Харчева Дар’я КОМПОЗИЦІЯ РОМАНУ М. ДУПЕШКА «БІЛЯ КАРЕТИ ПІД МЕТРВИМ ЛИСОМ»

 

Харчева Д. Р.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

КОМПОЗИЦІЯ РОМАНУ М. ДУПЕШКА «БІЛЯ КАРЕТИ ПІД МЕТРВИМ ЛИСОМ»

 

Композиція є одним із найважливіших аспектів твору, який включає в себе структуру зовнішню та внутрішню. Зважаючи на багатоплановість цього складника літературних текстів, існує доволі велика кількість визначень. Найактивніше засади композиції досліджували Г. Матковська, Є. Новікова, О. Селігей, І. Сидоренко, І. Сосницький, О. Улановська, Т. Чаплінська та ін.

Композиційні особливості творів М. Дупешка не є вивченими, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

За дефеніцією П. Білоуса,  «композиція – це побудова літературного твору, розміщення і співвідношення його компонентів» [2, с. 123]. Більш розгорнуте визначення подає І. Сидоренко: «Композиція художнього тексту – це упорядкована структура, динамічна форма, прагматикоестетичний зміст якої вербалізується за допомогою різних засобів та форм мовного вираження» [4, с. 3]. У літературознавчій енциклопедії зазначено: «Композиція – побудова твору, доцільне розташування та поєднання у художньо-естетичну цілісність всіх його компонентів, послідовне їх розгортання, зв’язок між мотивами (логіка відтворення задуму, світоглядна позиція, естетичний ідеал, рівень таланту автора, жанрові завдання) і нормативною схемою жанрово-архітектонічної конструкції» [3, с. 510]. Заважаючи на зазначене, можемо виокремити основні характеристики композиції: цілісність, послідовність, структурованість.

До складу композиції входять сюжет та позасюжетні елементи тексту. Зокрема, елементами композиції є експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка, проте ці елементи можуть бути зредукованими або пропущеними, мати різний порядок розташування у творі тощо [див.: 3, с. 510]. Позасюжетні елементи доповнюють твір з метою детальнішого розкриття внутрішнього світу персонажів, мотивів їхніх дій. Іноді експозиція доповнюється прологом, розв’язка – епілогом. Композиція може ускладнюватися за рахунок позафабульних елементів: вставних новел, авторських відступів, портретів, нагромадження художніх деталей, розгортання мотивів, повторів, ретардацій, варіацій, фігур умовчування, зіставлень та протиставлень, монтажу, колажу, хронотопу тощо [див.: 3, с. 510].

М. Дупешко – сучасний український письменник, у доробку якого художні твори “Історія, варта цілого яблуневого саду” (2017) “Біля карети під мертвим лисом” (2021). Книги автора мають свої яскраві особливості, які вирізняють їх серед масиву літератури сьогодення, зокрема нестандарні сюжети, розірваний та нелінійний хронотоп, велика кількість персонажів тощо.

Твір “Біля карети під мертвим лисом” вирізняється нелінійним зображенням художнього часу. Автор подає у кожному розділі окремий історичний період, зокрема широко представлені сучасні роки, XIX та XX століття. Перебіг головних подій відбувається також у різних локаціях: Чернівці, Кам’янець, Луцьк, Париж, Вільно, Відень, Київ, Яремче, Волинь, Львів, Коломия. Головно події роману відбуваються в Чернівцях, рідному місті автора, у наші дні. Нелінійність протікання дії твору – апробований М. Дупешком прийом, адже в його романі “Історія, варта цілого яблуневого саду” також «моделюється образ Чернівців періоду 1935–1993 років, що умовно поділяється на три часові пласти» [1, с. 8], які автор перемежовує згідно логіки  творчого задуму. У Чернівцях персонажі вже другого твору письменника намагаються розгадати загадку сну, що його бачили усі жінки в родині Ксенії. 

Аналізований твір відкривається прологом, у якому вперше згадується про сон, що стане своєрідним рефреном твору та його основною інтригою. Далі сюжет розгортається у чотирнадцяти розділах, кожен із яких названий на честь того героя, про якого йдеться в ньому: “Марко”, “Уляна”, “Маркіян”, “Жюлі”, “Симон” та ін. Завершується текст епілогом як частиною композиційного обрамлення тексту.

Пролог поступово вводить читача у містичний часопростір твору. Автор не називає ім’я дівчини, яка фігурує у розділі, а лише фокусує увагу на її зовнішності: “… розчісує довгі русяві коси, поглядає час до часу у невеличке кругле люстерко, підморгуючи сама до себе, милуючись свіжістю свого обличчя, торкається своїх невеликих грудей…” [1, с. 5]. Цим прийомом М. Дупешко наголошує, що у наступних розділах читачеві варто звертати увагу на перепитії сюжету, а не на конкретних персонажів. Також саме у пролозі автор вводить постать чоловіка зі сну: “Він завмер посеред кімнати і було видно його широку спину, і було видно, як спадає на плечі кучеряве волосся, були помітні над кутиком рота густі вуса” [1, с. 8].

Після прологу можна визначити кілька зав’язок у розділах про Марка, Уляну, Маркіяна, Жулі, Ксенію. Саме у них читач вперше потрапляє в основні часові виміри, які у подальшому рухатимуть сюжет. Виокремити один елемент структури як при стандартній композиції не можна, адже паралельно розгортаються кілька гілок історії, які впродовж твору будуть переплетені між собою. В анотації автор зазначає: “Магічним числом роману “Біля карети під мертвим лисом” є вісім. Можливо, тому що вісімка нагадує спіраль ДНК, або клепсидру, або й стрічку Мебіуса, що символізує якщо не безкінечність, то принаймні безперервність. Тож не дивно, що головними героями твору власне і є генетичні лінії, часові тріщини та безперервна боротьба за приватне “я” та національне “ми” [1, с. 2]. М. Дупешко пояснює змереження окремих історій персонажів в одну канву за допомогою прихованого символу твору – числа вісім.

Розвиток сюжету відбувається на фоні важливих подій з історії України, зокрема війни Наполеона Бонапарта, активізації української літературної та видавничої сфери, діяльності ОУН-УПА. У цих частинах автор побіжно вводить у сюжет історичні персоналії, зокрема згадується про І. Котляревського, І. Франка, О. Пчілки, П. Болбочана, П. Скоропадського, В. Винниченка, С. Петлюру, Є. Коновальця та інших. Кульмінацією можемо вважати момент, коли Ксеня намагалась зрозуміти причини сну, сюжет якого повторювався у всіх жінок родини дівчини. Розв’язкою є останній вечір Марка та Ксенії, адже саме тоді автор повертає читача у часопростір сьогодення, даючи лише натяки на раніше описані події. Також автором був використаний прийом відкритого фіналу, щоб надати подіям більш циклічного та незавершеного характеру.

 Отже, роман “Біля карети під мертвим лисом” М. Дупешка має нестандартну композицію, яка виявляється у наявності кількох зав’язок та багатолінійному розвитку дії.

Література

1.     Горбач Н. Образ Чернівців у романі М. Дупешка «Історія, варта цілого яблуневого саду». Горбач Н. Міжкультурні комунікації : навчально-методичний посібник для здобувачів ступеня вищої освіти магістра спеціальності «Філологія» освітньо-професійної програми «Українська мова та література». Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2024. С. 83–86.

2.     Дупешко М. Біля карети під мертвим лисом. Чернівці : Книги–XIX, 2021. 176 с.

3.     Лексикон загального та порівняльного літературознавства ; голова ред. А. Волков. Чернівці : Золоті литаври, 2001. 634 с.

4.     Літературознавча енциклопедія : у 2 т. Т. 2 / ред. Ю. Ковалів. Київ : Академія, 2007. 624 с.

5.     Романець В. Композиція та архітектоніка твору як ознака авторського стилю Дж.Чосер «Кентерберійські оповідання». Записки з романо-германської філології. Одеса. 2023. Випуск 1. С. 238–252.