Смирнов О. В. ФОЛЬКЛОРНО-МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА ОБРАЗУ ПЕКЛА В РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ЧИГИРИНСЬКИЙ СОТНИК»

Смирнов О. В.

студент 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

ФОЛЬКЛОРНО-МІФОЛОГІЧНА ОСНОВА ОБРАЗУ ПЕКЛА В РОМАНІ Л. КОНОНОВИЧА «ЧИГИРИНСЬКИЙ СОТНИК»

Якісно новою інтерпретацією історичних реалій України сер. XVII ст. став роман Л. Кононовича «Чигиринський сотник», який побачив світ 2016 р. «Екстремальне чтиво» [1, с. 7] повістує фентезійну розповідь про мандри українськими просторами дев’ятирічного Михася з характерником Обухом за часів польсько-шляхетського панування з метою віднайти того, хто звільнить уярмлену Батьківщину з-під гніту загарбників. Історичне тло у творі виступає базисом для етнографічного елемента, продукуючи колоритний, самобутній і цікавий з точки зору рецепції та ідейного наповнення образний сплав, що репрезентує історіософську концепцію автора.

Провідний для пригодницького роману на історичній основі мотив дороги в книзі реалізовано у вигляді низки образів, яка іноді переривається ліричною фабулою, насиченою міфологією, пейзажними замальовками та драматичними ситуаціями. Розгортання дії у творі, не обмежуючися просторами України, почасти переносить читача до фантастичних хронотопів, одним із яких є Царство Триглава – аналог християнського пекла.

Темою роботи є вивчення особливостей проектування образу темного світу в романі «Чигиринський сотник», а також його значення в контексті художньої версії історичних подій. Оскільки на сьогодні маємо лише рецензії             І. Бондаря-Терещенка і К. Родика, можемо з упевненістю констатувати необхідність ґрунтовного наукового аналізу твору взагалі та його образної природи зокрема. Об’єктом роботи є роман «Чигиринський сотник», а предметом – структура та функціональне навантаження образу пекла. Мета дослідження – сформувати уявлення про основні характеристики архітектури образу потойбіччя. Актуальність статті зумовлена необхідністю наукового осягнення постмодерного методу на сучасному етапі українського літературного процесу.

Л. Кононович вплітає пекло в загальний концепт подорожі, роблячи його одним із ключових образів оповіді, до чого вдавалися автори в різних літературних інтерпретаціях ще від часів Гомерівської «Одиссеї». Щоправда, не обходиться письменник і без художніх прийомів і версій, які мають символічне значення. Зокрема, у світі «Чигиринського сотника» до Триглавового Царства можна потрапити двома способами.

Перший шлях губиться в Базавлуцькому лісі, який знаходився на підконтрольному Речі Посполитій Правобережжі та оточував острів, що був місцем дислокацій Базавлуцької Січі, зруйнованої 1638 р. кварцяним військом М. Потоцького. Після цього українські землі на деякий час фактично залишилися без захисту від татарських загонів, які в тому ж лісі готували напади на Правобережжя. У романі ці факти трансформуються в містичну історію Останньої кріпості, яка пала під натиском пекельних бісуркань.

Альтернативний варіант опинитися в темному світі – падіння з місячної доріжки в непроглядний морок – є красномовною ілюстрацією авторського розуміння постмодерного літературного методу, до якого прозаїк апелює, контамінуючи історію з фольклором та інтертекст із вигадкою.

Так, в інтерпретації Л. Кононовича Дніпро – це водна артерія, яка розмежовує не тільки правий (захоплений поляками) і лівий (де знаходиться нова Микитинська Січ) береги, але й земний світ і потойбіччя. Ця ідея реалізується шляхом уведення художньої деталі (герої падають із простеленого на хвилях проміння лише тоді, коли перетнули більшу частину річки, прямуючи від Микитиного мису), яка, очевидно, є домислом на основі фольклорних джерел, оскільки «Шлях [на той світ]… відмежований від земного світу водою, вогняною рікою чи стіною, прірвою» [2, с. 300], але традиційно «місток над водою чи прірвою уявляється волосиною, ниткою…» [2, с. 300].

Уявлення про підземний світ як про безодню, куди було скинуто Люцифера, та як про покарання за скоєні гріхи (або бездіяльність) синтезовано з біблійних текстів, народних вірувань і «Божественної комедії» Данте Аліґ’єрі, розбавлених язичницькою номенклатурою.

Переосмислюючи слов’янські міфи на християнський манір, письменник називає Чорнобога – володаря пекла – Триглавом та дияволом, показуючи трьох різних істот в одній іпостасі, чим і надає цьому персонажу функцію уособлення істинного зла. Однак у Триглаві «Слов’янські міфографи бачать … схожість з індійським Тримутрі … він як цар неба … цар землі … цар пекла» [3, с. 9–10]. Чорнобог – «похмура, смертоносна, зла істота … звідки і походить назва Чорт. Народний переказ подає його у вигляді змія» [3, с. 13]. А              Люцифер –  спокушений амбіціями янгол, якого ніколи не трактували як божество, хоча в «Чигиринському сотнику» він є рівним творцю за віком.

Зрештою, указані суперечності не завадили Л. Кононовичу змоделювати образ Чорнобога цілісно, виразно і, як для типового антагоніста, не банально. Автор розкриває цей характер за допомогою переконливої стилізації під народний фабулат, де подібні нашарування вважаються нормою.

Утім, показ Триглава крізь призму народного світосприйняття не дає прозаїку можливості створити абсолютної опозиції між січовим лицарством і уособленням зла, бо майже всі негативні дії Чорнобога, показані в романі, спрямовуються в площину легенди, де головним опонентом для нього є світле божество – Дажбог. Отже, в основній фабулі ідейний акцент переноситься на протиборство польської шляхти й козацтва як уособлення боротьби добра зі злом, а фабульна лінія Трояна й Триглава розвивається паралельно, частково дублює основу, акцентуючи увагу на циклічності історії та авторському розумінні історичного процесу.

Прикметно, що в «Чигиринському сотнику» демонологічні істоти мають доступ до темного світу (бісуркані, зруйнувавши Останню кріпость, прямують до пекла, Мурмило – син Чорнобога, – отримавши поранення, йде за допомогою до батька), але не живуть там, надаючи перевагу світу земному. Це пов’язано з народною вірою у те, що Триглав, на відміну від Дажбога, не вміє творити. Тому рани він не зцілює, сонце в пеклі хоч і світить, але не гріє, а в померках блукають тіні тих, хто за життя нічого гідного так і не зробив.

Атмосфера – понура, а сам образ підземного світу забарвлено в темні тони. Хронотоп прописаний лише в основних деталях, що вимальовують змодельований фантазією світ влучно й лаконічно. Автор заповнює його вибірково, «о̀бразними плямами», які, сполучаючись в уяві реципієнта, продукують цільну картину потойбіччя.

Виводячи образ пекла, письменник послуговується переважно метафорами, епітетами й порівняннями, що фарбують образний лад у холодний колір та створюють враження застиглості й нежиттєвості зображуваного. Так, вікна «зирили… чорними проваллями…» [4, с. 106], а кам’яниця була «кругла, як миска, і до самого низу спускалися в ній уступами кам’яні лави» [4, с. 106]. Прозаїк комбінує різні за способом рецепції образи, залишаючи у свідомості читача фактурний «штамп» локації. В образній «палітрі» превалюють зорові образи, рідше зустрічаються дотикові, а особливо виразними та яскравими є нюхові: «…квіття росте – чорне все, наче вугля, і так пахне, що голова обертом іде… недобрії тії пахощі, бо чути було в них мертве тіло і тлінь» [4, с. 104].

Підсумовуючи, слід зазначити, що основним матеріалом для створення  образу пекла в «Чигиринському сотнику» є міфологія та фольклор, щедро пересипані авторською вигадкою. У романі цьому образу відведено роль осердя опозиційних українській державності сил та антипода Запорозької Січі як центру сил державобудівничих, чим зумовлена специфіка його моделювання в епічній фабулі та деталізації в стилізованій під фольклорну легенду фабулі ліричній. Формуючи образи темного світу, Л. Кононович вдається до багаторівневих нашарувань, натомість ховає цю складну «о̀бразну амальгаму» під привабливою «обгорткою» фентезі з національним колоритом. Образна гама потойбіччя розмаїта, але відносно проста, класична, відрізняється від реальності зміненими параметрами кольору, розміру, структури й текстури притаманних їй образів та навіює меланхолійний настрій. Образ підтримує динаміку розвитку сюжету, виводячи на центральну позицію фентезійний елемент і відтінюючи історизм твору.

                                                  Література 

1.   Бондар-Терещенко І. Володар Ключів. У лицарському світі Леоніда Кононовича / І. Бондар-Терещенко // Кононович Л. Чигиринський сотник. – Харків : Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2016. – С. 3 – 7.

2.   Виноградова Л. Тот свет / Л. Виноградова, С. Толстая // Славянские древности : Этнолингвистический словарь : в 5 т. – Т. 5. : С – Я / под ред. Н. Толстого. – М. : Международные отношения, 2012. – С. 298 – 303.

3.        Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія / укл. Я. Ф. Головацьким. – К. : Довіра, 1991. – 94 с.

4.         Кононович Л. Чигиринський сотник / Л. Г. Кононович. – Харків : Вид-во «Ранок» : «Фабула», 2016. – 528 с.