Сорочан С. О. СТРАТЕГІЇ ЖИВОПИСУ В РОМАНІ «ЄВПРАКСІЯ» П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Сорочан С. О.

студентка 3 курсу,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

Наук. кер: Мізінкіна О.О., к. філол.н., доцент

СТРАТЕГІЇ ЖИВОПИСУ

В РОМАНІ «ЄВПРАКСІЯ» П. ЗАГРЕБЕЛЬНОГО

Про тісний взаємозв’язок усіх видів мистецтва, і передовсім – літератури і живопису, йде мова віддавна. Ще Арістотель у своїй «Поетиці» здійснив класифікацію мистецтв за принципом їх спорідненості і відмінності. В епоху Відродження великий Леонардо да Вінчі теж порушив питання способів відображення дійсності у творах мистецтва. Будучи людиною енцинклопедичних знань, він вважав, що «живопис – це німа поезія, а поезія – це сліпий живопис». Відома й праця Й. В. Гете «Zur Farbenlehre» (1810) про семантику кольорів. Відтворення життя людини та її оточення за допомогою кольору – це основна функція, яка зближує живопис і мистецтво слова. На сьогодні існує чимало досліджень, присвячених аспектам взаємодії кольорів та психіки людини, семантико-стилістичного функціонування кольоративів, осмислення значення барв у структурі художнього твору. Незважаючи на численні розвідки, в яких порушуються різні аспекти поетики роману «Євпраксія» Павла Загребельного, питанню ролі та значення кольорів не відведено належної уваги.

У художньому світі роману «Євпраксія» кольори несуть суттєве ідейно-естетичне навантаження. Вони постають важливими засобами творення образів, їх емоційності та виразності обстановки. Павло Загребельний використовує широку гаму барв разом з їх відтінками.

Важливими структурними елементами семантики романного тексту виступають ахроматичні кольори, до яких відносять білий, чорний та всі проміжні між ними відтінки сірого. Як стверджує О. Кузьміна, в українському етнокультурному просторі феномен білого кольору інтегрує поняття світла, сонця, життя, родючості, вічності; святості, божества; місяця, смерті; радості та святковості; житла, одягу; добра, краси, щастя; усього блискучого, прозорого, невидимого, неземного; зими та снігу [2, с. 13]. Варто відзначити, що усі конотації білої фарби реалізовані у «Євпраксії», асоціюючись то зі світлом, чистотою, добром («а десь удома білі ласкаві доми» [2, с. 67]; «зимової ночі приснився їй білий янгол» [2, с. 107]), то з тривогою, холодом, страхом («Євпраксія не бачила нічого: ні натовпів, ні полотняного білого містечка» [2, с. 158]; «лякалася поглянути на те, що було попереду, не насмілювалася вірити отому білому пронизливому світлу» [1, с. 193]). Неодноразово автор роману вживає словосполучення з лексемою «білий» для підкреслення святковості, урочистості та пишності зображеної у романі події: «Євпраксія перебралася з лектики в кутий сріблом пишний свій повіз, білі воли з заквітчаними рогам … потягли коштовний тягар» [1, с. 30]; «білі коні, золоті імператорські стяги, рицарі в золочених панцирах, двірські дами в чорно-червоних шатах, білі плюмажі» [1, с. 150]; «з собору урочиста процесія пройшла вулицями просто до Рейну, де ждали імператора й імператрицю заквітчані судна з білими наметами» [1, с. 160]; «перед П’яченцою розкинулося величезне містечко, викликаючи спогад про білі, прикрашені барвистими стягами шатри» [1, с. 362]; «урочиста процесія вийшла на мури П’яченци. Попереду хор хлопчиків, у білому» [1, с. 367].

Почасти П. Загребельний користується білим кольором для позначення забарвлення окремих рис портретів персонажів, актуалізуючи позитивні семи «гарний», «вродливий»: «біляве волосся» [1, с. 162]; «білій шкірі» [1, с. 164]; «біле світло людської наготи» [1, с. 194]; «лоб, біліший за лілеї, білі руки з тонкими, довгими й гладенькими пальцями, молоде, прекрасне й ласкаве тіло» [1, с. 199]; «довгим білявим волоссям» [1, с. 204]; «молочно-білих шиях» [1, с. 252]; «високій білій шиї» [1, с. 276]; «сліпучо-біле тіло» [1, с. 309]; «білява слов’янка» [1, с. 317].

Білий колір сакральний для багатьох культур і цим пояснюється висока частотність оприявлення в мистецтві. У літературі він традиційно виступає символом невинності, чистоти, непорочності, божественного. «Сидів на троні, мав на собі широкий білий одяг, який зливався з білим мармуром, на голові мав круглу оксамитову шапочку, так само білу» [1, с. 352]; «а над усім – папа, весь у білому, на різьбленому білому троні» [1, с. 363]; «підвищувався над усіма білий папа» [1, с. 364], – читаємо у «Євпраксії». Переважно білий колір у романі представлений у прямому значенні, відбиваючи кольорові прикмети предметів інтер’єру («біломармуровий зал, посередині якого стояв так само біломармуровий височезний трон» [1, с. 352]; «сліпучо-білі кам’яні лави» [1, с. 367]). Варто відзначити, що у тексті письменик згадує білу фарбу 33 рази, позначаючи нею переважно позитивні ознаки відображеного.

Сірий колір у творі може виступати автономно або його спектральне значення може взагалі зникати, у такому разі він перестає бути кольором та перетворюється у символ відносин. У «Євпраксії» прикметник «сірий» часто розкриває негативні семи («темний», «сумний», «похмурий»), що передають психічні стани героїв. Саме крізь призму сприйняття персонажами постають «сірий камінь, залізні стебла кованих гратниць, чотирикутні похмурі вежі» [1, с. 65]; «сірі, як сум, птахи» [1, с. 66]; «замки, мов сірі сови, будівлі були тяжкі й похмурі» [1, с. 66]; «осінь – суцільний смуток. Сіра, як свинець» [1, с. 88]; «ранок настав сірий, холодний і безнадійний» [1, с. 111]; «дерева зеленіли на сіро-сухих похилостях» [1, с. 274].

Поширене вживання сірого кольору і на позначення «безликості», «невиразності», «нічим не примітного», чим оперує П. Загребельний, констатуючи будденість оточуючого: «Блукали вони там вузькими проходами між велетенськими сірими бочками» [1, с. 137]; «вимахував з вікна вежі чимось сірим» [1, с. 294]; «лови влаштовувано на перепілок, які <…>падали на землю сірими безсилими грудочками» [1, с. 329].

Як зазначають дослідники очі сірого кольору належать людям вольовим і сміливим, які не бояться труднощів і завжди прагнуть до успіху. Автор активно наголошує (17 разів) на сірій барві в портреті головної героїні, бо «її очі напливали на нього, мов два сірі довгасті птахи» [1, с. 114]; «Євпраксія полоснула його своїм сіро-сталевим поглядом» [1, с. 182]; «з величезними сірими очима, погляду яких ніхто не витримував» [1, с. 317]. Навіть син жінки, якого вона бачила лише у ві сні, також має очі «як у неї, мов сірі довгасті птахи» [1, с. 372]. Образ Євпраксії доповнюють метонімічні метафори, що передають її душевний стан (6 разів), як до прикладу: «над смарагдовими травами мовби розпилив хтось сріблясту піну» [1, с. 253]; «крізь кошлатість тіней у різьблено-сріблястому світі долинали до Євпраксії теплі згуки трав, материнське дихання теплих туманів» [1, с. 273]. Це її молоде життя бралося «сивим попелом» [1, с. 39].

Протилежним білому є чорний колір, що містить виразний оцінний момент. Будучи одним із найбільш сигнальних, він часто співвідноситься з негативними відчуттями. Епітет «чорний» супроводжує образ Євпраксії упродовж усього роману, передаючи її страх, печаль, тугу, розпач, сум. Символічно чорнота («чорними лісами» [1, с. 49]; «чорні коні» [1, с. 66]; «чорні жирні тіні [1, с. 67]) оточує головну героїні під час подорожі до Саксонії, прогнозуючи розвиток подій.

Чорний колір широко вживається автором на позначення одягу героїв роману. Так, «абатиса Адельгейда, висока, уся в чорному» [1, с. 88]; Адельгейда в урочисто-чорних своїх шатах» [1, с. 89]; «чоловік різко скинув із своєї голови чорне накриття» [1, с. 192]; «Заубуш стояв… весь у чорному, без ніяких прикрас» [1, с. 256]; Євпраксія «уся в чорному, висока, тонка, ось-ось зламається, мов тростина під вітром» [1, с. 363], саме їй «так личать чорні шати» [1, с. 133].

Традиційно чорний колір пов’язують з трауром, журбою, скорботою, втратою, темними силами. Характерно, що завдяки ньому вияскравлюються окремі риси портретів жінок, вказуючи на трагічність їх доль. Зокрема, «Кирпа погладив Журину по чорному її волоссю» [1, с. 153]; Вільтруд була «невеличка на зріст, з довгою і худою шиєю та чорними очима» [1, с. 297].

Отже, у романі «Євпраксія» П. Загребельного спостерігається внутрішньотекстова взаємодія семіотичних кодів мистецтва живопису і літератури. Чорно-білий спектр органічно вплітається у художню тканину, сприяючи творенню як реалістичного відображення, так і емоційно-експресивного забарвлення картини світу. Кольори використовуються письменником як у прямому, так і в переносному значеннях.

З-поміж палітри, якою оперує автор роману, найбільшою частотністю вирізняються біла, сіра та чорна фарби. Насамперед вони відбивають внутрішній світ персонажів, їх психологічний стан. Застосовуються кольори і для змалювання окремих рис портретів, деталей одягу, предметів інтер’єру, об’єктів екстер’єру, картин природи. Подальше дослідження хроматичних кольорів підтвердить вагомість функціонування кольоративів у романі.

Література

1.   Загребельний П. А. Євпраксія : роман / П. А. Загребельний. – Харків : Фоліо, 2002. – 378 с.

2.   Кузьміна О. Б. Поетична семантика концептів «білий» – «чорний» (на матеріалі української лірики першої третини ХХ сторіччя) : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / О. Б. Кузьміна. – Харків, 2005. – 19 с.