Міщенко С. Ю.
студентка 3-го курсу
Горбач Н. В., к. філол. н., доцент
Запорізький національний університет
МОТИВ ВТРАЧЕНОГО
ДИТИНСТВА В КНИЗІ О. КЕБО
«САРАЄВО ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ»
За
підрахунками книжкової оглядачки Ганни Скоріної, яка з 2014 року веде облік
творів про російсько-українську війну, до повномасштабного вторгнення щороку
з’являлося 120–130 нових видань, натомість за 2022 рік вийшло близько 150
творів на воєнну тематику [див.: 4] і далі ця кількість збільшується. Усього ж
за час війни помітним є зростання кількості творів, написаних військовими та
цивільними, які раніше не мали досвіду літературної роботи, – волонтерів,
жителів окупованих територій, полонених, свідків розгортання російської
агресії. Тема війни ввійшла і в дитячу літературу: якщо в попередні роки
з’являлися щорічно по 3–4 видання, то в 2022 році – близько 20-ти. Всього
ж за період цієї війни написано понад 1000 книг на військову тематику, які спроможні
стати «інструментом рефлексії, автопсихотерапії і матерілом для подальшого
дослідження історії війни» [1].
Інтерес, який на тлі повномасштабного вторгнення
фіксується і до художніх текстів про
попередні війни, свідчить, що вони також «можуть служити певним зразком для
вербалізації власних травм» [1]. Нерідко предметом такої уваги виступає Друга
світова війна, при тому, що ближчі до нас у часі катаклізми на європейському
континенті, зокрема, югославські війни, обходяться увагою вітчизняних читачів
та дослідників. Причиною такого стану справ бачиться не лише включеність Другої
світової у вітчизняну історію, на відміну від подій у колишній Югославії, але й
нелінійність досвіду обох країн у 1990-х роках (передусім те, що початок
державотворення в Україні був мирним, а тому війна на Балканах видавалася
далекою і чужою) та складна політична і етнічна ситуації, територіальні суперечності між
країнами-учасницями Югославії (війною у період між 1991 і 2001 роками були
охоплені п’ять з шести республік і одна з двох автономій). За
словами К. Калитко, «нам зашкодило те, що ми
нерівно, мало стежили за тим, що відбувалося в 90-ті роки в колишній Югославії.
Тепер, коли нам так необхідно, щоб світ до нас пригледівся, коли ми здаємося
йому далекими і неважливими, ми розуміємо, як болить така неуважність, як
боліло їм. І це ще одне нагадування про те, що немає чужої трагедії, немає
чужої історії – усе
повторюване» [5].
Подіям боснійської війни 1992–1995 років між Сербією і Чорногорією з одного боку,
Республікою Боснія і Герцеговина з другого та Хорватією з третього присвячена книга
Озрена Кебо «Сараєво для початківців» (1996). У ній відображено досвід
прожвання автора в столиці Боснії і Герцоговини місті Сараєво упродовж майже
чотирирічної його облоги.
Одним із провідних мотивів книги О. Кебо є мотив втраченого дитинства, аналіз якого становить мету нашого дослідження. За теоретичну основу дослідження взято розуміння мотиву як «стійкого формально-змістового компоненту художнього твору», «найпростішої неподіленої змістовної одиниці» [3, с. 78], що формує фабулу і сюжет твору.
Письменникові вдається влучно передати те, як життя людини підпорядковується правилам війни. Смерть дітей стає невід’ємним складником повсякдення, вони гинуть від артилерійських обстрілів і куль снайпера, тому здавалося б звична картина скликання матерями дітей з вулиці в умовах війни стає «посмертною перекличкою», бо «щонайменше одне ім’я вже не відгукнеться» [2].
Дитячі
смерті на вулицях Сараєва показані автором не як прикра випадковість, а як
злочинна закономірність. Наприклад, в епізоді про хлопчика, котрого батько котив
на візку вулицею міста: «Малий жвавий, веселий, вулиця віддзвонює його сміхом … Цій сценці до
абсолютно сараєвської бракує тільки однієї деталі … Їй бракує снайпера; він
з’явиться за півтори хвилини, коли батько із сином дійдуть до перехрестя, і без
жодної емоції спустить курок…. Ще за якусь хвилину
від усієї сценки залишається перекинута тачка й кров біля неї. Перш ніж устигне
випасти новий сніг, цю кров лизатиме бездомний пекінес» [2].
Смерті дітей
є найважчим випробуванням для оповідача. Вище наведений випадок вбивства
хлопчика постане ще раз у книзі, коли йтиметься про неможливість повоєнного
порозуміння людей із різними досвідами – тими, хто залишився в місті і тими,
хто залишив його. «Страждання
перших реальні, їх можна помацати. Їхній біль фізичний. Страждання біженців –
зовсім інше …
Те, у чому вони не хочуть зізнаватися, – їхні
страждання несумірні із сараєвськими. І тому це зустріч двох різних світів» [2], – резюмує письменник. На позначення останніх у
Сараєво з’явилося окреме слово – мізальдо (mizaldo), прочитане навпаки odlazim
– «від’їжджаю». До цієї категорії потрапляє колись авторитетний для О. Кебо
автор, що з-за кордону «ідейно осмислює облогу Сараєва, забезпечує їй алібі» [2], чим лише викликає роздратування.
Усі діти, які в Сараєво прошли через
війну, є її жертвами. І для О. Кебо це привід вкотре нагадати про почуття
відповідальності і провини дорослих, котрі не змогли вберегти їх від смерті чи
каліцтв, як хлопчика на інвалідному візку, що спостерігає за грою своїх
однолітків: «Пройти повз нього, не відчувши
провини, майже неможливо. Кожен, хто має обидві ноги і не почувається винним
поруч із ним, даремно провів у Сараєві час війни» [2].
Автор показує багатоликість
дитячої травми війни, котра спотворює тіла і душі найбільш вразливої категорії
суспільства. Для О. Кебо жертвами війни є і ті діти, які, можливо, не
мають тілесних травм. Прикладом тут є десятирічний хлопчик Діно, який через
недоїдання виглядає семилітнім, але вже має сивину у волоссі і на запитання, чи
всі в нього живі-здорові, відповідає: «Так, тільки мама померла, бабуся загинула, тата позавчора поранили в ногу,
а сестра в лікарні, у неї жовтяниця» [2].
О. Кебо також демонструє,
як нова реальність входить у дитячі ігри. Описуючи дітей, які бавляться «в
геноцид», автор наголошує на переконливості їхньої гри, коли межа між
реальністю і вигадкою стирається: «У геноциді це означає, що жорстокість, притаманна хлопчикам, має бути
справжньою, щоби страждання, призначені дівчаткам, теж були справжніми. Нагору, до темної кімнати не долинають звуки, що їх видає чоловіча команда
в грі, натомість дуже добре чути такий відчайдушний, такий справжній, такий
моторошний крик дівчинки, яка благає: – Не треба, прошу вас! Не треба, будь ласка, не
треба…» [2]. З одного боку, гра в війну допомагає дітям пережити стресові ситуації,
сприйняти нові обставини життя, виплеснути накопичений гнів тощо. Проте
понаднормова агресія в таких іграх може свідчити про відсутність почуття
безпеки, невміння цінувати людське життя, брак внутрішніх ресурсів для
знаходження точки опори.
Мотив втраченого дитинства у книзі у книзі О. Кебо «Сараєво для початківців»
є невід’мним складником дискурсу війни, яка нормалізує смерть і каліцтва,
робить їх частиною буденного досвіду, викривляючи тим сами картину світобачення
і світовідчуття дитини.
Література
1.
Горбач Н. Дискурс війнив книзі О. Кебо «Сараєво для початківців». Запорізькі
філологічні читання : матеріали Всеукраїнської наукової конференції (11–12
листопада 2021 року) ; за ред. Н. Горбач, І. Павленко, О. Стадніченко,
Р. Христіанінової. Львів–Торунь : Liha-Pres, 2023. C. 21–24.
2.
Кебо О. Сараєво
для початківців. URL: https://moreknig.org/reader/360657/
3.
Літературознавча
енциклопедія : у 2 т. ; ред Ю. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. 624
с.
4. Мимрук О. Воєнна
література – тепер це і є укрсучліт https://chytomo.com/voienna-literatura-teper-tse-i-ie-ukrsuchlit/
5. Яремчук О. Україна та Балкани. Чи є альтернатива
мовчанню? https://day.kyiv.ua/article/ukrayintsi-chytayte/ukrayina-ta-balkany-chy-ye-alternatyva-movchannyu
Добрий день, Софіє! Мене зацікавило Ваше наукове дослідження, і маю до Вас запитання, які символи використовуються для розкриття мотиву втраченого дитинства?
ВідповістиВидалитиДобрий день, Анно! Дякую за ваше запитання. Думаю, що найвиразнішими символами втраченого через війну дитинства в творі О. Кебо можуть бути порожній перекинутий серед вулиці дитячий візок і сиве волосся дитини. Обидва вони неодноразово використовувалися в мистецтві, зокрема, кінематографі. І також викликають асоціації з нашим досвідом війни, наприклад, із візочком Лізи Дмитрієвої, вбитої російською ракетою у Вінниці.
ВидалитиДоброго дня, Софіє! Дякую за цікаву розвідку. Скажіть, будь ласка, чи можна порівняти мотив втраченого дитинства в "Сараєво для початківців" з творами української літератури?
ВідповістиВидалитиДоброго дня, дякую за ваше запитання! Думаю, так. Передусім згадуються твори "Климко", "Вогник далеко в степу" Г. Тютюнника, твори про воєнне дитинство Є. Гуцала, який сам пережив війну в дитячому віці.
Видалити