Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

вівторок, 21 лютого 2017 р.

Зубець Н. В. КОНЦЕПЦІЯ АНТИУТОПІЧНОГО СУСПІЛЬСТВА В РОМАНІ Я. МЕЛЬНИКА «ДАЛЕКИЙ ПРОСТІР»

 Зубець Н.В.
студентка магістратури
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

         Сьогоднішній світ настільки складний і мінливий, що й не завжди стає помітно, як те, що було в авангарді, відходить на другий план, а фантастика невимушено перетворюється в реальність. На тлі соціальної нестабільності й одночасно неспинного технічного прогресу виникають песимістичні гіпотези про повстання машин, знецінення людського розуму перед програмованим інтелектом, поділ світу на так званий «золотий мільярд» обраних осіб і тих, хто забезпечує його та виконує основну роботу. Питання про сенс життя в таких умовах уже звучить доволі рідко – принаймні тому, що відповідей досі безліч, і жодна з них не претендує на унікальність. Тож доцільніше порушувати питання не про сенс життя, а радше про варіації сучасного суспільства, яке підлаштовується під ним же вигадані стандарти чи теорії.
Злам ХХ – ХХІ століть – час спостережень за формуванням не одного монолітного суспільства, а багатьох, не схожих одне на одного, але спроектованих за певними загальними патернами. Логічно, що до цього докладають рук не тільки різні прогнозисти (статисти, політологи, соціологи, економісти тощо), а й письменники: як показує практика, саме вони ініціюють роздуми щодо нових форм суспільства. Наприклад, у зв’язку з деякими політичними подіями люди все частіше звертаються до концепції Дж. Орвелла, який представив ультратоталітарне суспільство, що ризикує загинути під гнітом страху та заборони («1984»). Доречно зауважити, що однією з найпродуктивніших концепцій є антиутопічна: письменник, відштовхуючись від утопічних уявлень про світ і людей, викривлюючи їх до абсурду, вибудовує оригінальну перспективу майбутнього або ж альтернативу сучасності, в якій легко впізнати вади суспільства.
Із-поміж нечисленних українських антиутопій ХХІ ст. вирізняється  твір Я. Мельника «Далекий простір», у якому представлено суспільство, що перетворилося на викривлену вавилонську вежу, де немає національних, мовних, культурних різниць. Романом свого часу зацікавились О. Герасим’юк, Д. Дроздовський, Є. Нахлік, Є. Нікольський, але суспільний аспект не був достатньо висвітленим. Актуальність поданої теми пов’язана з потребою пояснити сучасні гіпотези про систему управління масами й роль людини в механізмі влади, спираючись на антиутопічну традицію. Мета нашої роботи – довести, що в романі «Далекий простір» представлено фантастичний соціум із нетиповим устроєм, що зумовлює основний конфлікт твору. Перед нами поставлено завдання виявити й обґрунтувати особливості концепції антиутопічного суспільства в романі. Предметом дослідження є нерівноправний соціум Державного Об’єднання.
Основне місце дії – вищезазначена країна, населення якої виразно поділяється на два сегменти – спільнота незрячих виконавців чужої волі, які живуть в залізобетонних коробках мегаполісу, та кілька правлячих династій, що оселилися в пасторальному Тихому Куточку. Крім цих структур, існує також терористичне об’єднання колишніх зрячих під приводом Окса Нюрпа – агресивно налаштованого месника, позбавленого співчуття та розуміння. Головний конфлікт цього поліфонічного роману-антиутопії полягає в протистоянні головного героя Габра Силка («прозрілого» у всіх значеннях слова) та приреченого суспільства, що загнало себе в глухий кут, позбавивши можливих прав і свобод.
Спершу реципієнт знайомиться з більшим і детальніше описаним сегментом суспільства – незрячими людьми, які населяють увесь мегаполіс і живуть цілком нормальним – за їхніми стандартами – життям. Безперечно, з точки зору читача (а потім і головного героя), їхній устрій виглядає моторошно: «Ти живеш у страшному бункері, брудному й обплутаному павутинням. Сам ти теж жахливий, весь у якихось об’їдках. А твій будинок висить у повітрі разом із вулицею, твоєї фірмою, разом із усім. За контрольною смугою, за бар’єром, – прірва… Під нами ще сотні рівнів. А справжня земля там, далеко внизу… Там звалище відходів із усього мегаполіса. А найголовніше — ви всі живете, нічого не бачачи. Ви не бачите, де ви живете і що ви таке» [2, с. 104]. Відсутність зору не є вадою для містян, бо керівництво добре облаштувало місто: було встановлено датчики, за якими люди орієнтувалися в просторі, і це стало обов’язковою навичкою, що дорівнюється до фізичної культури, створено безліч речей, які полегшували життя людей. Також відомо, що в цьому світі практично не залишилося книг (багато з них заборонені через поширення «крамоли», як-от «Незатребувані діапазони почуттів» Зарха Лінка), класичної музики (її внесено до реєстру архаїчних об’єктів, які мають мінімальне значення для сучасного мешканця Державного Об’єднання). Навіть природні реакції людини – наприклад, сміх та радість – стають симптомами психічних розладів: «…Засвідчує наявність слабоумства. У психіатрії – піковий емоційний стан при галюцинаційному маренні» [2, с. 39]. Звісно, про те, що світ містян, змінившись, цілком антиутопічно поділився на «до» та «після», читач дізнається пізніше, ознайомившись із не менш складною долею мешканців Тихого Куточка.
Найсуттєвішою інновацією було переінакшення самого поняття простору, який ділився на «близький» – тобто такий, що оточує людину, даючи їй можливість контактувати з оточенням; і «далекий» – відчуття нескінченності, що стимулює потребу кудись рухатись, а отже, розвиватися. Виявляється, це не є необхідністю в компактному світі незрячих, і будь-хто, захворівши на манію «далекого простору», оголошувався психічно хворим і примусово осліплявся. Це – показовий момент деперсоналізації людини, зведення всіх до спільного знаменника, знищення будь-яких проявів індивідуальності. Люди виглядають однаково сумно й моторошно: «Навколо ворушився мурашник якихось чудовиськ: закутані в лахміття, зігнуті, вони чомусь дуже повільно, як п’яні, рухалися туди-сюди. …За метр … чудовиська звертали вбік… Їхні обличчя, опущені до землі, виражали заглиблену в себе турботу» [2, с. 21]. Можна сказати, що процес втрати людьми власних облич показано буквально, і замість індивідуальностей постає безлика маса, яка автоматично виконує кимось заданий алгоритм. Але згодом стає відомо, що мегаполіс не завжди був сірою купою лахміть і бетону: Габр Силк випадково потрапляє до Тихого Куточка – таким собі нащадком Міста Сонця та Утопії. Дізнавшись болісну правду про те, що керівники Державного Об’єднання – зрячі, Габр пробує бунтувати й тут, як робив це раніше в мегаполісі, відстоюючи людське право на володіння правдивою інформацією. Але виявляється, що ця влада – «найкраща з можливих у тій ситуації, і що глобально покращити становище суспільства неможливо, коли відбувся системний збій – на певному етапі історії суспільство припинило передавати з покоління в покоління елементарну інформацію про людську природу» [1]. Зрячі продовжують виконувати роботу, «залишену» попередніми поколіннями, які вбачали сенс у жорсткому поділі суспільства: «Ми просто не руйнуємо існуючу споконвіку, не нами створену систему виховання та освіти, в основі якої лежить теорія про існування тільки близького простору» [2, с. 182]. Пасивне споглядання соціуму пояснюється тим, що надлишок інформації про правдивий стан речей може стати згубним для багатьох сліпців: «Так, у 346 році двадцятого сектора 12-го числення кілька десятків нервово слабких громадян, чию уяву порушив хворий, покінчили з собою в результаті спровокованого «відчаю» [2, с. 34]. Цю проблему вдало охарактеризував І. Котик: «Ярослав Мельник моделює ситуацію, в якій влада так само приречена, як і народ… Влада і знання не дають свободи – таким може бути один із можливих шляхів інтерпретації образу влади у романі» [1]. Представлений світ перегукується з уже згаданою теорією про золотий мільярд обраних, які вершитимуть долі інших. І якщо мегаполіс – це сіра брудна тюрма для нічого не знаючих містян (звичайно, з точки зору Габра), то Тихий Куточок – золота клітка, пастка, з якої не вирватись: його мешканці приречені на постійну управлінську роботу, а оскільки кількість людей дуже обмежена, то для кожного вже приготована посада.
Отже, в романі Я. Мельника «Далекий простір» представлено оригінальну концепцію антиутопічного суспільства, основною проблемою якого є не тільки відсутність рівноцінної та правдивої інформації для обох його сегментів, а й приреченість соціуму на виродження через брак свободи та можливостей розвитку. Найбільш яскравим є процес деперсоналізації людини: у мегаполісі вона в буквальному сенсі втрачає людську подобу, а в Тихому Куточку навпаки – зберігши звичний вигляд, людина, через нестачу кадрів, стає гвинтиком владного механізму в прямому сенсі слова.   
Література
1.     Котик І. Біцефрасол і туга за свободою [Електронний ресурс] / Ігор Котик. – Режим доступу : http://litakcent.com/2013/10/24/bicefrasol-i-tuha-za-svobodoju/
2.     Далекий простір : [роман] / Ярослав Мельник. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 288 с.

9 коментарів:

  1. Доброго дня! Як Ви вважаєте, чи є викликом для суспільтва "Далекий простір" від українського письменника-емігранта? Що у романі Я. Мельника, на Вашу думку, є справжнім символом сучасного людства? Який прийом використовує автор для зображення антиутопічного суспільства?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вітаю! Дякую, що зацікавились моєю темою.
      1. Не впевнена, що цей твір можна розглядати як виклик, радше як пересторогу чи художньо оформлену гіпотетичну модель суспільства майбутнього (чом би й ні? – особливо з урахуванням НТП). До того ж, порушені проблеми стосуються чи не всіх держав, де є проблеми з правами й свободами людини.
      2. Як на мене, єдиного чітко визначеного символу сучасного людства тут немає: межа між описаними суспільними сегментами надто велика, і брати когось або щось як ключовий елемент з прихованим змістом (наприклад, Габр – прозрілий громадянин, Ліоз та друг Габра - «порядні» громадяни без бунтарських нахилів, Окс – представник радикальної спільноти, Тихий Куточок – безініціативні керманичі) буде некоректно.
      3. Звісно, перший, що впадає нам у вічі – це прийом антитези. Мегаполіс майже в усьому різко протиставляється Тихому Куточку. Той же прозрілий Габр однаково протиставляється і сліпцям, і Оксу Нюрпу. Крім того, Я.Мельник, як і деякі інші сучасники, вдається до художніх текстів і документальних ретроспектив, які полегшують сприйняття твору й допомагають скласти більш чітку картину життя Державного Об’єднання. Не забуваємо й про характерні антиутопічні прийоми (деперсоналізація, обмеження художнього простору, футуризм).

      Видалити
    2. Дякую за таку розгорнуту відповідь!

      Видалити
  2. Доброго вечора! Дякую за дуже цікаве дослідження! Скажіть, будь ласка, як Ви вважаєте, чи широко представлена антиутопічна традиція в українській літературі? Які ще імена поряд з Я.Мельником можна назвати?
    З повагою - Альона Манько

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вітаю! Дякую за запитання. Згідно з усталеною думкою, українська антиутопія бере початок у 20-х рр. ХХ ст., і першим прозовим антиутопістом вважають В.Винниченка ("Сонячна машина"), але я схиляюся до думки Г. Баран, що цей твір належить до жанру пантопії. Власне антиутопічна традиція починається з "нібито роману" О. Ірванця "Рівне/Ровно (Стіна)", що вийшов 2001 р. За ним видано антиутопії Г. Тарасюк ("Цінь Хуань Ґонь"), А. Крима ("Труба"), Артема Чапая ("Червона зона"), Ю. Щербака ("Час смертохристів: міражі 2077 року").

      Видалити
  3. Доброго дня!Як Ви вважаєте, якої літературної традиції слід дотримуватись у складний для України час? Які твори потрібні українському читачеві у 2017 році: антиутопічні чи утопічні?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за питання.
      Оскільки ми спостерігаємо в СУЛ не лише висвітлення та аналіз актуальних проблем, а й спекулювання на болісних темах, то можу сказати, що сучасний читач потребує просто якісної літератури без зайвих домішок - такої, щоб хотілося читати й обговорювати, а не просто ставити "прочитано" навпроти імені автора та твору. А це вже можуть бути твори абсолютно різних родів, жанрів, ідейно-тематичного спрямування.

      Видалити
  4. Дуже актуальна тема для дослідження. Успіхів у подальшій роботі!

    ВідповістиВидалити