Какуша А. Ю. ТРАГІЗМ ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ І. ФРАНКА (ЗА ПОВІСТЮ-ЕСЕ Р. ГОРАКА «ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ»)

Какуша А. Ю.

студентка 2 курсу,

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Проценко О. А., к. філол. н., доцент

Серед письменників – творців вітчизняних художніх біографій – виділяється творчий доробок Р. Горака, автора романів та повістей, присвячених життю та творчості І. Франка («Задля празника», «Тричі мені являлася любов», «Твоє ім’я не вимовлю ніколи» та інші). Об’єктом нашого дослідження стала повість-есе «Тричі мені являлася любов», яка досконало ще не проаналізована в літературознавстві. Зазвичай перше, що асоціюється з ім’ям І. Франка – видатний український письменник, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Р. Горак же розкрив образ І. Франка через стосунки з близькими, вдало при цьому змальовуючи не лише характер самого митця, а й жінок, які мали значний вплив на формування його світогляду та розвиток творчості. В епіграфі до першої частини твору «Одна несміла, як лілея, була…» Р. Горак подає цитату з листа І. Франка до А. Кримського «значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом…» [2, с. 5]. Для всебічного моделювання образу відомої особистості автор вдається до монтажу документальних матеріалів та художнього домислу.

Найбільшим і взаємним коханням І. Франка була О. Рошкевич: «… він ділиться з нею … кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом… Він обмінюється з нею думкою відносно тих чи інших творів, говорить про події та людей, про гарний журнал, … про зацікавлення етнографією та фольклором, про заходи над виробленням літературних талантів. Він ніколи нічого не приховує перед нею…» [2, c. 24]. Батько О. Рошкевич Михайло не скупився на гарні слова про І. Франка – «скромний», «мудрий», «порядний», хоча й не дав згоду на одруження закоханих. У творчому доробку любов до О. Рошкевич відбилася у збірці «З вершин і низин». Найбільшим потрясінням стала звістка про одруження О. Рошкевич із В. Озаркевичем: «Франко знав, що так станеться,… але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. В нього крововилив» [2, c. 31]. Автор щедро цитує листи І. Франка до М. Павлика, А. Кримського, а найчастіше – переписку закоханих. М. Возняк назвав листування І. Франка з О. Рошкевич «неоціненним джерелом для дослідження поступового розвитку світогляду Франка, його творчості і творчого зростання» [1, c. 5].

У 1883 році письменник  знайомиться з Ю. Дзвонковською. «Явилась друга – гордая княгиня…». Це була «… надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки поступовими і оригінальними поглядами» [2, c. 5], яка зразу ж після знайомства викликала інтерес. Р. Горак переконує, що жінка стала однодумцем і соратником І. Франка. Хвороба ж дівчини завадила одруженню: «… вона мусила чекати смерті і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само…» [2, c. 72]. Ю. Дзвонковській І. Франко присвятив низку поезій та змалював образ Густі Троїцької, за яким криється Юзефа, у романі «Не спитавши броду». 

Згадує у повісті-есе Р. Горак і про Ц. Зигмунтовську – «Явилась третя… – і очам приємно…». І. Франко «почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй зімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку» [2, с. 76]; «байдужість Целіни до Франка була вражаюча» [2, c. 77]. Взаємністю жінка так і не відповіла. Під її впливом були написані твори «Лель і Полель», «Маніпулянтка», «Перехресні стежки» тощо.

Четвертий розділ повісті присвячений дружині І. Франка – О. Хоружинській, «жінці, котра була поруч…». У листі до А. Кримського І. Франко зізнавався, що «з теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою…» [2, с. 100]. Відомо, що І. Франко залучив Ольгу до громадського життя, вона ж стала його помічником: «вона його спокій, його пристанище і захист» [2, с. 115]. Правда про їхні стосунки почерпнута зі спогадів дітей подружжя – Ганни, Тараса, Петра. Найчастіше Р. Горак апелює до спогадів доньки Ганни: «Нас четверо Франчат виростали під дбайливим оком батька, ведені люблячою рукою матері. Змалку нам прищеплювали любов до природи, дано пізнати її красу і таємну силу, любити звірят, мати співчуття до слабких і немічних, любити свій народ, свою країну. Любити читати книжки, розвивати своє знання і свій ум, любити працю» [2, с. 130]. Оточуючі не могли надивуватися самопожертві дружини І. Франка. О. Хоружинська відзначала у свого чоловіка енергію, культуру, розум та зовнішність – «гарні очі, високий лоб…, людина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на друга, сподвижника у боротьбі» [2, с. 104], хоча родичі дівчини були не в захваті від обранця – «з тюрем не вилазить», принциповий і не поступається у своїх переконаннях.

Р. Горак прискіпливо зумів простежити внутрішній світ головного персонажа. З болем І. Франко усвідомлює, що був лише каменярем, «котрий мусив лупити важким кайлом по скалі і більше про ніщо не думати. Ніби йому заборонялося страждати, любити, закохуватися, плакати…» [2, с. 89]. У суспільстві теж звикли до того, що І. Франко «має бути набатом совісті, дзвоном на сполох та отим нагуєвицьким Самсоном, що має хитати колони імперії та прокладати дорогу прийдешнім поколінням. Відхід убік, в особисте, для нього вважалося не тільки гріхом, але й злочином» [2, с. 92]. Отже, Р. Горак у повісті-есе «Тричі мені являлася любов» моделює образ І. Франка послуговуючись достовірними фактами, спогадами сучасників, дітей письменника та епістолярною спадщиною.

Література

1.  Возняк М. Вступні уваги : листування Івана Франка з Ольгою Рошкевич / М. Возняк  // Культура і життя. – 2006. – 22 березня (№ 11–12). – С. 5.
2.  Горак Р. Тричі мені являлася любов : повість-есе / Роман Горак // Горак Р. Тричі мені являлася любов. – К. : Дніпро, 1987. – С. 3–131.