Асатрян С. А. АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ СПІВЦЯ МИТУСИ (ЗА ТВОРАМИ Р. ІВАНИЧУКА «І ЗЕМЛЯ, І ЗЕЛО, І ПІСНЯ» Й Н. БІЧУЇ «БУЄСТЬ МИТУСИНА»)

Асатрян С. А.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ СПІВЦЯ МИТУСИ

 (ЗА ТВОРАМИ  Р. ІВАНИЧУКА «І ЗЕМЛЯ, І ЗЕЛО, І ПІСНЯ»

Й Н. БІЧУЇ «БУЄСТЬ МИТУСИНА»)

Постать співця Митуси є доволі суперечливою в українській історії, оскільки до сьогодні в наукових колах не існує єдиної думки щодо цієї персоналії. Відсутність достовірних фактів призводить до дискусій відносно галицького митця ХІІІ століття. Так, наприклад, М. Максимович стверджував: «Згаданий Митуса був знаменитий у свій час церковний співець, що належав до півчих перемишльського владики, але не побажав раніше вступити до півчих князя Данила Романовича» [цит. за: 2], на той час як Д. Іловайський дійшов висновку, що Митуса був придворним поетом, і саме тому привернув увагу Данила Галицького, але потрапив у немилість через свою гордість та жагу до незалежності.

Наразі існує лише одне джерело – Галицько-Волинський літопис, у якому під 1241 роком лаконічно зафіксовано події, пов’язані з митцем: «Славного співця Митусу, який через свою гордість не схотів служити князю Данилу, привели розідраного і зв’язаного» [1, с. 87]. Саме ці рядки стали епіграфом та історичним підґрунтям новели Н. Бічуї «Буєсть Митусина». У ній автор порушує проблему взаємин митця і правителя, які розгортаються на фоні суспільно-політичних відносин у Галицько-Волинській державі за часів правління князя Данила. У повісті «І земля, і зело, і пісня»  Р. Іваничук також за сюжетну основу бере протистояння співця Митуси та Данила Галицького, яке розробляється в руслі авторської концепції «меча і мислі».

Зважаючи на відсутність фактажу про співця Митусу, письменники, які звертаються до його образу, по-різному трактують як деякі аспекти життя митця, так і риси його характеру, поведінку та вчинки. Зокрема, Р. Іваничук пропонує таку модель біографії: «Був це княжий співець Митуса, який після ординського погрому пішов служити півчим у соборі перемишльського єпископа Антонія … забажав князь,  щоб повернувся співець до двору … Митуса зухвало відповів урядникові … мовляв, володар має силу над людською плоттю … , а над духом не владний – і не пішов у Галич на зов княжий» [3, с. 9]. Н. Бічуя лише фрагментарно подає життєпис героя: «Дім його стояв на пагорбі … слідкував господар, щоб не бракувало в корчулях вина й меду… » [1, с. 90], «Князь же дивувався, що міг Митуса стати на боці бояр, котрі проти князівської влади учинили бунт» [1, с. 94]. Натомість авторка робить акцент на філософії буття цієї людини, його світосприйнятті та життєвих позиціях. Про відсутність вірогідних біографічних даних свідчить також розбіжність в іменах деяких героїв та подіях, пов’язаних із ними. Так, у повісті «І зело, і земля, і пісня» дружину славного співця звуть Зореслава, а в творі «Буєсть Митусина» –   Добродія, яка пішла з життя, на відміну від попереднього твору, раніше за Митусу. Однак тло, на якому відбуваються події, – складні суспільно-політичні умови життя Галицько-Волинського князівства, набіги татаро-монголів, взаємини з європейськими державами, – відображені в обох творах достовірно й базуються на історичних даних.

В обох творах проблема  протистояння влади і народу  втілена в образах Данила Галицького і співця Митуси. Проте, якщо Н. Бічуя показує безпосередню взаємодію, будуючи твір на зовнішніх і внутрішніх монологах героїв, то Р. Іваничук використовує прийом ретроспекції, який реалізується через спогади князя про гусляра.

Незважаючи на належність до різних соціальних прошарків, Митуса тримається як рівня з галицьким правителем, що й загострює конфлікт. Данило ж відчуває слабкість перед співцем, відчуває потребу в його авторитеті серед народу: «Не міг признатися у своєму безсиллі Митусі [князь Данило] … Усім потрібне було знаття Митусине, і вміння, аби власне безсилля й глупоту прикрити Митусиною мудрістю…» [1, с. 96].  Однак Данило не може визнати того, що припустився помилок, як у політичній діяльності, так і відносно Митуси, а тому князя весь час охоплює сумнів. Н. Бічуя вводить алегоричні образи, які увиразнюють стан персонажів. Так, поряд із Данилом Галицьким діють Сумнів, Гнів, Мудрість і Сила, саме вони впливають на  вчинки героя  та  контролюють його думки. Також у новелі діє образ Митусиної Буєсті, яка весь час перебуває поряд з ним і рухає митцем по життю: «…була там Буєсть   Митусина, і Митуса утішався тому, що хоч вона одна була з ним, одна пішла слідом, не боячись покаляти ноги» [1, с.87]. У повісті «І зело, і земля, і пісня» автор демонструє Буєсть художньою деталлю – зухвалою посмішкою на устах Митуси, яка говорить про норовливість та бунтарську натуру гусляра. Буєсть синтезує такі риси характеру митця як волелюбність, непокора, зухвалість, відвага: «“Не вагайся до двобою стати. Слова твої при тобі”, – сказала Буєсть стиха, і розтягла вузол на Митусиних руках…» [1, с. 89], «Я вільний князю, хоч мої руки зв’язані» [3, с.16]. Отже, не зважаючи на те, що Митусу є бранцем, духовно він залишається вільним, і князеві не вдається ні в який спосіб закріпачити дух Митусиної свободи.

Неодноразово письменники роблять акцент на тому, що зброєю Митуси є слово і саме ним, як мечем, захищається митець, доводячи свої життєві переконання: «Слова – щити, котрими легко прикритись від ближніх, своїх, слова   – паволока, в котру загортаєм часом те, що бачити боїмося. Слова – камені, котрі кидаємо в ближнього свого. Стріли з гострими наконечниками, напоєними отрутою… Слова – сокира загострена…» [1, с. 93]. Саме Митусине слово Данило Галицький хотів привласнити, оскільки бачив силу і міць вільної гусляревої пісні, відчував її вплив у народі. Проте Митуса не кориться князю за будь-яких умов, він навіть здатен пожертвувати власним життям, однак не своєю піснею: «Моя пісня сама повинна зародитися для тебе. А не зароджується – видно ти ще не заслужив на неї» [3, с. 17]. У той час Данило вирішує проблеми, застосовуючи зброю, грубу силу та необмежені можливості свого статусу. Зміст конфлікту найбільшою мірою акцентовано в словах: «Сам кулак уже не допоможе. Час тяжкий, той зброю треба ліпшу мати. Не лише меч важитиме віднині – сильніша зброя від меча – мисль» [3, с. 21].

Р. Іваничук і Н. Бічуя використовують засіб контрастного зображення персонажів, протиставляючи характери співця Митуси і Данила Галицького. Наприклад, князь Данило відрізняється непостійністю, мінливістю душевної організації, його весь час охоплюють сумніви та нерішучість, у той час як Митуса характеризується стійкістю, упевненістю у своїх життєвих переконаннях.

Важливу роль у творах надано символіці. Так, Р. Іваничук використовує образ свічки як символ життя Митуси, яке перервав князь: «…проходячи повз Митусу, змахнув полою корзна – свічка у співця погасла…» [3, с. 26]. Н. Бічуя вводить у новелу образ-символ батькового перстня як «пам’ять про своє отроцтво» [1, с.92], що пов’язує часопростір між минулим та теперішнім співця. Крім того, Р. Іваничук уплітає у канву твору легенду про те, як дерева вибирали між собою вождя, в якій терен є втіленням князя Данила, а дорогоцінний тис – Митуси.

Часопросторова організація сприяє передачі суспільно-політичних умов, за яких відбуваються події. Вагомим маркером доби виступає й архаїчна лексики, яка дає змогу відчути загальну атмосферу творів (імити, хосен, крамольники, заборол). Крім того, у новелі «Буєсть Митусина» важливим організаційно-композиційним елементом є використання рефренів у розповіді про трьох співців, які нагадують давню думу чи пісню.

Порушена в творах Н. Бічуї «Буєсть Митусина» й Р. Іваничука «І земля, і зело, і пісня»  проблема залишається актуальною й донині, оскільки конфлікт між можновладцем і представником волелюбно налаштованих народних мас  не раз поставав у нашій історії. Образ Митуси є символом внутрішньої незалежності і прагнення до волі тих,  хто готовий покласти  життя на вівтар свободи своєї країни.

Література

1.  Бічуя Н. Буєсть Митусина / Н. Бічуя //  Бічуя Н. Землі роменські. – Львів : ЛА «Піраміда», 2003. – С. 87–102.

2.  Котляр М. Співець Митуса / М. Котляр [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://national.org.ua/library/mytusa.html.

3.   Іваничук Р. І земля, і зело, і пісня / Р. Іваничук // Іваничук Р. І земля, і зело, і пісня. – Львів : Срібне слово, 2006. – С. 6–33.