Сень Валерія ЖАНРОВА ТИПОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ О. ГАВРОША

 

Сень В. С.

студентка 4 курсу

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Наук. кер.: Білик Г. М., старший викладач

 

ЖАНРОВА ТИПОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ О. ГАВРОША

 

Олександр Гаврош (1971) – відомий сучасний український письменник, творчість якого обіймає майже чверть століття й нараховує понад 40 книг, окремі з яких мали кілька редакцій або ж виходили тематичними серіями. Публікаційна активність, постійна присутність майстра слова в літературному процесі сприяє значній увазі до його доробку з боку читачів, критиків, освітян, театральних діячів. Митця заслужено відзначено низкою літературних премій: Закарпатською обласною премією в галузі літератури імені Федора Потушняка, премією імені Михайла Лучкая Мукачівської греко-католицької єпархії, «КорнійЧуковською премією», літературно-мистецькою премією імені Пантелеймона Куліша; він багаторазовий переможець «Коронації слова» та інших конкурсів. Про твори О. Гавроша писали С. Бреславська, Н. Дуняшенко, Р. Жаркова, С. Кіраль, А. Кокотюха, О. Мазурок, О. Маланій, Л. Мась, О. Моцьо, Н. Перфілова, В. Пузій, А. Слюсар, І. Степаненко та ін. Бібліотекарі з різних куточків України уклали бібліографічні покажчики до його 50‑річчя. Розробники модельних програм з української літератури для ЗЗСО запропонували для вивчення в середніх класах НУШ Гаврошеві твори «Врятувати Тараса Шевченка», «Легенда Мукачівського замку», «Музей пригод», «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Останній в’язень (Дитинство Адальберта Ерделі)», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті», «Різдвяна історія ослика Хвостика». Низка театрів України, а саме Дніпропетровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, Донецький академічний обласний драматичний театр, Закарпатський академічний обласний театр ляльок «Бавка», Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імені братів Шерегіїв, Закарпатський обласний театр драми і комедії, Запорізький дитячий театр «СВіЯ», Київський народний студентський театр «Вавилон», Львівський академічний обласний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича, Мукачівський драматичний театр, Тернопільський академічний обласний драматичний театр імені Т. Шевченка, зробили яскраві постанови за творами літератора.

Примітна риса творчості О. Гавроша – жанрове розмаїття. Як сам він зауважив в одному з інтерв’ю, «до літератури прийшов еволюційно, внаслідок внутрішнього розвитку» [1]. Цей внутрішній розвиток опирався і на дитячий інтерес стати археологом чи істориком, і на опанований фах та значний досвід роботи журналістом, і на приватні сторінки родинного життя, і на особистісне самовідчуття – усвідомлення своїх бажань і можливостей. У підсумку журналіст став літератором, несподівано взявшись за перо поета, а згодом поглибив у собі і першу, і другу іпостась, зробившись ще й талановитим прозаїком, драматургом, перекладачем, публіцистом, кіносценаристом тощо й давши українській культурі цікаві й різножанрові твори із закарпатським обарвленням. Жанровий аспект доробку О. Гавроша, досі мало висвітлений науковцями, став предметом нашого дослідницького пошуку.

Мета роботи – простежити жанрове розмаїття літературно-художньої творчості О. Гавроша й вирізнити основні змістоформи.

Жанр – це «тематично, технічно усталений тип художньої творчості, специфічний для кожного різновиду мистецтва, який визначається своєрідністю зображення» [3, с. 364]. Як теоретичну категорію його наділяють неоднаковим змістом учені, на чому акцентує Ю. Ковалів у цитованій праці, а Т. Кушнірова пропонує детальний огляд різних підходів до структурування цього поняття [2]. У новітньому українському літературознавстві глибокі й оригінальні розвідки проблемі жанру присвятили науковки Т. Бовсунівська («Теорія літературних жанрів. Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману» (2009), «Когнітивна жанрологія та поетика» (2010)), Н. Копистянська («Жанр, жанрова система у просторі літературознавства» (2005)), С. Філоненко («Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр» (2011)) та ін. Ми трактуємо жанр як форму художнього мислення, яка забезпечує єдність теми, композиції та мовленнєвого стилю літературного твору; має ширше (родове) й вужче (видове, функційне) значення.

У творчості О. Гавроша на сьогодні простежуємо такі етапи формування жанрово-родової парадигми: 1) початок 2000‑х рр., ліричний, позначений виходом у світ трьох поетичних збірок з еротичними мотивами: «Фалічні знаки» (2004), «Тіло лучниці» (2006), «Коньяк з дощем» (2009); 2) 2006 р. – наш час, «двоколійний»: водночас епічний, що проявився різноформатними текстами – казками, легендами, оповіданнями, повістями, романами – головно для дітей, але і для дорослих: «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» (2007 і пізніші редакції), «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (2008 і пізніші редакції), «Галуна-Лалуна, або Іван Сила на острові Щастя» (2010), «Олександр Гаврош про Григора Пинтю, Олександра Духновича, Івана Силу, Адальберта Ерделі, Августина Волошина» (2011), «Поган-дівча: легенда Невицького замку», «Таємниця Замкової гори: легенда Мукачівського замку», «Три сестриці: легенда Середняньського замку», «Біла панна: легенда Ужгородського замку» ( усі – 2012), «Дідо-Всевідо», «Розбійник Пинтя у Заклятому місті», «Чорне вино любові (легенда Чинадіївського замку)», «Капітан Алоїз» (усі – 2013) та ін., із найновіших – «Фортель і Мімі: майже казкова історія», «Дика Галя» (усі – 2024); і драматургійний, зактивізований працею письменника завідувачем літературно-драматичної частини Закарпатського обласного українського муздрамтеатру: п’єси і мюзикли для дорослих і дітей «Ромео і Жасмин» (2007), «В Парижі красне літо…» (2008), «Цирк Івана Сили» (2011), «Розбійник Пинтя у Заклятому лісі» (2012), «Meine liebe Віра» (2013), «Щоденник рядового Т.» (2014), «Вуйцьо з крилами» (2018, за мотивами притчі Г. Г. Маркеса), «Князь Корятович» (2018), «Коли звізда ясна…» (2019), «Легенда про Пинтю» (2020) та ін. 2016 р. побачила світ збірка драм О. Гавроша «Сім п’єс про любов до Батьківщини», як об’єднала твори про закарпатців-патріотів із різних часів: «Князь Корятович», «Славний отаман, Пинтя-капітан», «Люб’язнійший приятель», «Коля», «В Парижі гарне літо…», «Meine liebe Віра», «Ромео і Жасмин». Про свою драматургічну іпостась автор говорить: «…я з драматургії і не виходжу. Це дуже специфічний жанр. Можна написати тисячу п’єс і не стати драматургом. А можна створити одну-дві – й стати класиком. Бо драма народжується не на папері, а на сцені. І від сцени залежить, як складеться доля автора. Я почав писати п’єси, працюючи в театрі. Маю чимало знайомих серед театралів. Це дуже цікаві люди, своєрідний світ. Мені пощастило… <…> Але тепер я вже “мудрий” драматург і не пишу п’єсу “від себе”. Спочатку чекаю пропозицій від театрів. Бо для чого писати те, що лежатиме в шухляді? Драматург, як і кіносценарист, – учасник творчості колективної – у зв’язці з режисером» [1].

Зауважимо, що після успішного старту в письменстві в ролі автора збірки (2004), О. Гаврош – активно, натхненно, працелюбно, за підтримки творчих колег – узявся йти цим шляхом і майже щороку видавати одну чи й кілька книг. З-поміж них окремо слід вирізнити публіцистику й документалістику (майже 20 видань) – тексти особливого жанрового формату, якими журналіст-письменник-громадянин відгукується на актуальні й епохальні події українського сьогодення («Моя р-р-революція» (2005)), осмислює історичні уроки, загрози й перспективи буття народу, полемізує («Точка перетину» (2009), «Блукаючий народ» (2012), «Закарпаття під прицілом: велика політика довкола маленького краю» (2018), «Нескорена Карпатська Україна» (2019)), веде діалоги («Закарпатське століття: ХХ інтерв’ю» (2006), «Бесіди з владикою Міланом» (2012)), гортає сторінки історії рідного краю й життєписи видатних земляків («Загадковий Духнович» (2013 і пізніша редакція), «У пошуках Івана Сили» (2014), «Таємниця Ерделі» (2016 і пізніша редакція), «Останній опришок Микола Шугай» (2018)) тощо. Помічаємо, що тематичні інтереси О. Гавроша – письменника й публіциста часто перетинаються, утім він намагається не сплутувати жанрові коди й стилі, бути професіоналом у кожній творчій галузі.

Видовий аспект жанрології творчості літератора пересвідчує, що в ній домінує історико-героїчна, історико-пригодницька й кримінальна, любовно-еротична, міфологічна, різдвяна тематика з пізнавально-моральним акцентом.

Перспектива нашої праці – детальне вивчення жанрових особливостей творів О. Гавроша, вирізнення спільних і відмінних рис типових змістоформ, цілісне дослідження його доробку для юного читача.

 

Література

1.Каралкіна Н. Олександр Гаврош: «Треба цінувати чужу працю, тоді поважатимуть і твою...». МЦ-інтерв’ю.  Медіацентр УжНУ,  25.11.2014. URL: https://web.archive.org/web/20170603034355/http://mediacenter.uzhnu.edu.ua/news/oleksandr_gavrosh_meni_ne_vistachae_talantu/2014-11-25-1811 (дата звернення: 10.02.2025).

2.Кушнірова Т. Жанр як структурована категорія сучасного літературознавства. Наукові записки ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. Харків : ППВ «Нове слово», 2010. Випуск 1 (61). Ч. 2. С. 168–175.

3. Літературознавча енциклопедія : У двох томах. Т. 1 / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. 608 с. («Енциклопедія ерудита»).