Білоус Є. В. ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПОСТАТІ В РОМАНІ “РОЗБІЙНИК КАРМЕЛЮК” МИХАЙЛА СТАРИЦЬКОГО

Білоус Є. В.

студентка 4 курсу,

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Наук. кер.: Єременко О. Р., к. філол. н., доцент

У творчому доробку М. Старицького роман «Розбійник Кармелюк» був останнім твором на історичну тематику. Написавши роман «Розбійник Кармелюк» за зразками західноєвропейських пригодницьких творів, автор досить вільно поводився з історичними фактами. Основну увагу прозаїк зосередив на особистих якостях, вчинках героя, часом надуманих, нереальних, фантастичних.

На думку відомого науковця В. Тищенка, легенди та перекази, що стали основою роману, були запозичені М. Старицьким із фольклорних збірників, а також публікацій уміщених у журналі «Киевская старина» («Воспоминания старожила о Кармелюке» Ю. Олтаржевського, «Из рассказов о Кармелюке» С. Маковського, «Еще кое-что о Кармелюке» С. Венгржиновського). В. Тищенко звертає увагу на те, що після публікації розвідки  Й. Ролле інтерес до особи Кармалюка значно посилився: «Зокрема активізувалося православне духовенство, якому було не до вподоби зображення Кармалюка з позиції польської шляхти і католицького духовенства... Представники православного духовенства продовжували... обробляти фольклорні матеріали, наголошуючи... на прихильності Кармалюка до служителів релігійного культу» [4, с. 8].

Сюжетною зав’язкою роману М. Старицький взяв переказ Ю. Олтаржеського, випустивши із нього згадки про позашлюбне походження Кармелюка та батьковбивство. У романі читач знайомиться з головним героєм, коли той повертається із Франції, де два роки пробув із синами пана Пігловського. За кордоном він здобув певну освіту, опанував французькою мовою та отримав шляхетне виховання, навчався поводитись у вищому товаристві. За допомогою цієї біографічної деталі письменник вдало вводить головного героя в панське середовище.

У зображенні Кармелюка М. Старицький тяжів до реалізму, однак цей образ значною мірою романтизований. Це виявляється у показі різних пригод Кармелюка, його взаєминах із Розалією тощо. У романі, як і в інших історичних творах М. Старицького, поєднуються ознаки двох стильових напрямів – реалістичного і романтичного [2, с. 49].

В епіцентрі роману художньо довершено виведено образ Івана Кармелюка – історично Устим Кармалюк, художню еволюцію якого умовно можна поділити на три етапи: становлення героя як народного месника; діяльність його як борця за справедливість, особисте щастя; поступовий відхід від боротьби.

У процесі творчої праці над історичним романом для рельєфнішого і повнішого відображення образу Кармелюка, місцевого національного середовища неабияке значення мав тогочасний фольклор, тому М. Старицький використав народні пісні та легенди про народного месника. Про захоплення і зачудування прозаїка фольклором про Кармелюка  свідчить кінцівка роману: «А творчість народна робила своє діло… Вона складала чудові пісні й думи, переплітала дійсність з казковістю фантазії й окутувала ореолом слави сумний образ отамана Кармелюка» [3, с. 686].

Образ народного повстанця у фольклорі наділяється надприродною силою. Цим пояснюються численні вдалі втечі Кармелюка з тюрми і каторги. Легенди оповідають, що він володів „розрив-травою”, один дотик якої руйнував  ґрати: «Кажуть, що він чарівник є у нього така розрив-трава. Зачинися ти хоч і на сто замків, а доторкнеться він тільки цієї травою до замку – і всякий замок впаде, всякі двері відкриються..» [3, с. 67].

Художній вимисел автора простежується в описах особистого життя Кармелюка. У романі М. Старицький називає головного героя Янком, тобто українською мовою – Іваном. Родина героя зображується радше спорадично, а наприкінці твору Кармелюк збирається одружитися знову. Родинні стосунки вияскравлюють найпотаємніші душевні порухи народного месника.

На думку В.Тищенка, недоліком у зображенні центрального персонажа є надмірна увага автора до його інтимного життя: «Письменник хотів підкреслити силу, всевладдя любові й тому зіткнув Кармелюка з жінками різних соціальних верств: вихідцем з народу Уляною, шляхтянкою Розалією і попівною Олесею» [4, с. 17].

Любовні пригоди Кармелюка і Доротеї, Розалії, Олесі ґрунтуються переважно на домислі, але зображення їх – не самоціль для письменника. Вони органічно вплітаються в сюжет, більшою чи меншою мірою впливають на долю головного героя, увиразнюючи благородство його натури.

Варто зазначити, що у свій час народ наділив Кармелюка привабливою зовнішністю: він «не був страшний, у нього було миле лице…Виразні очі були сині. Був кремезний, дуже широкий у плечах» [3, с. 120]. У легендах відзначалася особлива врода героя, його фізична сила і кмітливість: « …мав велику силу, розумну голову, мітке око і вправні руки» [3, с. 159].

У романі М. Старицького наявний мотив перевдягання і перевтілення – це притаманно й Кармелюку, котрий перевтілюється то в  молодого вродливого  графа у домі Фінгера, то стає ротмістром російської армії під час визволення товаришів із літинської в’язниці, то старцем у корчмі Уляни, то старим паном із Волині, то селянином під час облави. І скрізь йому вдається ввести в оману своїх ворогів і вийти „сухим із води”. «Кармелюк володів дивовижною здатністю абсолютно змінювати свою фігуру, поставу, голос, інтонацію і навіть риси обличчя. І коли він встав, зігнувши спину, втягнув голову в плечі, сперся на палицю, розставивши якось незграбно ноги, то весь він до того видозмінився і до такої міри нагадував якого-небудь придуркуватого сільського вахлака…» [3, с. 333].

Щоб увиразнити образ Кармелюка, прозаїк вдається до художнього вимислу. Головний герой думав скоїти самогубство, хоча, за народними спогадами Кармелюк ніколи не задумувався про це : «…ну звільнився, знайшов ніж та, перехрестившись, і вставив його по руків'я собі в груди» [3, с. 241].

Автор акцентує на суперечностях внутрішнього світу народного месника, що стають катастрофічними за своїми наслідками для людини і сповідуваних нею гуманістичних цінностях. Трагічною виявляється й та самотність, у стані якої опиняється центральний персонаж. Слушно зазначає Н. Левчик: «…як типово неоромантичний герой, Кармелюк протистоїть суспільству, відчужений від народу, життя його сповнене незвичайних пригод. Художнє бачення історичної постаті...  Кармелюка виходило з ідеї первинності національно-патріотичних устремлінь для українців» [1, с. 43].

Безнадійно ідеологічно заангажованою і застарілою видається думка В. Тищенка: «Найголовнішим недоліком в зображенні Кармелюка є підміна соціально-класового підходу до показу історичної дійсності національним» [18, с. 17]. Боротьба Кармалюка стала продовженням національно-визвольних змагань – козаччини та гайдамаччини. Її метою було звільнення селянства не лише від соціального, а й національного гноблення – польського та московського панування на українських теренах.

Мотивація вчинків Кармелюка зумовлена тенденціями неоромантизму. Як типовий неоромантичний герой, він протистоїть суспільству, відчужений від народу, життя його сповнене романтики, незвичайних пригод. Але образ народного месника не обмежений позицією моральної самотності чи моральної «казарми». Кармелюк не мислить свого щастя поза щастям інших, жертвує собою заради Батьківщини. Художнє бачення неоромантизму виявляють і образно-стильові особливості роману. Так, останній день життя героя починається з болісного передчуття розриву з реальністю, віщує смерть ворон, рветься струна на бандурі, коли Кармелюк співає свою пісню-думу.

Отже, в романі «Розбійник Кармелюк» М. Старицький не тільки художньо освоїв фольклорні зразки народної творчості, в яких вдало зафіксував історичну пам’ять про народного месника, а й виклав власні погляди і бачення цієї історичної постаті.

Література

1.     Левчик Н. Історична проза М. Старицького (Далекі образи – близькі ідеї) / Н. Левчик // Слово і Час. – 1990. – № 12. – С. 38–44.

2.     Романенко Л. Інтерпретація постаті Устима Кармелюка / Л. В. Романенко// Вісник Маріупольського державного гуманітарного університету. Серія філологічна. – 2008. – Вип 1. – С. 47–56.

3.     Старицкий М. Разбойник Кармелюк : роман / примеч.  Г. Сергиенко./ М. П. Старицкий – К. : Дніпро, 1988 – 687 с.

4.     Тищенко В. Історичний роман М. Старицького про Кармелюка / В. Тищенко – К. : Рад. школа, 1969. – 36 с.