теж зацікавлена і небайдужа до нього, саме його внутрішні межі стають для жінки забавкою, роблять із кохання гру й урешті-решт приносять чоловікові глибокий біль і подальшу відстороненість від реалій буття, збайдужіння до них, обмеження власного, приватного світу.

Долання зовнішніх меж є так само болючим для доктора Серафікуса. Його виходи в місто, зустрічі з друзями, розмови про мистецтво сприймаються на рівні непорозуміння із самим собою. І лише коли Комаха залишається у замкненому просторі свого кабінету, він опиняється, як пише В. Домонтович, у заглибленому патологічному стані, який можна порівняти із сомнамбулізмом, і тільки тоді – щасливий.

Щоб передати всі тонкощі психологічного стану свого персонажа, автор майстерно використовує багато художніх засобів:   лексико-синонімічні (архаїзми, професіоналізми, термінологізми), лексико-фразеологічні (епітети, порівняння, метафори, метонімії, синекдохи, афористичні висловлювання),  синтаксичні  (оксиморон, антитеза, градація, риторичні запитання, ампліфікація, інверсія, прийом різноструктурних синтаксичних повторів, речення  з однорідними членами). Перед читачем постають відповідні стану Комахи екстер- та інтер’єри, письменник скрупульозно добирає художні деталі, використовує прийом внутрішнього монологу, а його тонка іронія, що незрідка межує із сумною посмішкою, надає всій оповіді інтимного тону, так ніби письменник розмовляє з найкращим другом, який неодмінно його зрозуміє. Однак роман «Доктор Серафікус» є дуже різноплановим. У ньому окреслено багато проблем, найвиразнішими з яких є соціально-філософські, психологічні, художньо-онтологічні, етичні, морально-естетичні. Через це сприйняття твору не є надто легким і однозначним для розуміння. Письменник зосереджує увагу на багатьох важливих питаннях сучасної йому епохи,  кожна проблема випливає з попередньої і породжує іншу. Роман є актуальним і сьогодні, тому що торкається вічних тем.

Література

1.  Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского / М. М. Бахтин. – М. : Советская Россия, 1972. – 320 с.

2.  Гендерні відносини: архетип, стереотип, ідентичність // за загальн. ред. О. А. Пушонкової, З. В. Шевченко. – Черкаси : видавець Чабаненко Ю., 2016. – 202 с.

3. Домонтович В. Доктор Серафікус. Без грунту. Романи / В. Домонтович // вст. ст. С.Павличко. – К. : Критика , 1999. –  380