Бєрковська А. Г. ФЕНТЕЗІЙНИЙ МЕТАСЮЖЕТ ЯК СМИСЛОВИЙ ІНВАРІАНТ ТВОРУ

Бєрковська А. Г.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доц.

На сучасному книжковому ринку провідні позиції посідає зорієнтований на розважальний наратив жанр фентезі, для якого властиві «ірраціональні мотиви чарівництва, магії, лицарського епосу у поєднанні з реалістичною нарацією (А. Блеквуд, М. Пік, Д. Лавкрафт, Дж.-Р.-Р. Толкіен), змальовуються віртуальні світи із середньовічним антуражем, нетехнічною психологією, де роль науки виконує магія. … Визначальними для них є фатум, бінарна етична опозиція «добро-зло», винагорода за зусилля подолання перешкод, присутність дива, «трансцендентичне бачення» як вияв свободи…» [2, с. 529].

Канонізація сюжетів фентезі [див. : 5] дає підстави говорити про єдиний метасюжет у сучасному фентезі, особливо зорієнтованому на масового читача. У цьому дослідженні ми послуговуватимемося визначенням О. Міхалік, яка, спираючись на розробки А. Івіна і М. Андрєєва, визначає метасюжет «наскрізний гранично узагальнений сюжет, свого роду смисловий інваріант (схему, «кістяк»), який включає набір повторюваних елементів, що по-різному втілений у переважній більшості творів того чи іншого автора і забезпечує єдність його художнього світу» [3, с. 5].

Метасюжет слід розглядати у кількох аспектах, зокрема топосу, хроносу, системи персонажів тощо.

Час розгортання дії у фентезі найчастіше співвідноситься з далеким минулим чи далеким майбутнім, або ж зі світом, що має відмінне від нашого літочислення.

Організація світу у творах жанру фентезі своєрідна. Найчастіше використовується система двох світів: світ, у якому живе головний герой, і паралельний йому світ. У зв'язку з цим можуть виникати різні сюжетні варіації: або головний герой потрапляє у паралельний його світові вимір і події відбуваються вже там, або ж головному героєві доводиться боротися зі злом, яке прийшло з іншого виміру, паралельного і лихого. Як протилежний світ  можна розглядати і далекі країни, у які подорожує головний герой. Бо майже жодна книга жанру фентезі не обходиться без мандрівки героя в інші країни задля виконання певної місії. Ця деталь споріднює фентезі з народною казкою [див.: 4], у якій зазвичай побутують два світи: світ головного героя і світ, що йому протистоїть, або подорожі головного героя у «тридев’яте царство» для досягнення певної мети.

Простір у фентезі зазвичай змальований детально. Це робиться для того, щоб підкреслити ірреальність простору у творі порівняно з реальним світом. Географія фентезійного світу зазвичай не накладається на географію світу реального. Деталізації зазнають й інші чинники існування фентезійного світу: клімат, особливості суспільного устрою держав, способи правління, традиції населення, грошова система, магія тощо. Усе це підпорядковано тій самій меті – змоделювати світ, який би відрізнявся від реального світу.

У системі персонажів маємо типових для фольклорної казки протагоніста, антагоніста і медіаторів [див. : 1, с. 72–73]. Персонажі творів фентезі, як і сам жанр,  більшою  мірою розраховані на масового читача, тому головний герой має подобатися читачеві, бути чимось на нього схожим. Цим зумовлений найрозповсюдженіший тип головного героя у творах жанру фентезі: звичайний  персонаж з «нашого всесвіту», який потрапляє у світ паралельний  (серії «Лабіринт Єхо» та «Хроніки Єхо» Макса Фрая, «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керрола) і виявляється надзвичайно важливою фігурою, яка наділена небуденною силою і має виконати певну місію, зазвичай – порятувати світ фентезійного («Хроніки Нарнії» Клайва Стейплза Льюїса). Найчастіше головний герой потрапляє у фентезійний світ не за власною волею, а за велінням якоїсь вищої сили – божества чи могутнього мага тощо.

Ще один тип головного протагоніста – так званий «обраний». Близький до попереднього тип, проте він може бути як із паралельного фентезійному виміру, так і з власне фентезійного. Персонаж, який нічим не виділявся серед «сірої маси», може виявитися «обраним» для вищої мети («Володар перснів» Джона Р. Р. Толкіна). Є й інший тип головного героя, характер якого не подається в поступовому розвитку, а постає перед нами вже сформованою особистістю, наділеною надсилами, розумом чи просто якісно вирізняється серед інших персонажів («Вовкодав» М. Семеновової). Як і в народній казці чи міфі, риси головного героя гіперболізовані. Він або найрозумніший, або найвідважніший, найсильніший чи стане таким (цикл творів про Відьмака А. Сапковського).

Антагоніст у творах фентезі – це зазвичай уособлення всесвітнього зла, яке намагається зруйнувати чи захопити світ. Йому не властиві співчуття, ніжність, любов і, тим більше, доброта (серія книг про Гаррі Поттера Джоан К. Ролінґ). Проте, це твердження не є абсолютним. Якщо у фольклорній казці антагоніст зазвичай є злом абсолютним, то у сучасному фентезі простежується закономірність у наділенні антагоніста низкою людських почуттів. Найчастіше письменник намагається вмотивувати вчинки свого «головного антигероя». Автори масового фентезі зазвичай, вигадуючи цілі своїх головних героїв,  ставлять перед ними завдання-максимум – перемогти головного злодія і отримати винагороду. Тут також простежується подібність із народною казкою, де головний герой неодмінно має перемогти свого ворога і врятувати прекрасну принцесу, отримавши за це царство, скарби, визнання.

Жодне фентезі не обходиться без другорядних персонажів, які допомагають головному героєві розвиватися, отримувати знання, проходити певні випробування. Ці персонажі можуть втілюватися в безлічі образів – від магічних предметів до товаришів головного героя, магів-наставників, магічних істот, які наділяють головного героя певними силами тощо. У цьому випадку також проглядається зв'язок із народною казкою: згадаймо, що головний герой будь-якої казки, наприклад Телесик чи Іван-дурник, не обходиться без допомоги другорядних персонажів. Найчастіше вони у фентезі – це збірний образ міфологічних чи казкових персонажів, які наділені надприродними силами і головною своєю метою мають допомогу протагоністу.

Сюжет творів фентезі зазвичай базується на головній події – боротьбі Добра і Зла, протагоніста і антагоніста. Як зазначалося раніше, не обходиться без подорожей, випробувань. Це теж відголосок народної казки і певне уособлення ініціації головного героя. Типовим сюжетом є подорож головного героя (з групою товаришів чи помічників) у далекі країни (світи) для оволодіння знанням (зброєю) яка б могла допомогти у втіленні головного призначення протагоніста – знищенні Зла. Дуже часто у сюжетне тло вплітається міф або пророцтво про протагоніста, який має перемогти всесвітнє Зло. Саме завдяки цьому пророцтву головний герой і вирушає на подвиги.

Міфологія у творах жанру фентезі виконує значну, якщо не провідну роль. Вона не тільки є складовою сюжету, на ній будується світ фентезі. Розробляються у творах цього жанру власні міфологія і легенди для тлумачення походження світу, світового порядку тощо («Сильмариліон» Джона Р. Р. Толкіна). Для фентезійного простору міф не тільки колись був реальністю, він є реальністю. Найчастіше для створення свого світу автори використовують міфологічні і фольклорні мотиви, персонажі, імена. Магія, фольклорні і міфологічні елементи є необхідною складовою будь-якого твору жанру фентезі. Міф стає своєрідним виправданням світу фентезі.

Автор також виявляє себе в кількох типових позиціях: як автор-спостерігач, автор у центрі подій (події описуються від першої особи для кожного з персонажів і з точок зору цих персонажів.

Отже, розглядаючи особливості фентезійного метасюжету як смислового інваріанта творів цього жанру, можна стверджувати, що для сучасного фентезі джерелом запозичень у цьому аспекті стала народна казка й міфологія.

Література

1. Гоголева С. Другие миры: традиции и типология жанра фэнтези / С. А. Гоголева // Наука и образование. – 2006. – № 3. – С. 85–88.

2. Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / уклад. Ю. Ковалів. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – Т. 2. – 624 с.

3.    Михалик Е. Метасюжет поэзии В. Хлебникова: преодоление разобщенности мира / Е. А. Михалик : автореф. … канд. филол. наук. – Пермь, 2010. – 28 с.

4.    Пропп В. Морфология сказки : изд. 2-е / В. Я. Пропп. – М. : Наука, 1969. – 168 с.

5.    Ситник Н. Еволюція поглядів літературних критиків на жанр фентезі у XX сторіччі / Н. В. Ситник // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету : філологічні науки. Випуск 11. Том 2. – Кам’янець-Подільський : Абетка-НОВА, 2005. – С. 159–169.