Лук’янчук Д. І. ДИСКУРС ЯК ВИРІШАЛЬНА КОМУНІКАТИВНА ПОДІЯ ТЕКСТУ В ОПОВІДАННІ С. АВРАМЕНКА «ШАБАШНИКИ»

Лук’янчук Д. І.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

ДИСКУРС ЯК ВИРІШАЛЬНА КОМУНІКАТИВНА ПОДІЯ ТЕКСТУ

В ОПОВІДАННІ С. АВРАМЕНКА «ШАБАШНИКИ»

Дискурс – явище комунікації, що охоплює соціальний контекст і завдяки якому створюється уявлення про учасників комунікації та процеси сприйняття повідомлення [див. : 4, с. 19].

«Дискурс – це зв’язний текст у сукупності з екстралінгвальними, прагматичними й іншими чинниками; текст – це мова, яку розглядають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмів їх свідомості» [3, с. 76].

За словами Н. Арутюнової, дискурс – «це мова, занурена в життя». Отже, поняття дискурсу пов’язане з розумінням тексту як процесу між учасниками комунікативної події, відрізку мови як продукту спілкування [див. : 2, с. 210].

Сергій Авраменко – сучасний український письменник, автор книг «Академія», «Мутанти», «Ілюзія безпеки». Його твори ще не стали об’єктом інтересу літературознавців, що й дає підстави говорити про актуальність й новизну задекларованої теми.

Предметом нашого дослідження є оповідання «Шабашники». Мета – з’ясувати функції дискурсу в оповіданні С. Авраменка «Шабашники». Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: з’ясування соціальних і психологічних чинників, що мали вплив на вирішальні вчинки героїв; виявлення дискурсу серед комунікативних ситуацій тексту твору.

У оповіданні С. Авраменка «Шабашники» дискурс можна визначити як явище, необхідне для виявлення підтексту, зокрема прихованої внутрішньої психології поведінки головного героя, яке зумовлене позамовними та соціокультурними чинниками.

Головний герой оповідання – вісімнадцятирічний син глухонімих батьків Адам. Змушений виживати в складних умовах часу, хлопець самостійно заробляє гроші на життя. Він відчуває відповідальність перед своїми батьками-інвалідами, тому відмовляється від мрії переїхати до міста, здобути освіту, розвивати свій талант. Хлопець твердо вирішив залишитися поряд із батьками, щоб допомагати їм. Закінчивши школу, юнак влаштовується працювати до бригади, що займається шляховими роботами. Цей крок стає роковим у його житті.

У першій розмові між Адамом та бригадиром простежуються різні погляди кожного з учасників діалогу на одну й ту ж ситуацію. Наївного юнака не бентежать ані підозріла обстановка місця, де перебувала бригадна команда, ні образливі запитання бригадира, ні взагалі сумнівна організація так званих працівників-«шабашників». Адам був готовий працювати в бригаді: «Не маючи постійного заробітку і в кінці травня почувши про появу бригади, що уклала угоду з колгоспом про вимощення дороги до сусіднього села, Адам поспішив з’явитися на ясні очі бригади» [1, с. 2].

Із розмови чоловіків стає зрозуміло, що хлопця сприймають лише як пару робочих рук: «Адам був на підхваті, й перепадало йому, як нікому іншому – усі підганяли, наступали на п’яти і крили матом» [1, с. 4], а бригадир взагалі  має власний бачення поділу зароблених грошей: «...[бригадир] якось кисло посміхнувся й кинув чоловіку, що стояв праворуч нього: – При нагоді дізнайся в когось, що це за малий і які в нього батьки. Нам зайві руки згодяться, але тільки не зайвий рот» [1, с. 4].

Поява Адама в бригаді підштовхнула до виношування страхітливого плану вбивства з метою привласнення чужих грошей, в який бригадир посвятив лише довірених осіб. Навіть дивне завдання викопати «яму півтора на метр. І такої ж глибини – не менше метра. Біля самої купи щебеню – в притул» [1, с. 6] нібито для встановлення пам’ятного знака на честь дороги не здивувало хлопця як таке, а лише викликало запитання щодо масштабу ями. Не викликав підозри в наївного юнака й той факт, що він самотужки мав впоратися із завданням.

Вважаючи за честь виконати завдання вчасно, юнак працював не покладаючи рук і, впоравшись із роботою, втомлений заснув на сонячній галявині, де й знайшли його вбивці: «… мовчун тихо підійшов, підняв лопату і щосили рубонув нею хлопця по голові – раз, вдруге, втретє… – Усе! Ось тепер закінчили роботу, – сказав мовчун і відкинув лопату» [1, с. 7].

Єдиним свідком ретельно спланованого вбивства є всезнаючий наратор, який повідав про жорстокі реалії життя, коли над людиною бере верх жадібність, жорстокість, жага до наживи. Власне, роль оповідача полягає ще й в уточненні інтонації, настрою того чи іншого персонажа під час розмови: «Відповідай або йди геть, гуморист задрипаний, – почув у відповідь непривітне, зле» [1, с. 3]; «А Єва у вас тут є?  – запитав не без іронії» [1, с. 4]; «Добре, – обнадієно мовив Адам й поспішив за двері» [1, с. 45]; «Так, пам’ятаю, – байдуже мовив Адам» [1, с. 5]. Автор вважає це необхідною умовою розуміння ситуацій в дії твору.

С. Авраменко вводить у текст символічні елементи. Це стосується, насамперед, імені головного героя – Адам. Ім’я, що буквально означає «виліплений із глини, землі». Із землею була пов’язана остання робота в житті Адама – розкопати яму біля дороги. Хлопець і не здогадувався про те, що власними руками риє собі могилу: «Під постамент ти маєш викопати яму півтора на метр» [1, с. 6]. Юнаку долею була призначена смерть на сирій землі, серед природи: «А побачивши на сонячній галявині Адама, що зморено спав в різнотрав’ї... [бригадир] подав сигнал мовчуну...» [1, с. 6], і поховання (фактично замуровування під цементом), пов’язане із гірською породою (замість глини – каміння, цементний розчин): «...принесли крадений цемент із лісу, накидали в яму щебеню, зробили розчин з цементу і піску ... і залили основу "постаменту". На цю основу скинули тіло хлопця, накрили його щебенем і знову залили цементним розчином» [1, с. 7]. Час убивства і кількість осіб, що брали в цьому участь, є символічними з погляду біблійного походження імені Адам, оскільки пов’язані з числом три: «Завтра бригадиру видадуть гроші і ми в чотирьох, разом з тобою, закладемо пам’ятний знак на честь нашої дороги» [1, с. 5]; «Бути мало, до третьої години дня треба яму викопати» [1, с. 6].

Письменник не просто послідовно зображує події, які передували кульмінації – вбивству головного героя. Він уводить «живу мову», тобто сцени спілкування між героями. Цей прийом необхідний для розкриття їх особистостей через знайомство з індивідуальним мовленням, мовною поведінкою під час розмов.

У діалогах автор відтворює життєву позицію двох абсолютно протилежних людей: молодого мрійливого хлопця, який через свою довірливість і недосвідченість не бачить реальної картини життя: «Попрощався і, дякуючи долі, яка послала йому гарний заробіток, поспішив додому» [1, с. 6]; й бездушного, здатного на вбивство заради грошей бригадира: «Вони удвох із бригадиром перетягли тіло хлопця й прикидали гіллям, а геодезист зібрав лопати й доніс їх до ями» [1, с. 7].

Через репліки кожного з них, стиль їхнього мовлення, автор дає можливість зрозуміти характери героїв. Відверті, короткі та чіткі відповіді Адама протиставляються грубим та образливим висловам бригадира: «– Ви та бригада, що буде укладати бруківку до сусіднього села? – А твоє яке діло? – Вам люди ще потрібні? – Це ти людина? – А що, не схожий? – Не дуже. Це ти хочеш працювати? Відповідай або йди геть, гуморист задрипаний, – почув у відповідь непривітне, зле. – Так … – А оформлятися, писати заяву треба? – Яка в біса заява? Якщо хочеш працювати, приходь і працюй» [1, с. 3].

Отже, у діалогах, як одиницях комунікації, виявляється вирішальне значення дискурсу тієї життєвої ситуації, події якої послідовно розкриваються в тексті. Автор уводить їх свідомо, керуючись наміром виокремити кожного з героїв, показати їхні індивідуальні риси. Дискурс у оповіданні «Шабашники» є тим засобом розуміння психології героїв, який діє лише під час комунікативного акту, коли кожен із учасників розмови розкриває свій характер, настрій, емоції. Він допомагає встановити, чим були зумовлені рішення та вчинки персонажів твору.

Література

1. Авраменко С. Шабашники [Електронний ресурс] / С. В. Авраменко // Укрліт.org. – Режим доступу : www.ukrlit.org.ua (дата звернення 15.02.2018 р.). – Назва з екрана.

2. Арутюнова Н. Дискурс / Н. Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь. – М. : Советская энциклопедия,1990. – 136 с.

3. Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк. – М. : БГК им. И. А. Бодуэна де Куртенэ, 1989. – 308 с.

4. Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. – М. : Советская энциклопедия, 1990. – 688 с.