Таран А. Д. ФУНКЦІЇ МЕТАМОРФОЗИ В ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ

 Таран А.Д.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

Метаморфоза – явище, що лежить в основі міфотворчості. Архетип метаморфози пов'язаний з архетипами міфопростору, лімінальної зони, переходу через лімінальну зону. Архетип міжсвіття сягає корінням світогляду первісної людини і пов'язаний не тільки із її віруваннями в посмертне переселення людини в живі чи неживі об’єкти матеріального світу, але й зі страхом можливих небезпек при переході на новий рівень розвитку в межах певної соціальної групи. Обряд ініціації, що супроводжував перехід з дитинства, юності до шлюбного віку, пов'язувався з імітуванням смерті з метою переходу для нового життя.

Результатом лінгвістичних досліджень поняття «метаморфоза» є його різні трактування, що залежить від певного напрямку аналізу, а саме: стилістичного (Є. Черкасова, М. Черемісіна та Н. Арутюнова); культурно-семантичного (О. Афанасьєв та О. Потебня); психологічного (З. Фройд та К.- Г. Юнг); культурно-семіотичного (І. Нечуй-Левицький); структурно-семіотичного (Н. Слухай, Л. Дикарьова).

Виходячи із різних напрямків дослідження, метаморфоза – це перенесення однієї форми образу на інший.

Прийом метаморфози з міфів та фольклору перейшов і в літературу. Н. Смірнова зауважувала, що «мотив перевтілення і, зокрема, перетворення людини на тварину (комаху) є одним з найдавніших у світовій літературі. В античності виробився спеціальний жанр перетворень або метаморфоз, який знайшов своє відображення в творах Овідія. Поет скомбінував ряд типологічних міфів, що закінчувалися перетворенням героїв на які-небудь предмети рослинного чи тваринного світу. А причини цих змін були різними, зокрема, нерозділене кохання, почуття провини, любов, чи навпаки, гнів» [3, с. 3].

Наука про літературу виділяє два основні типи метаморфози:

1) уявна, коли перетворення одного об’єкта на інший є лише бажаним або надуманим. Приклад цього типу перевтілення маємо у творі Вал. Шевчука «На полі смиренному»: «В цей час Єремія переповідає усім свою чудодійну зоологічну візію: «Побачив я брата Семена в образі ворона, що тримав у роті шматок прописаного пергаменту. Сидів він на гілляці, а біс у вигляді янгола просив у брата Семена той списаний листок» [4, с. 184].

2) реальна, коли перетворення дійсно відбувається (звісно, у межах умовно-реального світу художнього твору). Прикладом у цьому разі є метаморфоза в творі В. Зайця «Втеча»: «Птаха закричала хрипким моторошним голосом, і з дзьоба посипалися іскри. Одна з них упала на дерев’яний стовбур, що в нього перетворилося Мишкове тіло; весело затанцювало легке синювате полум’я, і стовбур безслідно згорів» [1, с. 227].

Р. Крохмальний, виходячи з точки зору ролі, особливої форми актуалізації мотиву метаморфози в літературних текстах та напряму дії чарівних сил у конкретних актах метаморфози виділяє 45 її семантичних кодів [див: 2, с. 42–45].

На думку Н. Смірнової, «використана авторами метаморфоза вказує на те, що герої, які відчули на собі це перетворення, мають духовні рани. Оскільки тілесне перевтілення, трактується як переродження, або нове народження, рану, яку дослідник Є. Волощук пов’язує з міфологією першогріха, вагу якого несе все людство» [3, с. 8].

Ще з давніх часів метою використання метаморфози було посилення емоційної та смислової виразності, розкриття ідейного змісту художнього твору. Використання цього прийому у творчості різних письменників, безперечно, має свої особливості, серед яких і її функціональне навантаження у творі. Так,  метаморфоза може мати різні функції, зокрема, сюжетотвірну, що виявляється у формуванні автором перебігу подій, через які розкриваються характери персонажів і зміст твору, та образотворчу, що розкриває наративний прийом розгортання змісту образів персонажів.

Метаморфоза зумовлює особливий хронотоп твору, що впливає на побудову сюжету. Створення фантастичних ситуацій моделює ірреальний світ, у якому розкривається реальна картина світу. А використання автором метаморфози з метою створення образу-символу, наприклад, дівчини-тополі, верби, калини, пташки тощо, збагачує і образотворчі можливості художнього твору.

Отже, мотив перетворення людини, що став уже традиційним для вітчизняного письменства, є складовою частиною фантастичного сюжету, що передає важливий аспект: зміна зовнішнього в людині дає поштовх на вдосконалення внутрішнього в ній, і навпаки. Метаморфоза як класичний художній засіб несе широку інформацію людинознавчого, світоглядного та мистецького характеру.

Література

1.       Заєць В. Втеча : оповідання / В. Заєць // Пригоди, подорожі, фантастика. – 88 : повісті, оповідання, нариси :  збірник / упоряд. М. Б. Славинський. – К. : Молодь, 1988. – С. 214–231.

2.       Крохмальний Р. Проблема дослідження метаморфози на рівні семантичного коду / Р. Крохмальний // Вісник Львівського університету. Серія : філологічна. – 2004. – Вип. 35. – С. 37–48.

3.       Смірнова Н. Авторське трактування прийому метаморфози в літературі XX століття (на матеріалі творів Ф. Кафки, Р. Бредбері, В. Зайця). – [Електронний ресурс] / Н. Смирнова. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Tidf/2009_6/pdf/SmirnovaN.pdf

4.       Шевчук Вал. Птахи з невидимого острова : роман, повісті / Валерій Шевчук. – К. : Рад. письменник, 1990. – 470 с.