Чмир А. В. ОСОБЛИВОСТІ ОНІРИЧНОГО ПРОСТОРУ РОМАНУ П. КРАЛЮКА «ШЕСТИДНЕВ, АБО КОРОНА ДОМУ ОСТРОЗЬКОГО»

Чмир А. В.
студент 3 курсу
Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Наук. кер.: Мізінкіна О. О., к. філол. н., доцент

ОСОБЛИВОСТІ ОНІРИЧНОГО ПРОСТОРУ РОМАНУ П. КРАЛЮКА «ШЕСТИДНЕВ, АБО КОРОНА ДОМУ ОСТРОЗЬКОГО»

Особливість явища сновидінь полягає в тому, що вони досліджувались і психологами, і літературознавцями. Однією з перших ґрунтовних праць, в якій було вивчено питання підсвідомого у творчості митця, зокрема і оніричних станів, став трактат Івана Франка «Із секретів поетичної творчості» (1898). Вчений приділив увагу схожості поетичної і сонної фантазії у другому розділі своєї наукової розвідки.

Подальший внесок у вивчення сновидінь як особливостей людської психіки зробив засновник психоаналізу Зигмунд Фройд. Його монографія «Тлумачення сновидінь» (1900) репрезентувала нову прогресивну теорію. Родоначальник аналітичної психології Карл Густав Юнг, знаходячись спочатку під впливом ідей З. Фройда, створює згодом власну оригінальну теорію сновидінь. Один із засновників неофрейдизму та фрейдомарксизму Еріх Фромм у своїй книзі «Забута мова» (1951) досліджував символічність мови сну. Серед інших дослідників, які займались оніричними питаннями, виділяємо праці Гастона Башляра «Поетика простору» (1958), Станіслава Ґрофа «За межами мозку» (1985), Олександра Борбелі «Тайна сну» (1986), Роберта Боснака «В світі сновидінь» (1988), Антоніо Менегетті «Образ та несвідоме» (1994).

В українському літературознавстві проблема сновидінь розглядалася у розвідках Тетяни Бовсунівської, Олени Волик, Юлії Григорчук, Тетяни Жовновської, Ольги Романенко, Наталії Фенько, Оксани Шупти-В'язовської та ін. Серед сучасних зарубіжних науковців вирізняємо роботи Г. Берестнева, А. Єсіна, Д. Нечаєнка, І. Фазіуліної, О. Федуніної та ін.

Роман Петра Кралюка «Шестиднев, або Корона дому Острозького», незважаючи на те, що вперше вийшов друком у 2010 році, вже привернув до себе увагу літературознавців (П. Білоус, С. Дзюба, І. Приліпко, Р. Харчук та ін.), письменників, багатьох шанувальників історичного минулого України.

Оскільки семантика оніропростору «Шестиднева» не ставала предметом вивчення наших попередників, то вважаємо нашу студію до певної міри актуальною.

У романі П. Кралюка прийом сну постав як важливим елементом композиції твору, так і ключовим для творення образів головних героїв. Зокрема, яскраво постають картини снів князя Василя-Костянтина Острозького, його племінниці Гальшки, маляра Івана, повстанця Северина Наливайка, протосинґела Никифора та княгині Гертруди.

Цікавими видаються міркування художника Іван над сутністю сну, проблемою, яку намагались вирішити безліч дослідників: «Але хто відає, чому людині сняться сни? І чим вони є? Гра потаємних стремлінь наших? Хитросплетіння того, чого бажаємо, і того, що є? Правда, якої боїмося, але яку знаємо? Чи, може, дзеркало, котре показує нам прийдешнє? Чи одне, друге, третє…» [4, с. 260]. Як бачимо, герой не може дати однозначної відповіді на низку запитань. Таким чином оприявлюється авторське звернення до читача, бо «художній сон – семіотична форма втілення авторської інтенції» [3, с. 58].

Важливо, що сновидіння роману складають певну типологію. Так, виділяємо сни-прозріння, які сняться Василю Костянтиновичу, відбивають його суттєвий конфлікт зі своєю совістю, показують підсвідомий страх, свідчать про невирішені конфлікти. До прикладу: «іноді сниться сон. Страшний – як прокляття! Бачу Дмитра – мертвого. На  шиї синці від ланцюга. І вивалений язик. А ще широко розплющені очі. Дивляться на мене – з докором. Прокидаюся від такого сну. На чолі – піт. Щось душить мене. І шалено калатає серце…» [4, с. 156]. Фізичний стан Василя-Костянтина яскраво свідчить про його сумління совісті, бо він відчуває свою провину перед Дмитром Сангушком, за якого без згоди на те дівчини видав заміж племінницю. Оскільки Гальшка мала всього тринадцять років і не могла суперечити дорослим, князь, не спитавши її, вирішив за неї питання шлюбу. Цей союз був вигідний Острозькому, адже він збільшував його володіння. Проте шлюб виявився нещасливим.

Видіння головного героя пов’язані із такими історичними діячами, як Криштоф Косинський, Роман Мстиславич, Данило Галицький. В таких екстатичних станах Острозький намагається виправдати доречність своїх вчинків. Автор перекидаючи місток у далеке минуле пропонує свою версію генеалогії роду Острозьких.

Сни-спогади несуть внутрішнє заспокоєння, нагадуючи про мрії і бажання князя. Зокрема, про один з таких він оповідає маляру, що «сьогодні наснився Турів. Часто бачу у снах місто мого дитинства. Турів завжди для мене гарний… І родинний» [4, с. 128]. Це сновидіння стає початком екскурсів-подорожей, які відбудуться у свідомості Острозького. Василь-Костянтин відчуває свою близьку смерть, а тому його психічні процеси спрямовані на аналіз пережитого, на своєрідний підсумок життя. Зазначене вище місто Турів стало відправною точкою у біографії головного героя: « – У Турові, – веду оповідь, – я зробив перші кроки. Сюди мене привезли немовлям. Так повелів отець. Він боявся, що на Дубно, де я уродився, нападуть татари…» [4, с. 129].

Наповнені символікою пророчий сон Василя-Костянтина [4, с. 259–260] віщує про ранню смерть його сина Олександра, а пророчий сон маляра Івана [4, с. 315] є передвісником скорої зради і загибелі Северина Наливайка.

Сонна фантазія князя, тобто гра уяви на межі неспання і сну, розповідає про тісний зв'язок головного героя зі своїм батьком Костянтином Івановичем Острозьким. «Бачу свого батька. У нього теж сива борода. Ми так схожі один на одного. Лише в нього лице худіше і зморшками порите. Стоїмо на Дніпровому березі, високій-превисокій кручі. Здається, ступиш крок – і полетиш» [4, с. 190], – констатує герой. Відчутне прагнення бути схожим на вітця виявилося і в тому, що коли Василь Костянтинович «змужнів, то взяв ймення свого батька».

Петро Кралюк використовує також новий оніричний прийом, не малюючи детальної картини сну. Автор вдається до сну-припущення, розмірковуючи над тим, що могло б наснитись владиці Никифору в кризовій ситуації тюремного поневолення: «Заплющує Никифор очі. Засинає. Що снилося патріаршому протосинґелу? Його рідна Греція? Чи земля влоська, чи волоська, де він бував? Чи Острог, де мав прихисток? А може, нічого не снилося. Поглинула його темінь, щоб ніколи не відпустити» [4, с. 257].

У романі наявний ще один оригінальний художній прийом – сон у сні. Так, у сновидінні головного героя письменник показує і оніричний стан Гертруди [4, с. 322], його далекої пращурки.

До особливостей твору відносимо і те, що Петро Краклюк звертається до мотиву депривації сну, тобто нестачі або цілковитої відсутності задоволення цієї потреби. Так, в романі йдеться про Наливайка, який перебував у польській в’язниці, де його жорстоко катували, з-поміж чого і «не дають спати. Поставили чоловіка з билом. Тільки замкну очі, а він тим билом б’є – бам-бам-бам! Це бамкання і досі у голові. Так день за днем»» [4, с. 317].

Таким чином, проаналізовані оніричні стани слугують не тільки елементами творення сюжету, але у першу чергу для повнокровного розкриття образів головного героя та другорядних персонажів. Автор завдяки картинам снів зображує найбільш вагомі моменти життя Острозького, витворює  уявлення про його характер, стосунки з іншими людьми, представляє князя як особистість, показує виняткову роль Василя-Костянтина в ключові моменти історії України.

За класифікацією типів сновидінь, розробленою Юлією Григорчук, у романі переважають профетичні («віщі», або «пророчі» сни і видіння, які слугують засобом створення акаузальних ситуацій (поетики дива)) [2, с. 170]. Також у творі П. Кралюка «Шестиднев, або Корона дому Острозького» вимальовані характерологічні сновидіння (що розкривають істинне «я» героїв, їх потаємні риси характеру). Тому визначаємо, що однією з головних функцій снів у романі постає «психологічна».

Література

1.     Волик Е. Ф. Язык и функции сновидений в словесном искусстве / Е. Ф. Волик // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Мистецтвознавство. Архитектура. – 2007. – № 3. – С. 160–164.

2.     Григорчук Ю. М. Сновидіння як «семіотичне вікно» містичного: своєрідність оніропростору повістей Віри Вовк / Ю. М. Григорчук // Spheres of Culture. – Lublin : Wydawn. Un-tu Maria Curie-Skłodowska, 2012. – Vol. II. – С. 168–177.

3.     Жовновська Т. Б. Сон як художній інтенсіонал / Т. Б. Жовновська // Проблеми сучасного літературознавства : зб. наук. праць. – Вип. 5. – Одеса: Маяк, 1999. – С. 58–66.

4.     Кралюк П. Шестиднев, або Корона дому Острозького: роман / Петро Кралюк // Кралюк П. Синопсис : роман, повісті, новела. – К. : Ярославів Вал, 2014. – С. 123–341.

5.     Фазиулина И. В. Сон и сновидение в раннем творчестве Ф. М. Достоевского: поэтика и онтология: дис. на соиск. учен. степ. канд. филол. наук: специальность 10.01.01 – рус. лит.: / И. В. Фазиулина. – Ижевск, 2005. – 157 с.