Мануйлова А. О. СПОСТЕРЕЖЕННЯ НАД УЖИТКОМ ОНІМІВ У ТВОРІ К. СУШКА «У ЗГОНАХ»

Мануйлова А.О.
студентка 3 курсу,

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ільченко І. І., к. філол. н., доцент

Тема українського історичного минулого досить популярна серед вітчизняних письменників, які працюють в художніх та наукових стилях. Для того щоб влучно відтворити особливості та колорит історичної епохи, автори використовують так звану хронологічно марковану лексику. Це такий клас слів, який може характеризувати лише певний часовий період і допомагає письменникам успішно справитися з поставленою метою, досягти точного зображення історичних подій та атмосфери. Дослідженням хронологічно маркованої лексики займалися багато мовознавців, серед них В. А. Буда, І. М. Волченко, Е. В. Боєва, Г. М. Гайдученко, М. Ю. Жукова, Т. Т. Ковальова, О. В. Коваленко, І. Ю. Марковіна, Л. Г. Панін, О. С. Яковлева та інші. На думку Е. В. Боєвої, художній хронотоп є одним із складових компонентів літературного твору, одним із чинників утворення художнього цілого. Саме художній час і простір (ХЧП) впливає на вибір письменником різноманітних прийомів зображення дійсності, певних компонентів онімного простору, засобів моделювання сюжетного руху і образної системи тощо[1, с. 109] .

Поряд з хронологічно маркованою лексикою існує багато мовних складників, що допомагають в темпоральному зображенні специфічних рис та особливостей, одним із найважливіших таких складників вважаються власні назви. О. Немировська зазначає: «найбільш чіткими і семантично наповненими локально-темпоральними показниками є власні назви (ВН), що є дійовим чинником утворення художнього хронотопу. Ономастична лексика (ОЛ) посідає чільне місце у побудові художнього цілого. Саме вона найбільш чітко окреслює час і простір, в якому розгортається дія» [2, с. 55].

Твір Костянтина Сушка «У згонах» є надзвичайно цікавий з погляду використання онімів. Сам автор, передбачаючи дискусії з приводу визначення жанру його книги, зазначає, що розповідь він виклав у формі репортажу. Читаючи твір ми знаходимо багато топонімів, гідронімів, антропонімів та чимало власних назв, які пов’язані з славним минулим запорізького краю.   Це розповідь про рідне село автора – Бабину΄( в різні часи вимова назви села змінювалася, проте, у 2012 році наголос був офіційно закріплений на останньому складі, відтак – Бабина΄): «а тепер підступімося до назви села – Бабине, Бабина…насправді нічого тут немає ні від баби, ні від бабусі, ні від старушки, бо назва тюркського походження і первісно вона вимовлялася як Баба-Ана, де баба – батько, а ана – мати…разом же обидва слова, злившись в одне, і давши назву поселенню, означають батьківщину, материзну, тобто, успадковане від батька-матері, рідне місце»[3, с. 15]. Костянтин Сушко не виокремлює у своїй розповіді село Бабину, а показує його в історичному та географічному взаємозв’язку з сусідніми населеними пунктами: «Бабина – дійсно центр. Якщо злетіти в небо над Північною Таврією і глянути на землю так, щоб охопити простір, скажімо, від Мелітополя до Кривого Рогу і від Запоріжжя до Нової Каховки, то з’єднавши умовними лініями ці міста, отримаємо такий собі чотирикутник, у центрі якого Бабина» [3, с. 11]. Поміж тим, зустрічаємо багато ойконімів (назв населених пунктів), які так чи інакше впливали на розвиток села або регіону: Велика Лепетиха, Михайлівка, Золота Балка, Осокорівка, Велика Воронцовка, Мар’янське, Грушівка, Лисогірка, Розумівка, Червоногригорівка, Нікополь, Капулівське, Покровське  та ін. Аналізуючи розповідь Костянтина Сушка, бачимо, що Бабина справді особливе місце, яке має свою самобутню історію. Саме тому, письменник дуже переймається долею своєї маленької Батьківщини: «Бабина – особливе село, таким задумав його Господь і таким створили його наші далекі пращури. І в тому задумі, і в тому творенні – Великий Смисл, і ми не вправі допустити, аби все пішло прахом»[3, с. 365].

Якщо розглядати цей твір з погляду історико-регіональних особливостей, то побачимо, що автор подає розповідь торкаючись ще періоду Скіфії: «перед очима, на лівому березі – велетенський пагорб, …знаменита Мамай-Гора…залишки величного Святилища, одного з найбільших Святилищ Скитії(Скіфії)»[3, с. 13]; «за дуже сприятливої погоди із Бабини, в бінокль, на вершині скіфського кургану на ймення Бабина Могила – можна розгледіти могилу славного ватажка» [3, с.12]. Торкаючись теми Скіфії, автор також зазначає, що в Запорізькій області є багато курганів (фонімів) того періоду: Солоха, Огуз, Товста Могила, Гайманова Могила,  Хандикова Могила, Висока Могила, Білокрисині Могили [3, с. 14]. 

Значна увага у творі приділена  періоду козацтва, адже Запоріжжя здавна славиться своїм героїчним минулим. А село Бабина  в різний час було прямо чи безпосередньо пов’язане з діяльністю козаків. Письменник наводить оніми, які ідентифікують добу козацтва, це і назви Запорозьких Січей, і антропоніми козацьких персоналій: «…і ось вона, столиця п’яти Запорозьких Січей – Томаківської, Базавлуцької, Микитинської, Чортомлинської  і Нової – славне місто Нікополь»[3, с. 12]; «А за Мар’янським нас чекає благословенна Грушівка, де на пасіці 1680 року помер знаменитий кошовий отаман Війська Запорозького Низового Іван Дмитрович Сірко»[3, с.12]; «не з Хортицької Січі (такого осередку не існувало) починався родовід запорозьких військово-адміністративних центрів, і не прийшлий князь Дмитро Іванович Вишневецький є засновником першого козацького форпосту»[3, с. 51].

Гідронім Дніпро пройшов багато етапів історичного розвитку. Назва річки зазвичай змінювалась в залежності від мови народів які в той чи інший час були пов’язані його переправою: «переправа функціонує і досі, і за переказами, саме там долали Дніпро, коли він називався Данапром, а на грецький кшталт Борисфеном»; «у середні віки переправа називалася Микитиним перевозом, Кам’яним Бродом (Затоном), бо в тому місці дно Славути всіяне каменями» [3, с.13].

Ще один історичний етап на якому детально зупиняється автор –  період Великої Вітчизняної війни: «Що ж стосується долі Бабини шістдесят дев’ять років тому, то вона вирішувалась на так званому Нікопольському плацдармі – кровопролитні бої почалися тут 31 жовтня 1943 року…6 лютого 1944 року Верхній Рогачик було звільнено від гітлерівських окупантів, 8-го – навколишні села, у тому числі й Бабину»[3, с. 164]. У книзі зібрані унікальні спогади очевидців, корінних жителів Бабини, які пережили ті страшні часи: Галини Володимирівни Бондаренко, Валентини Михайлівни Кислої, Анастасії Олександрівни Сушко, Олександра Йосиповича Кислого. Олександр Йосипович Кислий згадував: «Доля вберегла Бабину від спустошливих боїв. Хіба що перед тим, як піти на захід, почали ганятися за нашими парубками та дядьками. Гребли усіх підряд, навіть дядька Омелька Голуба, в якого не було ноги, навіть кривого Мирончика схопили» [3, с. 160].

         Розповідаючи історію села Бабина в контексті історії всього регіону від періоду войовничих скіфів до нестабільного сьогодення, автор не оминає людей, які творили і творять цю історію. В творі надзвичайно велика кількість антропонімів: М. Богуславський, І. Димченко, М. Грядунов, Є. Мельник,  І. Зима, М. Недобер, Ю. Димченко, І. Лебеденко , К. Сметана, С. Матько та багато інших. Це люди які займали керівні посади в різні часи, а також прості жителі, яких письменник згадує з повагою. Так само заслуговують на повагу і ті, хто в складні для Бабини часи, повертаються на рідні подвір’я, щоб разом відбудовувати село: «Насамперед, приємно, що це молоді – Анатолій і Василь Кислі, Юрій Шилінговський, Іван Богуславський, Люда Кібук…Микола Мельник, Павло Скляр, Володимир Димченко, Григорій та Леонід Цимбали, Ігор Власенко – усі вони хто з дружиною, хто з чоловіком» [3, с. 357].

Отже, ми бачимо, що Костянтин Сушко використовував у своєму творі оніми для відтворення хронологічної точності історичних матеріалів. Автор підійшов серйозно до підбору ономастичної лексики та звертався лише до документально підтверджених матеріалів. Саме це допомагає читачеві зрозуміти реалії та колорит епохи. Використавши топоніми, гідроніми, антропоніми та їх різновиди, письменник не лише висвітлив певні нюанси та характеристику регіону, але й дав можливість сприймати оніми в різних аспектах: емоційному, енциклопедичному, історичному та географічному.

Література

1.       Боєва Є. В. Ономастичні Засоби створення хронотопу в поетичному тексті (на матеріалі поезій І. Багряного) / Є. В. Боєва // Записки з ономастики. – 2005. – № 9. – 109 с.

2.       Немировська О. Ф. Ономастичні реалії як фактор історичного часу і простору (на матеріалі українського народного героїчного епосу) / О. Ф. Немировська // Записки з ономастики. – 2007. – № 10. – 55 с.

3.       Сушко К. І. Начерки життєпису одного села у контексті історії Таврії / К. Сушко. – Нікополь : ТОВ «Принтхаус «Римм», 2014. – 380 с.