Асатрян С. А. ЕКОЦЕНТРИЗМ РОМАНУ Г. ВДОВИЧЕНКО «ТАМДЕВІН»

Асатрян С. А.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер. : Горбач Н. В., канд. філол. н., доцент

Екологічна проблема – одна з найглобальніших проблем сучасності. Природні катаклізми, науково-технічний прогрес, урбанізація призводять до непоправної руйнації довкілля та екологічних катастроф. Багато наукових галузей займаються вирішенням цієї проблеми, досліджуючи різні її аспекти.

Сучасне літературознавство не залишається осторонь питань довкілля, і саме тому в науковий обіг було введене поняття екокритики, яка вивчає зв’язки літературознавства та екології. Екокритика (або «зелені студії») – «галузь лiтературної критики, що вивчає мiждисциплiнарний аспект взаємозв’язкiв художньої лiтератури i довкiлля, в тому числi для аналiзу й осмислення шляхiв виправлення сучасної екологiчної ситуації» [2, с. 52]. Проте література досліджує не тільки масштабні природні проблеми, а й детально вивчає зв’язки людини і природи, вплив людства на навколишнє середовище і навпаки, зміну уявлень людини про довкілля за певних суб’єктивних обставин.

У літературознавстві існують дві теоретичні парадигми, які з протилежних позицій розглядають взаємозв’язок людини і природи: раціоналістично-технократична і гуманітарно-екологічна. В першому аспекті  робиться акцент на використанні природних ресурсів як об’єкту визиску, другий же базується на твердженні, що природа є самодостатньою і незалежною системою. Сприйняття природи як органічного цілого властиве для філософії східних країн, у той час як у західних превалюють раціоналістично-технократичні засади, за якими природа – це об’єкт технічної взаємодії.

Саме на гуманітарно-екологічному підході ґрунтується поняття «екоцентризм» – «ідеологія та філософія охорони довкілля, яка розглядає збереження і відновлення природи як пріоритетної та самостійної цінності, не залежної від будь-яких людських критеріїв корисності» [3, с. 503]. Прихильники екоцентризму сприймають природу як живий незалежний організм.

Однією з найголовніших ідей екоцентризму є злагоджене співіснування людини і природи, в якому людина постає не як власник природи, а як одна складова гармонійного природного співтовариства. У романі Г.  Вдовиченко «Тамдевін» ідея екоцентризму втілюється не тільки як природозбережна ідеологія, а й чинник психофізичного стану людини. У творі акцентується осмислення впливу природи на внутрішній стан людини, еволюцію її почуттів, світосприйняття. Головні герої переосмислюють цінності та ідеали свого життя під впливом філософії природи.

Г. Вдовиченко створює своєрідну, нешаблонну композицію, поділяючи роман на жіночу та чоловічу частини, які сходяться в останньому розділі «Він та Вона». Бо саме в кінці твору обидва герої знаходять себе і своє справжнє «Я», після чого письменниця «дозволяє» їм здобути справжню гармонію. Проте дехто з літературних критиків стверджує, що жіноча половина наповнена філософськими відступами та роздумами авторки, які є важливими для осмислення життєвих процесів, у той час як чоловіча – це науковий нарис, який письменниці не вдалося органічно ввести в художню канву твору [див. : 4]

Дві зранені душі, яких доля вирішує об’єднати в одне ціле. Анна – успішна художниця, яка переїхала в Санкт-Петербург, відкрила власну майстерню і зробила успішну кар'єру. Проте  зовнішня оболонка сильної незалежної жінки приховує знесилену, втомлену галасливістю міста та бездіяльністю чоловіка жінку, яка потребує зцілення душі і саме тому вирушає в рідний Львів. Юрій – етолог, науковець – також переживає психологічний злам через зраду дружини з кращим другом. Єдиними його ліками стає вовчий виводок, який він погоджується досліджувати  в природному середовищі.

Приїхавши в гості до своєї подруги Марії в карпатське селище, Анна потрапляє у світ природної гармонії та затишку, починає по-іншому дивитись на життя, ловити кожну його безцінну хвилину: «З чистенької шпаківні я дивилась на стіну сухого кукурудзяного бадилля, на стару яблуню з покрученими суглобами гілок, на призахідне сонце очима цілковито щасливої людини, яка нікуди не поспішає» [1, с. 97]. Природа допомагала Анні не тільки знайти правильний шлях, але й відкрити справжню себе. Захоплива історія замку Гербуртів, сповнені міфічного вірування бувальщини баби Каськи,  студентські спогади з Марією зачіпають в душі Анни невідомі раніше струни.

У романі крізь призму творчості і мистецтва авторка подає два протилежні образи з полюсними світосприйняттями. Анна та Марія – близькі подруги, проте їх життєві позиції гранично протилежні. Для Анни творчість – це перш за все заробіток, у ньому немає душевної теплоти та мистецького натхнення. Анна створила бренд і картини пише уже не вона сама, а група людей під її керівництвом, щоб не втратити свою прибуткову нішу на мистецькому ринку: «Грошей та успіху на усіх не вистачає. Я знаю, як узяти те, що тобі належить» [1, с. 85]. У той час як для Марії творчість є відпочинком, духовним задоволенням. Жінка не намагається нажитись на своїй виробах, вона радіє тому, що її роботи можуть придбати звичайні люди: «Не повіриш – мені так добре! Без великих грошей і без щоденної гонитви за ними» [1, с. 85–86]

Протягом роману творчість Анни проходить значну еволюцію: від торгового бренду, що продукував речі, які приносили прибуток, до простих сюжетів, сповнених теплом, любов’ю, гармонією світу: «…нахил її голови, ледь помітні шрами на його руці, жіночу усмішку, чоловічий погляд» [1, с. 209].

У романі саме Марія виступає носієм екоцентричної свідомості: «Більшість законів порушено, за що рано чи пізно прийде покарання…Ось тобі і шлях до гармонії…І з природою так само чинять – як насильники…» [1, с. 88]. Жінка наголошує: люди забули, що вони є творінням природи, поставивши себе над усім, позбулися найголовніших моральних цінностей, підкорились владі грошей та фізичних задоволень.

Маленьке гірське селище стало справжньою лікарнею душі для Анни, в той час як Юрія повертала до життя зграя вовків, що стали для чоловіка справжньою родиною: «Ми були спільнотою, зграєю, сім’єю, я піклувався про них, відчував за них відповідальність, мав потребу у їхній присутності та був залежним від них» [1, с. 131]. Вовченята стали для Юрія не просто об’єктом наукового дослідження, а замінили йому родину в потрібний момент.

Образ вовка в культурі має свою тривалу історію. Зокрема, був дуже актуальний при створенні родових та державних гербів. В європейській геральдиці вовк наділявся амбівалентною семантикою: вважався символом жадоби, злості та прожерливості, проте також символізував вірність родині і родинним цінностям, здатність захистити свою домівку. Дуже популярним вовк був у тюркській міфології і вважався міфологічним прабатьком тюркського народу. В українських казках, повір’ях, прислів’ях та приказках також часто використовувався образ вовка, здебільшого з негативною семантикою.

Мирне співіснування людини та вовк на перший погляд неможливе, проте в романі воно є найбільш досконалим та органічним. Стереотипні погляди людини щодо небезпеки зустрічі з вовком Г. Вдовиченко не просто відкидає, а доводить протилежне. Письменниця наголошує, що людям є чому повчитись у вовків, передусім, відданості співтовариству, вмінню захищати свою родину та піклуватись про молодших родичів. Авторка більш за все акцентує на найголовнішому вовчому правилі, яке у людей у сучасному світі майже забуте: не вбий собі подібного, адже «люди живуть за іншими правилами, а нещадні закони, які ж самі встановили, несправедливо називають вовчими» [1, с. 156]. Тема порушення екологічної рівноваги, проникливих стосунків людини і вовка в романі Г. Вдовиченко дає можливість провести паралелі з повістю «Сіроманець» М. Вінграновського, романом «Плаха» Ч. Айтматова, що може бути предметом уваги окремого дослідження.

У романі Юрій виступає не лише дослідником, а й справжнім філософом, який уособлює ідеї екоцентризму: «Насправді … найкровожерливіша істота на землі – людина. І не лише тому, що вона вбиває своїх одноплемінників. Ми впевнено знищуємо свою домівку, самі собі копаємо могилу. Люди живуть, втративши природний механізм збереження природи, а кожен з нас змушений лише приймати результат. І ми споживаємо, споживаємо, споживаємо – безміри, руйнуючи все довкола» [1, с. 155]

Саме завдяки природі Анна і Юрій знайшли один одного, очистившись від минулого, змогли зробити крок у своє майбутнє. Крізь призму світобачення героїв Г. Вдовиченко закликає читача зберігати довколишнє середовище, з повагою та бережливістю ставитись до природи, бо саме завдяки їй людина може гармонійно існувати в цьому світі.

Література

1.       Вдовиченко Г. Тамдевін / Г. Вдовиченко. – К. : Нора-Друк. – 234с.

2.     Ткачук М. Людина і природа в українській літературі крізь призму екокритики / М. Ткачук // Дивослово. – 2011. – №6. – С. 52–56.

3.    Українська людина в європейському світі: виміри ідентичності : навч. посіб / за ред. Т. С. Смовженко. – К. : УБС НБУ, 2015. – 609 с.

4.  Дігай Т.  У день повного місяця, або Вовча сага / Т. Дігай [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://maysterni.com/publication.php?id=39040

1.