Рознатовська Тетяна УНІВЕРСАЛЬНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ КАНОНИ ДУХОВНОСТІ В ЛІРИЦІ ПОЕТІВ ПРИДУНАВ’Я

 

Рознатовська Т. В.

студентка магістратури 1 курсу

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Наук. кер.:  Райбедюк Г. Б., к. філол. н., професор

 

УНІВЕРСАЛЬНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ КАНОНИ ДУХОВНОСТІ В ЛІРИЦІ ПОЕТІВ ПРИДУНАВ’Я

 

Дослідження проблеми духовності посідає чільне місце в сучасних реаліях гуманітарних наук. На сьогодні існує доволі значна кількість дефініцій на означення цього поняття, відтак і широкий спектр його тлумачень. Це поняття багатовимірне й закономірно потребує різнопланових характеристик. Цілком резонним є твердження академіка І. Беха, що «імператив духовності існує давно, а відповідь на нього нам належить шукати нині; конкретніше шукати ефективні шляхи свідомого і вільного сходження особистості до вищих духовних цінностей» [1, с. 11]. Неабияка роль у цьому плані відведена художній літературі, яка в естетичних параметрах багатогранно об’єктивує найвищі загальнолюдські та національні ідеали. Відомий літературознавець А. Козлов подав таке загальне й водночас придатне щодо аналізу художнього твору трактування духовності: «Добро- чи злотворча спрямованість внутрішнього світу людини (персонажа), таке ж спрямування її висловлювань, дій, вчинків і діяльності, а також цілеспрямування самого способу життя складають її духовність або, відповідно, антидуховність» [3, с. 25].

«Вічні» питання, а також насущні національні проблеми великою мірою генерують художні смисли творчого доробку, а відтак і зорієнтованість на духовні цінності поетів Українського Придунав’я (Михайла Василюка, Валерія Виходцева, Таміли Кібкало, Володимира Реви, Володимира Сімейка). Їхня лірика «помітно визначає культурний код духовного простору краю й органічно вписується у літературно-мистецьке життя всієї України» [5, c. 206]. Різні аспекти творчості придунайських митців слова на сьогодні представлено в багатьох розвідках – переважно науковців Ізмаїльського державного гуманітарного університету (А. Соколової, О. Томчука, Л. Фоміної, І. Циганок). Проте окреслені ракурси лише частково розкрито в публікаціях Г. Райбедюк здебільшого оглядового характеру [5], а також у її передмовах до видань віршів цих поетів [2; 4]. Ідеться, отже, про малодосліджений аспект творчого доробку означеного кола авторів. Мета наших спостережень – художньо-семантичне  наповнення  ключових універсальних і національних цінностей у ліриці чільних представників поетичного ландшафту Українського Придунав’я.

У когорті поетів придунайського краю естетичною довершеністю слова виокремлюється постать В. Виходцева – єдиного в південній Бессарабії члена Національної Спілки письменників України. Наріжною гранню художнього буття його лірики, як підкреслює Г. Райбедюк, є «утвердження загальнолюдських, вічних цінностей, насамперед, любові й добра» [5, с. 215]. Відомо, що висока духовність як універсальна характеристика ставлення людини до світу віддавна й дотепер має ціннісну спрямованість на добро. Ця тема у творчості поета оприявнює індивідуальний спектр образних окреслень і текстуальних утілень. Найповніше і найпереконливіше в його ліричних рефлексіях  прочитується афористично сформульований Шевченком імператив: «Діла добрих обновляться, / Діла злих загинуть» («Псалми Давидові»).

Одна зі знакових збірок В. Виходцева має промовисту щодо окресленого дискурсу назву «Дзвони вічного добра», що навіть на інформативному рівні засвідчує духовний потенціал вміщених у ній віршів. Як і Т. Шевченко, автор збірки уводить свої розмисли про вічне й проминальне до індивідуальної гіпотези буття, заснованої на засадах духовності: «Нема в нас вічного житла. / Все тимчасове піде з нами. / Лише залишаться з синами / Всі наші добрії діла» [2, с. 55]. Він акцентує проблему загрози знецінення суспільством духовних надбань. Подекуди його рядки звучать як текст-застереження, набуваючи всезагального, докорінно важливого значення: «Як не стане добра і любові, / Ми будемо, як той пустоцвіт, / Понад шляхом одні та убогі – / і тоді збожеволіє світ» [2, с. 50]. Поет імперативно закликає «серцем повернутись до добра» [2, с. 72], «із тінню зла навік розстатись / В весняних паростках добра» [2, с. 75]. Подібні риторичні звернення до читачів можуть бути потрактовані як апологія свідомо декларованого поетом морального начала буття (людини, суспільства в цілому), органічно й природно переведеного в естетичну площину тексту. З огляду на цю особливість його лірика наснажується «особливою енергетикою – світлою, правдивою, добростверджувальною» [2, с. 3].

Подібними змістовими інтонаціями рясніє палітра лірики ізмаїльського поета В. Реви, художній світ якої обертається довкола стрижневої теми, афористично ним сформульованої в такий спосіб: «Людина і добро – у цьому суть, / це нам покликання найвище» [4, с. 100]. В його доробку осібне місце відведено збірці із символічною назвою «Добро заволодіє світом», в якій означений універсальний канон духовності художньо осмислений переважно в сакральних вимірах. Так, у «Сонеті плугатарям» алюзивно прочитується відомий сюжет біблійної притчі про Сіяча, що увиразнює шевченківський мотив засівання ниви добром. У цьому творі поетично сконденсовано сутність гуманістичного потенціалу добра як найглибшого джерела художності та  найвищого мірила духовності: «Плуг творчості, як зоряне крило, / Щоб засівати чисте поле словом, / Щоб сходило добро і вмерло зло – / Оце і є всього життя основа» [4, с. 112]. Процитовані рядки обох придунайських поетів увиразнюють гуманістичний потенціал їх творчого самовираження. 

Художній простір лірики придунайських поетів репрезентований  широким спектром концептів на позначення національних духовних цінностей українців, що в авторському тексті кожного з митців функціонують поліфонічно й багатовимірно.  Їх концептуальне значення вкладено у цілий ряд експресем, котрі оприявнюють заґрунтовані в національні духовні канони образні асоціації, пов’язані з Україною: мова, пісня, народ. Наведемо приклади: «Любов до мови України / Я з честю й гордістю несу» [2, с. 74]; «Буде жити Україна / І в піснях дзвеніти» [4, с. 129]; «І воскресає у піснях / Народ-козак і Україна!» [4, с. 10]. Кілійський поет В. Сімейко вибудовує цей образний ряд на реаліях регіонального ландшафту: «Дунайські співанки / Люблю найрідніші» [4, с. 135]. В. Виходцев структурує духовний простір своїх текстів, заглиблюючись у кореневі, ментальні основи буття українського народу. Ієрархію духовних домінант національної семантики в його творчості інтегрує тріада: Україна – мова – мати: «Рідна мова – / Моя країна. / Так починається / Україна. / Так починається / білий світ – / З мої матері / Біля воріт»  [2, с. 18].

Міркуючи про аспекти духовності як етичної категорії, А. Козлов зауважував, що духовність людини передбачає «спрямованість самого її способу життя» [3, с. 14]. В цьому плані звертає на себе увагу найперше постать ізмаїльського поета М. Василюка – бандуриста, композитора. Україна як незмінно фундаментальний концепт національних цінностей для нього була не просто основною темою творчості, а смислом всього життя, чіткої націєцентричної громадянської позиції та кипучої культурно-мистецької діяльності в регіоні, його сакральною любов’ю і глибинним турботливим неспокоєм: «Без Незалежної мені / Не жить на світі незалежно, / Не розмовлять беззастережно / Й не звідать волі й усі сні» [4, с. 10]. Типологічно близький до М. Василюка в апологетизації названого національного духовного скарбу й В. Рева: «Ти мій світогляд, Україно, / моя надія і душа»  [4, с. 104].

Специфіку текстуалізації національних духовних цінностей у творчості означеного кола поетів, попри індивідуальну манеру письма, визначив спільний «знаменник» сакралізації «малої» батьківщини – придунайського краю. Його стрижневим символом в художньому світі кожного з авторів виступає «блакитне диво на землі» (В. Рева), «сонцезорий Дунай» (М. Василюк), що «цвіте берегами» (В. Сімейко). Пошанування цих важливих для регіональних митців вартостей переконливо звучить у питанні-відповіді ізмаїльської поетки Т. Кібкало: «За що ми любимо свій край? / За те, що є ріка Дунай!» [4, с. 104].

Отже, лірика поетів Придунав’я репрезентує художній феномен, структурований глибоким усвідомленням духовно-будівничих завдань слова, що постають в універсальній і національно означеній «формі духу» (Гегель). Наскрізна в їхній ліриці ідейно-тематична вісь духовно-ціннісних орієнтацій потребує подальших спеціальних ґрунтовних досліджень.

 

Література

1. Бех І. Особистість на шляху до духовних цінностей : монографія. Київ – Чернівці : Букрек, 2018. 296 с.

2. Виходцев В. Музика серця : вибрані твори / упор. Г. Б. Райбедюк; літ. ред. О. Ф. Томчук. Ізмаїл : Ірбіс, 2019. 136 с.

3. Козлов А. Сутність духовності // Література. Фольклор. Проблеми поетики : збірник наукових праць. Київ : Акцент, 2005. Вип. 21. Ч. 1: Аспекти духовності української літератури. С. 5–26.

4.  Поміж Дунаєм і Дністром. Серія «Поезія Буджака». Випуск 1 / упор. Райбедюк Г. Б. Ізмаїл : Ірбіс, 2020. 140 с.

5. Райбедюк Г. Грані художнього світу лірики поетів Буджака. Буджацький фронтир у дзеркалі сучасної гуманітаристики : збірник наукових праць : матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2020. С. 203–235.