Буряк А. К. ЖАНРОВА ПРИРОДА РОМАНУ АРТЕМА ЧАПАЯ «ЧЕРВОНА ЗОНА»

Буряк А.К.
студентка 5 курсу,

Запорізький національний університет
Наук. кер.: Костецька Л.О., к. філол. н., доцент

Артем Чапай відомий як автор двох документальних книжок: «Авантюра: Практичні реалії мандрів по-бідняцьки» та «Подорож із Мамайотою в пошуках України». Згодом, у 2014 був опублікований перший власне художній твір автора «Червона зона», а у квітні 2015 року – спільна з К. Сергацковою книга репортажів із Донбасу «Война на три буквы». Восени 2016 вийшла книжка «Тато в декреті».

Роман «Червона зона» на сьогодні є малодосліженим. Знаходимо лише поодиноку згадку про цей твір у праці О. Коцарева, де з’ясований сюжет роману та подана суб’єктивна оцінка автором художнього простору антиутопії. Саме тому актуальність теми дослідження зумовлена назрілою потребою системного, внутрішньо несуперечливого наукового осмислення художнього світу антиутопії «Червона зона» Артема Чапая. Метою дослідження є визначення особливостей поетики роману-антиутопії та розкриття його жанрових ознак.

Роман «Червона зона» – гідний приклад української антиутопічної традиції. Це гостросюжетний роман, у якому письменник описує особистий досвід суспільної боротьби та виживання. У «Червоній зоні» Артема Чапая встановилися основні жанрові особливості антиутопії, такі як: зображення тоталітарної держави, гострий конфлікт, псевдокарнавал, рамкове оповідання, квазіномінація тощо. Відомості про досягнення сучасної науки використовуються автором на різних рівнях художнього твору: сюжетному, проблемно-тематичному, ідейно-філософському. Пафос застереження неможливий без художнього осмислення реальності, адже лише художнє прочитання антиутопії дає розуміння сенсу.

Дія роману відбувається у 2050-х роках, проте антиутопічне суспільство роману викликає прямі асоціації з сучасним. Антон Ципердюк – головний герой роману, живе у світі, поділеному на зони: незагрозливі, безтурботні «зелені» та небезпечні «червоні». Коли Антон випадково вчиняє злочин, то мусить тікати в екстремальну «червону» зону, якої безмежно боїться. Головний герой налаштований на найгірше, проте згодом саме у «червоній» зоні він знайде кохання та справжню дружбу.

Головним героєм антиутопії стає особистість, яка не погоджується з дійсним ладом, має сумніви в правильності шляху, обраного людством. У своєму науковому дослідженні О. Лазаренко висуває теорію про три основні типи персонажів, що складають особливу для цього жанру триєдність: герой-тиран, герой-бунтівник, герой-жертва [1, с. 37]. У досліджуваному творі герой-жертва має в собі риси героя-бунтівника, а наприкінці твору навіть еволюціонує в нього, виконавши певні умови для формування спочатку внутрішнього, а згодом і зовнішнього протесту проти системи. На початку твору Антон – герой-жертва, який через вимушені обставини зі сприятливої зеленої зони тікає в червону. Він має страх до нового життя, жаль до себе, ненависть до всіх жителів червоної зони, які, на його думку тільки й роблять, що ведуть аморальний спосіб життя.  Під впливом суспільної свідомості, друзів, коханої, Антон змінює думку і перетворюється на героя-бунтівника. Наприкінці твору бунт головного героя стає відкритим: «З коктейлями та сокирами проти гелікоптерів і бульдозерів. Середньовічне селянське повстання» [2, с. 279]. Саме завдяки наявності подібного героя-бунтівника (прихованого чи відкритого) антиутопія виділяється як суверенний жанр – конфлікт героя-бунтівника протиставляється безконфліктності антиутопії.

Роман багато в чому споріднюється з політичною та науковою фантастикою і постапокаліптикою. Жителі безпечної зеленої зони мріють про успіх, великий капітал, який дуже легко полюбити, якому легко віддатися і проти якого важко боротись. Люди з зеленої зони літають на омнікоптерах, всюди є чіпи, що допомагає удосконалити систему стеження: «Де-де, а в документі точно є чіп, який так просто не дістанеш» [2, с. 19],  «Якщо скасують омнікоптери – ті, хто не має приватних гелікоптерів, просто не зможуть заробляти» [2, с. 34]; «Братику, тебе засікли. Очним сканером» [2, с. 247]. «Червона зона» демонструє негативні сторони суспільства, інколи гіперболізуючи їх, виставляє їх напоказ, щоб показати, що саме неправильно, що слід змінити, а чого можна уникнути.

У політичний комунікації існує третя ланка для зв’язку – засоби масової інформації. ЗМІ в антиутопіях постають засобами впливу на свідомість громадськості та повсюдного насадження своєї ідеології: «Блякам є установка мочити ворогів свободи в нти ут. Вільна преса готує до цього паблік опініон. Мочити будуть. Неясно тільки, коли» [2, с. 247]. «Вільна преса» «Червоної зони» є основним методом маніпуляцій над суспільством.

Антиутопія в творчості цього письменника відрізняється від утопії, перш за все, своєю жанровою орієнтованістю на особу, на її особливості, сподівання і біди, тобто, антропоцентричністю. Особа в антиутопії завжди відчуває опір середовища. Соціальне середовище і особа – ось головний конфлікт антиутопії «Червона зона».

В історії літератури антиутопія як жанр і різні форми утопічного мислення мають значну роль, адже слугують однією із форм усвідомлення і оцінки образу майбутнього. Роман «Червона зона» є сигналом, попередженням про можливість припинення існування цивілізації. Не зважаючи на те, що романи авторів-антиутопістів мають чимало відмінних рис, їх споріднює те, що кожен автор наголошує на втраті моральності сучасного їм світу.

Література

1.Лазаренко О. Русская литературная антиутопия 1900-х – первой половины 1930-х годов: проблемы жанра : дисс. … канд. филол. наук. – Воронеж, 1997. – 245 с.

2. Чапай Артем. Червона зона. – К. : Нора-друк, 2014. – 304 с.