четвер, 22 лютого 2018 р.

Дудніченко В. В. ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ УКРАЇНЦЯ У ТВОРАХ М. МАТІОС


Дудніченко В. В.
студентка 1 курсу магістратури
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ УКРАЇНЦЯ У ТВОРАХ М. МАТІОС

Об’єктами досліджень у царині етнопсихології є особливості ментальності народу, етнічні символи, стереотипи, канони соціальних зв’язків і взаємостосунків людей, ідеї та вірування, роздуми про сутність життя людини, її призначення. Поліструктурність дефініції «етнопсихологія» вмотивовується її завданням та сферою існування.
Проблемі етнопсихології приділяли увагу В. Воронов, М. Жулинський, З. Кирилюк, Л. Кіракосян, В. Марко та ін.
М. Матіос на прикладі героїв своїх творів ідентифікує та характеризує українську етнопсихологію, висвітлює провідні риси ментальності, самосвідомості українців, указує на цінності та орієнтири.
Мета статті – проаналізувати етнопсихологічний портрет українця, представлений М. Матіос.
Територіальні орієнтири творів М. Матіос скеровані на висвітлення селянського життя у мальовничій Буковині та Галичині. Вважаємо, що висвітлені авторкою превалюючі риси менталітету мешканців Західної України можна спроектувати на все українство.
За літературознавчим словником-довідником, етнопсихологія – «наука про психічні особливості, ментальність народу, властивості національного характеру» [1, с. 251]. Етнопсихологічна концепція особистості – це модель особи, що репрезентує авторське світовідчуття епохи, пов’язане з особливостями менталітету, національним характером.
Однією з найголовніших рис етнопсихологічної характеристики українців є виняткова набожність. Герої М. Матіос сповнені щирості, богобоязливості, внутрішньої сили, пристрасті, жаги правди, справедливості, співчуття, але й певної розгубленості, розірваності між бажаннями й традиціями, частим прагненням відокремитися від соціуму, замкнутися в собі. Вони мають міцну віру, намагаються жити за Божими законами, бояться згрішити, хоча й роблять це під тиском доленосних обставин. «Навіть у сатанинські плани вносять корекцію прості люди, що вірять у Бога, говіють і постять, вчать дітей послуху і «Отче нашу», поминають мертвих і дбають про майбутнє своїх дітей. Ні-ні, жоден сатана не має такої сили, як прості люди у часи заздрості, ненависті і помсти…» [3, c. 71]. За набожністю постають зумовлені гуцульською природою фантастичність і химерність.
Важливу роль відіграє й етнічна самосвідомість, адже своєрідні психоповедінкові архетипи, що передавалися з покоління в покоління гуцулів, лише зміцнювалися та провокували величезну кількість традицій, обрядів, забобонів. М. Матіос вміло оперує знаннями народної спадщини, використовуючи архетипи матері, землі, серця, води та вогню. Подібний «арсенал» значень позбавляє образ українця будь-якої агресії, робить його ближчим до природи, відкритим для інших людей.
Природа для українця у творах М. Матіос виконує важливу функцію та є вагомим складником етнопсихологічного портрету. Вона слугує добрим слухачем переживань і страхів, помічником, джерелом сили та натхнення. Залежність від природи вмотивовується архетипним ставленням до неї як до божества, живої істоти, рівної людині. Природа могла зцілити («Шум ріки остаточно заспокоює Дарусю – і вона знову вертається до свого безконечного думання» [ 3, c. 29]) чи захистити людину («Ба, більше того – горб тепер служив мовчазним сторожем і захисником бідної сироти, розчавленої ще одним – несподіваним і неочікуваним – поворотом своєї долі» [2, c. 36]).
Спільною рисою характеру героїв М. Матіос є щирість і сила пристрасті. Найяскравіше це виявилося у таких творах як «Щоденник страченої», де головна героїня живе «хворим» коханням; «Майже ніколи не навпаки», адже Петруня наважується докорінно змінити своє життя заради того, з ким пізнала справжню пристрасть; «Чотири пори любові», в якому одна з героїнь стає залежною від пошуку того, з ким відчула себе справжньою жінкою. Неприхований кордоцентризм, який керує вчинками, а відповідно й долями головних персонажів, ніби знімає з М. Матіос відповідальність за той шлях, який обирають її герої.
Титанічне прагнення правди, яке, на думку М. Матіос, повинно бути превалюючим у сучасного українця, знайшло своє відображення у творі «Приватний щоденник. Майдан. Війна». Змальовуючи майже два роки життя за часів Майдану та після нього, авторка на прикладі історій пересічних для неї людей, бійців, із якими познайомилася в умовах, небезпечних для життя, показує, наскільки важливо для українців відстояти правду та відновити справедливість, що є специфічним вираженням їхніх національних почуттів.
Постійна зміна влади в Україні, а отже, й устрою суспільного життя, мали негативний вплив на соціальний бік життя українців. Прослідковуємо й огиду до експлуататорів народу. Страшний досвід війни та загарбницьких набігів сприяв усвідомленню героями, а в подальшому й реципієнтами твору, цінності життя, миру та волі, людської особистості.
Ще одна риса українця, за М. Матіос, – співчуття іншому. Взаємодопомога є репрезентантом гуманності українців.
М. Матіос не ідеалізує українців, указує й на негативні риси національного характеру: надмірна забобонність, заангажованість, залежність від думки соціуму, слабкість у вирішенні важких життєвих перипетій і відпущення ситуацій «на розсуд долі». Зосередження уваги на недоліках етноментальності українців спрямоване на їх усунення, народне самовдосконалення та оздоровлення духу.
Залежність від суспільної думки найбільше стосується жінки. Більшість жіночих образів характеризуються повною чи частковою відсутністю мотиву афіліації, тобто небажанням встановлення та підтримання зв’язку з іншими людьми. Вони знаходять спокій у самотності, відстороненості від світу («Солодка Даруся»); змушені вести відлюдницький спосіб життя аби захистити себе від знущань («Москалиця»); добровільно «герметизують» себе у закритому просторі з метою глибшого самозаглиблення, створення свого мікрокосмосу («Чотири пори любові»). Авторка не вдається до психоаналізу вчинків героїв, залишаючи їм право на власний вибір.
Важливою є родинна прив’язаність українця. Родина є етноментальним архетипом у творах авторки. З народних вірувань маємо уявлення про родину як про корінь дерева, що тримає людину на землі. Якщо про родину головного героя нічого не відомо, або він втрачає батьків унаслідок певних життєвих обставин, то М. Матіос показує внутрішню осиротілість персонажа, його розгубленість у житті, певну спустошеність. Відсутність духовного зв’язку поколінь і передачі багатовікової інформаційної та духовної бази позбавляє героя важливої частини етнопсихологічного багажу предків.
Український індивідуалізм у творах М. Матіос не є предметним, а носить чуттєвий характер. Частіше за все героям письменниці для внутрішніх змін потрібен поштовх «зовні», тому активність та прийняття доленосних рішень можливі лише в екстремальних ситуаціях. Така особливість може мати подвійне трактування. З одного боку, прагнення до внутрішнього спокою та гармонії із власним «Я», що вмотивовано звичними канонами мирного співіснування з природою та ненасильницьким типом характеру, з іншого – відсутність потягу до самовдосконалення, занадто довге «відкладання» вирішення проблеми, допоки вона не набере критичних масштабів.
Частіше за все авторка змальовує село, і це вмотивовано тим, що саме сільська місцевість зберегла більшу кількість етнопсихологічних моделей поведінки та є «виразником» української душі. Релігійні та народні традиції, що міцно переплелися у міфопоетичному дискурсі авторки, створюють нові відтінки характеротворення українців.
Етнопсихологічний портрет українця у творах М. Матіос являє собою збірну універсальну модель особи, що передає особливості авторського світовідчуття і пов’язана з етнічними характеристиками психіки, особливостями родинної психології індивіда, набором архетипних моделей поведінки та особливостями віросповідання. Авторка об’єктивно оприявнює характер української нації, вміло синтезуючи буковинський міфопоетичний ареал та загальноукраїнські вірування й традиції.
Отже, М. Матіос подає об’єктивну характеристику українця, наділяючи його позитивними і негативними рисами. Серед превалюючих якостей виділяємо щирість, відкритість, вміння співпереживати, прагнення до правди, релігійність, міцний зв’язок із пращурами, який виявляється у слідуванні традиціям та вірою у життя після смерті.
Література
1.   Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.
2.          Матіос М. Москалиця / Марія Матіос. – Львів : Піраміда, 2008. – 95 с.
3.     Матіос М. Солодка Даруся : драма на три життя / Марія Матіос. – Львів : ЛА«Піраміда», 2007. – 185 с.

12 коментарів:

  1. Доброго дня! Дякую за цікаву тематику статті! Досліджуючи природу творів М. Матіос, Ви спиралися на етнопсихологію українського народу. Чи зустрічались Вам у текстах авторки порівняння менталітету українців та інших народів світу? Можливо, такий прийом був введений письменницею навмисне, для досягнення контрасту.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добрий день! Дякую за питання! Так, М.Матіос вводить у свої тексти певні згадки про інші народи. Найчастіше це вмотивовано тими історичними подіями, які зображує авторка у творі. Тому далеко не завжди ці згадки є позитивними. Якщо мова йде про історичний бік, то найчастіше представники інших ментальностей у М. Матіос виконують негативну роль. Наприклад, у творі "Москалиця", або ж у збірці "Нація", де авторка створює негативний збірний образ радянських військ, який наділяє яскравими характеристиками: “заготівельники людських душ”, “оця короста”, “ця чума”, “страшна пошесть” або ж влади загалом. Також у романі "Солодка Даруся" представник іншого народу знову ж таки відіграв негативну роль у житті головної героїні. Звісно, можна припускати, що такий прийом був уведений письменницею задля контрасту, проте, здебільшого, на нашу думку, згадки про інші народи вмотивовані тогочасними історичними процесами, а також слугують рушієм сюжетної лінії твору.

      Видалити
  2. Доброго дня! Дякую за дуже цікавий матеріал! Маю для Вас питання, як Ви вважаєте, з якою метою М. Матіос при змалюванні етнопсихологічного портрету українців звертається здебільшого до жіночих образів?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за питання! Справді, М. Матіос, найчастіше обирає ретранслятором як соціальних чи історичних подій, так і психологічних «катаклізмів душі» саме жінку. На нашу думку, саме надзвичайна чуттєвість жіночої душі дозволяє більш насичено та в повній мірі показати певну етнопсихологічну рису всієї нації. Це стосується і відданості та прив’язаності до родинного вогнища, і співчуття, і щирості та відкритості, але, разом з тим, і негативних рис. Жіноча сфера переводить кожну з цих рис в іншу площину, більш насичену, репрезентує її наче під мікроскопом.

      Видалити
  3. Доброго дня! Віталіно, наскільки співвідноситься, на Вашу думку, етнопсихологічний портрет українця за творами М.Матіос із сучасним автостереотипом українця?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дуже вдячна Вам за цікаве питання! На мою думку, не можна говорити про повну співвіднесеність українця за творами М. Матіос із сучасним автостереотипом, адже бачення М. Матіос індивідуальне й продиктоване як традийним сприйняттям українців як нації, так і власне - авторським баченням менталітету українців. Проте, етнопсихологічний портрет українця М. Матіос та сучасний автостереотип мають багато спільних рис, особливо у позитивному плані. Українці у творах М. Матіос щирі, справедливі, прагнуть до незалежності, вміють постояти за себе та наділені чуттєвістю (здебільшого жінки) й винахідливістю, що також відображено в сучасному автостереотипному баченні. Проте, не думаю, що українцям у творах М. Матіос притаманні лінощі та жадібність, хоча за останніми данними соціологічних опитувань, саме ці риси превалюють серед негативних. З чим можу погодитися, так це з тим, що інколи героям письменниці притаманна пасивність до того, що відбувається навколо і спровокувати активні дії чи кардинальні рішення може лише певний поштовх "зовні", що збігається із сучасним автопортретом. Проте, на мою думку, навіть змалювання негативних рис етнопсихології українців вмотивовано прагненням авторки привернути до них увагу, аби викорінити.
      Отже, звісно, можна знайти ще багато схожих та відмінних рис між портретом українця М. Матіос та сучасним баченням, адже що одне, що інше мають спільні етнічні витоки, проте твори М. Матіос наділені ще й індивідуально-авторським сприйняттям українців як нації.

      Видалити
    2. Дякую, Віталіно, за відповідь! Згодна з Вами!

      Видалити
  4. Доброго дня! На Вашу думку, чи є яскраві зразки молитов чи церковних пісень, як головної характеристики етнопсихології українців, у творах М. Матіос?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за питання. Як зазначено у розвідці, виняткова набожність характерна для етнопсихологічного портрету українців, хоча, звісно ж, рівень релігійності населення Західної України та інших регіонів відрізняється. Звісно, елементи молитви присутні у деяких творах авторки, особливо, якщо у них показано життя гуцулів, оскільки молитва є яскравим репрезентантом їх духовного світу. Якщо Вас цікавить вкраплення молитов чи церковних пісень у творчому доробку авторки, то, можливо, Вас зацікавлять уривки молитов у таких творах як "Майже ніколи не навпаки", "Мама Маріца - дружина Христофора Колумба" та "Черевички Божої Матері". Хотілося б додати, що зазвичай авторка подає лише певну частину молитви, не наводячи увесь текст. Використані М. Матоіс молитви є традиційними для мешканців, які ними користуються, хоча, звісно, є досить цікавими для нас, мешканців іншої частини України.

      Видалити
  5. Доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи акцентується у творах М.Матіос (окрім загальноприйнятих етнічних стереотипів українця)локальна етнічна специфіка? Яким чином?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за питання. Звісно, локальна етнічна специфіка гуцулів акцентується у більшості творів М. Матіос. До особливостей життя та світовідчуття близької письменниці етнічної групи ( адже вона й сама народилася на Західній Україні) можна віднести виняткову набожність, забобонність, суворе дотримання родових традицій, а також традицій, схвалених та прийнятих соціумом. У творах М. Матіос часто показує відмінність власних бажань людини від того устрою, який диктує традиція та соціум, особливо це стосується жінок. ( "Майже ніколи не навпаки", "Москалиця") Тобто, особливості світоустрою та життя часто стають рушієм сюжету твору, або ж допомагають створити контраст. Крім того, на нашу думку, неможливо створити якісний твір про певну територію, не використовуючи притаманні для неї етнопсихологічні риси портрету населення.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.