Манько А. М. ПОЛІСЕМАНТИЧНЕ НАВАНТАЖЕННЯ МОТИВУ СП’ЯНІННЯ В ПОЕТИЦІ ІВАНА НИЗОВОГО

Манько А. М.

аспірант кафедри української літератури

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

м. Старобільськ

Наук. кер.: Пінчук Т. С., к. філол. н., професор

В автобіографічній ліриці Івана Низового – видатного поета і прозаїка Слобожанщини – чітко можна виокремити мотив алкогольного сп’яніння.  Однак процесу вживання спиртних напоїв автор надає іншого звучання: це не типова адиктивна людська поведінка, що простежується серед чималого відсотка населення Землі. Це своєрідний ритуал : «…Разом не пили – співали, не плакали – балакали й душі розкривали» (з передмови до збірки «Село моє, Сула моя…») [11, с. 4].

О. Валова в одній зі своїх розвідок розкриває функціональне призначення введення до художнього тексту мотиву сп’яніння: «Стан сп’яніння дає героям можливість позбутися грубої прагматичної реальності» [1, с. 1]; «Сп’яніння часто символізує вивільнення істини, одкровення» [1, с. 7].

За текстами І. Низового розумне розпивання спиртних напоїв товаришами під час зустрічі сприяє щирості в словах, задушевному спілкуванню, що «репрезентує алкоголь як неодмінний елемент святкування» [5, с. 572].

 Автор є поетом правди, тому нічого не приховує від допитливого реципієнта. Він не мостить на власній голові уявну корону святості та непогрішності, а щиро зізнається, що не гидував чаркою спиртного напою в гарній компанії: «Лилась гірка горілка, / Я ж пив квас, / Бо вже своє відпив… / Не слід брехати, / Що не п’ю, аби позневажати / Сп’янілих!.. / У парку звечорілому на Спаса / Пили за Україну, за Тараса… / За всіх, що земляки нам, як-не-як…» («Всеп’яний спасівський курінь») [11, с. 12–13].

Мотив сп’яніння в поезії І. Низового в жодному випадку не є дифірамбами алкоголізму. Кожен прийом міцного напою є вмотивованим певними причинами. Наприклад, днем народження поета: «Маю пляшку вина. / Самогону привезти обіцяли з району. / А закуску знайти – не питання… / Тільки б друзі прийшли з привітанням! / День народження в мене сьогодні… » («Маю пляшку вина…») [12, с. 46]; зустріччю з односельцями після тривалої розлуки: «Нас кожна хата вигляда / І жде в застолля, / Й тости ждуть, / І те, / Чим тости запивають» («Автопробіг «Сватове – Суми»») [11, с. 8] тощо.

Мотив сп’яніння є складовою частиною мотиву алкоголю. При цьому останній є досить символічним та багатозначним у творчості поета:

– пляшка горілки – символічний подарунок на знак подяки: «Ми,  навпаки, / На знак подяки щирісному люду / Луганські дарували горілки» («Автопробіг «Сватове – Суми»») [11, с. 8];

– чарка алкоголю – підлабузницький хабар самому Богові як спокута за майбутні гріхи:  «Богу – чарочка маленька, / Й знов моя Вкраїна-ненька / На цілісінькі століття / Підпаде під Богучар?!» («Слобожанський спас») [14, с. 34];

– алкоголь – засіб для політичної маніпуляції народними масами: «Наобіцявши горілок / І видавши потрійні / «Аванси» кожному тому, / Хто кинеться на «штурму», / На цю, останню вже «штурму», / Під голосисту сурму. / О, мить історії!» («Не кожен спосіб досягти...») [7, с. 23] ; «Вона державною була, / Тож всі підстави мала / Із всесоюзного стола / Шмат хліба брати / Й сала. / Для неї Волгою текла / Горілка – / Піднімала / Їй дух: / О, як вона рекла, / Гласила і співала!» («Вона державою була...») [10, с. 44];

– чарки алкоголю на столі – символ гостинності:  «І тут, як там, вгинаються столи / Від частувань сільських... / ...Дзвенять чарки, / А в тих чарках тонких – / нектар гіркий; / При кожній чарці (як же без чарок?!), / Мов Санчо при Кіхоті, – огірок…» («Оці лани, байраки і гаї...») [14, с. 20];

– чарка алкоголю – своєрідна «сироватка правди», що ставить усі крапки над «і»: «Кричите ж про двомовність / Знову / Так, / Що крик переходить в рик. / Лиш у свята іще / До чарки / Наш мугичите ви / Мотив, / Яничари і яничарки, / Блудні сестри й кати-брати» («Занехаявши рідну мову...») [3];

– алкоголь – плацебо, «панацея», що, однак, веде дорогою в один кінець: «Горілкою глушив плаксиві нерви / Безногий, на візочку, чоловік» («Перед „Хрущовською відлигою”») [8, с. 110].

Часто мотив сп’яніння виконує викривальну функцію та вживається в саркастичному ключі. У поезії «Подайте на державу!..» І. Низовий за допомогою авторського образу, використаного в подвійній іпостасі,  викриває образ «галушкового» патріота, який, по суті, не може повноправно зватися українцем, тому поет часто використовує у свої творах для таких людей споконвічну зневажливу назву «хохол»:  «Пересічного українця / Пересічний менталітет: / За рахунок не свій / По вінця / Наливає, / Чужий буфет – / Не чужий... / Там і вина, і горілки… / Пересічний «хохол» – / Це Вічний / Жид, / Лиш кольором не такий» («Пересічного українця...») [9, с. 60]; «„Пийте рідну горілку, холопи!”» («До подій у Криму») [2].

З одного боку, автор висміює помилковий образ-кліше «галушкового» українця, який намагаються вкоренити у свідомості своїх співвітчизників та закордонників місцеві морально-суспільні злодії та небажані гості сусіднього зарубіжжя: раб-хохол, прохач і плазун, та властива йому атрибутика – горілка, ковбаса, сало, галушки тощо: «Подайте на державу! / Накуплю / Ковбас домашніх, / Кендюхів брюхатих, / Покличу всіх бажаючих до хати, / горілки всім наллю / І полюблю / Усіх! / Себе  самого розхвалю: / Який я щедрий, пребагатий…» [13, c. 35].

З іншого боку, у другій іпостасі авторського образу (друга частина поезії) проглядається й сам І. Низовий – і попередньо зображена картина вже набуває інших обрисів: гостинний поет, попри брак зайвих коштів, завжди тримає двері відчиненими для своїх друзів та людей, яких поет заледве терпить, але не сміє вигнати з хати [13, с. 35], мабуть, з християнських міркувань.

 Саме в цій другій авторській іпостасі втілюється справжній, неспотворений образ українця: збіднілої, але щедрої та гостинної людини, терплячої і витривалої, яка дійсно мусить рабувати на «провідників чи то призвідників» [13, с. 21], аби прокормити себе та свою родину: «Світ не мусить знати, / Що я, без покаяння, без жалю, / За сотні літ привчився рабувати / На тих, / Кого заледве вже терплю…» [13, с. 35].

Відкритий осуд тотального пияцтва й народного звиродніння загалом І. Низовий демонструє в поезії «Спивайтесь, хто хоче і може...», де правдиво зображена вся бридкість реалій 90-х років минулого століття. У цій поезії мотив сп’яніння набуває різко негативної конотації: «Спивайтесь, хто хоче і може, / Хто з ранку до вечора п’є, / А тим, хто не може, / Сусіда підможе... / Ще й дулю в кишені покаже / Й прикаже, / Що ми – найрідніший народ» [4].

Отже, мотив сп’яніння як складова частина мотиву алкоголю в поетичних творах І. Низового має полісемантичне навантаження, часто символічне; описове та викривальне функціональне призначення.  

Література

 1. Валова О. М. Мотив опьянения в творчестве Оскара Уайльда [Электронный ресурс] / О. М. Валова. – Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/motiv-opyaneniya-v-tvorchestve-oskara-uaylda

2. Іван Низовий. До подій у Криму [Електронний ресурс] / Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу:  http://maysterni.com/publication.php?id=123218

3. Іван Низовий. Занехаявши рідну мову... [Електронний ресурс] / «Поетичні  майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123082

4. Іван Низовий. Спивайтесь, хто хоче і може... [Електронний ресурс] / «Поетичні майстерні» – Самвидав. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=123083

5. Круглій А. Художня інтерпретація сп’яніння у творчості Тараса Шевченка / А. Круглій // Шевченкознавчі студії. – 2014. – Вип. 18. – С. 571–575.

6. Левчук Т. Критерії художності в естетичній концепції Антонича / Т. Левчук // Метаморфози в сучасній українській літературі. – 2014. – Т. 4. – С. 155–179.

7. Низовий І. Д. Дурман-трава / І. Д. Низовий. – Луганськ, 2003. – 96 с.

8. Низовий І. Д. Осмути сивої сувій / І. Д. Низовий. – Луганськ : ПП Афанасьєва В. І., 2009. – 140 с.

9. Низовий І. Д. Збудило опівночі серце / І. Д. Низовий. – Луганськ : Осирис, 1998. – 84 с.

10. Низовий І. Д. Тихоплесо-часоплин / І. Д. Низовий. – Луганськ : Глобус,  2001. – 60 с.

11. Низовий І. Д. Село моє, Сула моя… / І. Д. Низовий. – Луганськ : Луга-принт, 2005. – 91 с.

12. Низовий І. Д. Сонях на осонні / І. Д. Низовий. – Луганськ : Глобус, 2003. – 52 с.

13. Низовий І. Д. Це мій вертеп… Лірика відчаю і надії / І. Д. Низовий. – Луганськ : Луганська обласна організація спілки письменників України, 1996. – 75 с.

14. Низовий І. Д. Я Сватовим засватаний / І. Д. Низовий. – Луганськ : Глобус, 2003. – 48 с.