Шевченко Є. В. ЛІТОПИСНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗУ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Шевченко Є. В.

студентка 4 курсу,

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Наук. кер.: Єременко О. Р., к. філол. н., доцент

Літописи давнини – це історичні, літературні твори, що містять хронологічний опис важливих подій минулого, очевидцем яких був сам літописець або про які він чув від когось з очевидців чи вичитав із письмових джерел – «військових повістей», «монастирських переказів» чи повчань. Літописи й нині допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави, позаяк увібрали в себе книжкові та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і вчать нас розуміти, якого роду ми діти.

В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті та з великою повагою передає з покоління в покоління. Минуло вже близько тисячі років, як правив у Київській Русі Ярослав, наречений у народі Мудрим. Але й сьогодні з великим зацікавленням читаємо про давні події, що відбувалися на наших землях в далекому ХІ столітті, та знакові для нашої історії постаті, зокрема про Ярослава Мудрого.

 Правління князя було одним із найблискучіших періодів нашої минувшини. У роки його княжіння було закладено ті підвалини вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві, книжній освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов’янських народів упродовж усіх наступних століть. При Ярославі Мудрому культура Давньої Русі розкрилася в усій повноті й багатстві.

Особистість князя – непроста й суперечлива: жорстокий воїн і мудрий книголюб, відомий політик і натхненний будівничий. Його постать описана в «Слові про Закон і Благодать» (1037–1050 рр.), «Повісті минулих літ» (1113 р.), «Іпатіївському літописі» (1420 р.).

У писемних пам’ятках, що дійшли до наших днів, небагато інформації про вдачу, характер, ставлення до оточення головного героя. Майже нічого не відомо про дитинство маленького Ярослава. Значну увагу зосереджують літописці на тих справах, якими прославився князь.

У «Слові про Закон і Благодать» автор наголошує на тому, що Ярослав збудував великий святий храм  Божій Премудрості на святість та прикрасив його золотом, сріблом, дорогим камінням. Та церква стала дивом і славою на всі навколишні країни і не буде такої більше ніде по всій півночі. Літописець вихваляє князя: «Він не порушує статутів Володимира, але зміцнює, не розтрачує скарбів твого благовір’я,  але ще більш примножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, не говорить, але діє» [3, с. 345].

Ярослав у творі сприймається як причетник Божественного царства, який зобов’язаний відповідати перед Богом як за власну працю, так і за працю своїх людей. Він повинен забезпечувати мир на землі: «…світ затвердив, країни вкоротив» [3, с. 354]. Проживши чимало років, князь зберіг християнську віру та робив все можливе, щоб ця віра поширювалася. Ярослав був одним із найкращих правителів Київської Русі, а тому по праву має називатися Мудрим.

У «Повісті минулих літ» читач зустрічає героя у двадцятивосьмирічному віці. Ярослав описується як хоробрий та відважний князь, якому довелося докласти великих зусиль для завоювання престолу: «І зіткнулися в битві. І став бити їх Ярослав. Побачивши це, Святополк кинувся тікати і побіг у Польщу. А Ярослав переміг і сів у Києві на престолі батьківському» [2, с. 94]. Він у своїй боротьбі за київський престол часто буває жорстоким та несправедливим. Прагнення припинити братовбивчі підступи роблять князя, з одного боку, величним та розумним, а з іншого – холодним та розважливим.

Ярослав мав велику любов до книг, читав і вдень, і вночі. У роки правління зібрав  багато скорописців, які почали перекладати з грецького на слов’янське письмо. Вони написали безліч книг, за якими вчилися віруючі люди, тішачись плодами глибокої мудрості.

Ярослав-правитель славив Київ величчю, як вінцем. Споруджував багато храмів, щоб люди мали змогу сходити  туди на свята та помолитися Богу. Його заслуги  автор описує з любов’ю та вдячністю, тому читач уже з перших рядків розуміє, що князь дійсно був доброю та справедливою особистістю, діяв заради своєї держави та її майбутнього.

Мудрість Ярослава як державного діяча виявилася не в нових завоюваннях, а в укріпленні південних кордонів, звідки постійно загрожували печеніги. Князь зображений не тільки як новий будівничий Києва, а й як ревний християнин, який дбав про віру Христову на Русі: «Заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті Ворота. Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих Воротах, а потім монастир Святого Георгія (на свою честь) і святої Ірини (на честь своєї дружини)» [1, с. 642]. Після фіксації таких діянь Ярослава «Іпатіївський літопис» підносить значення князя як активного провідника християнства на Русі.
Отже, давньоруські літописи містять важливі фактичні дані про великого князя Ярослава як продовжувача справи Володимира Великого, мудрого князя-реформатора, першого на Русі законодавця і просвітника. Увага літописців акцентується на діяльності Ярослава-князя, який опікується інтересами свого народу. Могутнього князя зображено як людину, в котрій поєднуються чесність і зухвалість, справедливість і мудрість, добро і розум. Великий князь Ярослав Мудрий дбав про розвиток освіти та культури, прагнув зберегти мир не тільки під час свого правління, а й після смерті.

 Література

1.   Літопис за Іпатіївським списком / пер. В. Яременка // Золоте слово : хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя ІХ–XV століть : у 2 кн. / упоряд. : Василь Яременко, Оксана Сліпушко. – К. : Аконіт, 2002.  – Кн. 1. – 2002. – С. 618–705.

2. Повість минулих літ : літопис / переказ Віктора Близнеця ; наук. керівник видання Д. С. Лихачов. – К. : Веселка, 1989. – С. 80–163.

3. «Слово про Закон і Благодать» / В. Яременко, О. Сліпушко // Золоте слово : хрестоматія літератури України-Русі епохи Середньовіччя IX–XV століть. – К. : Видавництво «Аконіт», 2002. – Кн. 1. – С. 324–360.