Міронов Артем АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ТРИКУТНИК ПІСНІ «ГОТИКА» ГУРТУ VIVIENNE MORT

 

Міронов А. О.

аспірант другого року навчання

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Павленко І. Я., д. філол. н., професор

 

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ТРИКУТНИК ПІСНІ «ГОТИКА»

ГУРТУ VIVIENNE MORT

 

Антропологічна поетика зосереджується на тих, хто створює художній текст, хто зображений у творі і хто літературний текст сприймає, – тобто, на авторові, персонажі й читачеві. Антропологічна триєдність здатне допомогти у розкодуванні текстів, які на перший погляд здаються складними для потрактування.

Наприклад, О. Меєрсон, професорка Джорджтаунського університету (Вашингтон, США), вважає беззаперечно важливою позицію мешканців художнього світу. Те, як автор організовує систему персонажів, дає нам певну інформацію про його бачення світу й себе у світі. Погляди героїв можуть проливати світло на цінності, які сповідує автор. Та може бути й інакше: персонаж цілком здатен мати самостійну точку зору, яка сформована культурно-історичним досвідом, і може відрізнятися від бачення автора та бути незалежною, а також не завжди зрозумілою реципієнтові.

Працюючи з американцями над перекладом книги, науковиці-слав’яністці доводилося стикатися з нерозумінням сенсу авторського «маніпулювання читачем» і проханням пояснити мету цієї дії, на що її відповіддю було наступне: «Оповідач не удостоює пояснення того, що персонажі вважають самоочевидним» [3, с. 57]. А, отже, читачам (перекладачам) доводиться деконструювати це самостійно, з’ясовуючи реалії іншої культури (в даному випадку).

З подібним стикаються і реципієнти пісень гурту Vivienne Mort. Їх пісні є поєднанням інтелектуальної поезії з якісним музичним супроводом і оригінальною виконавською інтерпретацією. Поетична складова пісень тут є естетичною домінантою: вони відсилають до античності й Середньовіччя, апелюють до різних філософських поглядів та світових релігій, міфологічних образів та мотивів т. ін.

Адже автор, на думку Р. Барта, народився разом з текстом, його від народження оточує цілий всесвіт текстів, з якого він бере й міксує елементи культурних кодів, соціальних ідіом і т. ін. З цими рефлексіями пов’язане відоме висловлення Барта «Говорить мова, а не автор» [1, с. 143], тобто, текст функціонує без «наповнення» особистістю автора, тому що мова існувала й до тексту, й існує навколо нього в сьогоденні.

Проте, що стосується пісні «Готика», готичний світ, придуманий фронтвумен гурту і авторкою пісень Даніелою Заюшкіною, не має нічого спільного з похмурим настроєм, що створювали романи «таємниць і жахів» кінця XVIII – початку XIX ст. Пісні сьогодення мають на меті налякати іншим: нагадуванням про стрімкий плин життя, у якому ми не завжди реалізуємо себе належним чином.

Авторка моделює вигадану ситуацію, де в підвалі будинку знаходиться двійник героя, оточений машинами, як в культових голівудських фільмах, а «постери Віргін Марії дивляться вниз, кидають тінь» [4]. У цьому можна вбачати звичайний день пересічної людини, яка працює на заводі серед станків або у офісі серед комп’ютерів – машини тут можуть означати будь-які механізми, пристрої. Тінь тут може додатково символізувати і двійника, адже в давні часи вважалася чимось на зразок другого прояву людини, і засудження, адже кидати тінь на когось – це мати погане враження про когось: небесні сили засмучені таким способом життя героя.

Герой у тексті пісні об'єктивується і права голосу не має, хоча, як відомо, питання суб'єктно-об'єктних відносин в ліриці є складним і до кінця не вирішеним, тому можна розглядати й під іншим кутом: автор і ліричний герой схожі, близькі; дається оцінка собі самому; відбувається погляд на себе, неначе на іншого (героя), але не на об'єкт - такий ліричний суб'єкт з'являється як результат глибоких рефлексій.

Досліджувана лірика відповідає обом, на перший погляд протилежним, характеристикам, тобто, тут можна зводити до спільного знаменника. Звісно, ліричний герой не може бути таким цільним і завершеним, як, наприклад, в епосі, і, швидше за все, ми бачимо те, що з'явилося в результаті самоспостереження.

При цьому, як і властиво ліриці, тут немає оцінювання того, що відбувається, з боку автора, є лише трохи саркастична «педагогіка від супротивного», де під «їж, спи, стій, йди» йдеться про підлаштування під соціальні мірки, доки життя збігає до свого кінця, а справжні бажання лишаються не втіленими у дійсність.

Звісно, це не традиційний дидактизм - твір близький до сатиричного, а сатира зазвичай висловлює занепокоєння, стурбованість, обурення якимись моментами у житті людини чи в суспільстві. Тож, авторка лише описує явище, яке її засмучує, бо, наприклад, розмовляла з таксистом, якому дуже важко працюється, але кинути роботу він не може, та зі знайомою, яка обожнює коней, але чомусь не хоче йти працювати з ними, щоб насолодитися спілкуванням з омріяними істотами [5].

Щодо визначення втілення автора (його образу) в поетичному тексті - він, знаходячись поза його межами, говорить про героя, звертається до нього, висловлює йому свої думки, побоювання і т. ін., чим наближається до художнього цілого, і, завдяки рухливості кордонів твору, потрапляє всередину, стає підмножиною цієї естетичної множини, елементом цієї системи.

Середньостатистичній людині не вистачає часу, стимулу й енергії реалізувати своє справжнє «я», скористатися здібностями, бажаннями й талантом, закладеними природою на користь собі та іншим. Тому зазвичай реципієнт (читач, слухач, співбесідник) виправдовує себе у подібних випадках. Таксист відповідає, що йому потрібно заробляти на життя, а знайома – що їй не вистачає рішучості, сили й сміливості працювати з кіньми.

Ще одна сторона сприйняття – асоціації реципієнтів. Умберто Еко займався проблемою меж інтерпретації, що визначаються шляхом виявлення характеристик, і писав про відкритість твору (не лише літературного, а й музичного, кінематографічного і т. д.), яку розумів як зміщення уваги з автора на реципієнтів, які можуть дати численні потрактування, виходячи з власного досвіду і своїх життєвих ситуацій: «Читач як активний суб’єкт інтерпретації є частиною картини генеративного процесу тексту» [2, с. 4].

Атмосфера, яку малює в уяві людей текст пісні, подумки переносить кожного підписувача каналу інді-гурту в улюблені фільми чи ігру, і хтось пише, що це може бути «Атака титанів», хтось – «Don’t Starve», комусь це нагадує гру з персонажем Альбедо, а комусь взагалі - хорор. Такі асоціації сповнюють цю лірику безліччю нових смислів, про які, напевне, не думав автор під час її створення.

Авторська свідомість, воля й спрямованість визначає акт творчості, реалізує свою креативну програму, а реципієнт наповнює її інтерпретаційними складовими. Отже, пізнання через індивіда, яким характеризується літературознавча антропологія, реалізується у тандемі автор/герой, який не буде мати сенсу, доки не з’явиться той, хто це сприйматиме, і не створить рецепційну площину.

 

Література:

 

1.    Barthes R. Image. Music. Text. Fontana Press. London, 1977. 220 p.

2.    Eco U. The Role of the Reader. Indiana University Press. Bloomington, 1981. 273 p.

3.    Meerson O. Kotlovan: Translation Failures as Interpretation Clues. URL : http://www.jstor.org/stable/41479096 (дата звернення: 12.02.2024)

4.    Слова, текст, акорди «Готика» – Vivienne Mort. URL : https://www.pisni.org.ua/songs/2296096.html (дата звернення: 12.02.2024)

5.    Гурт «Vivienne Mort» – Youtube. «URL : http://www.youtube.com/watch?v=A51fXRhEHdM (дата звернення: 12.02.2024)