Миколенко Наталія ХУДОЖНІЙ СВІТ ДИТЯЧИХ ТВОРІВ І. ФРАНКА

 

Миколенко Н.

здобувач освіти 1 курсу, групи 07-23

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. наук,

викладач української мови та літератури

 

ХУДОЖНІЙ СВІТ ДИТЯЧИХ ТВОРІВ І. ФРАНКА

 

Іван Франко надавав казковому жанру особливого значення. Митець був упевнений: казка для малих слухачів – засіб пізнання дійсності, адже від казкових настанов думка дитини спрямовується на дальший, ширший обрій життєвого шляху.

І. Франко створив цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Використовуючи мандрівні сюжети у казках, письменник колоритно змальовує український побут, тогочасну галицьку дійсність. Іван Франко щиро любив рідну землю. Україна, її природа та люди живуть у віршах, оповіданнях і повістях Великого Каменяра. Майстерно малює митець чудові пейзажі Прикарпаття, його найулюбленіші картини весняного пробудження, коли тане сніг і зацвітають перші квітки.

З теплим сердечним співчуттям, із батьківською любов’ю писав Іван Франко про дітей. «Життя, – говорив Франко, – мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце». Найулюбленіший герой І. Франка – хлопчик Мирон. З ним ми зустрічаємося в багатьох оповіданнях. П’ятирічний герой оповідання «Малий Мирон» викликає симпатії читачів через свою допитливість, здатність самостійно мислити. Багато радощів давало сільській дитині спілкування з природою. Малий Мирон повертається з сільської школи на канікули до батьківської оселі. Увесь тиждень працює він разом із дорослими на полі, на косовиці. Герой іншого оповідання – сільський хлопчина Гриць, що виростав на лоні природи під опікою люблячих батьків, змалку привчений до праці, з радістю йде до школи («Грицева шкільна наука»).

Про роботу над казками Іван Франко писав: «Кожну казку я перероблював основно, прибавляючи її до смаку, розуміння й окруження наших дітей і нашого народу». Як зазначила дочка письменника Ганна Іванівна, батько знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки розповідав їх своїм дітям. Звірів зображував він мислячими істотами, що живуть майже людським життям. «Ці всі прекрасні казки, оповідання читали ми пізніше, вже як друковані твори». – згадувала пізніше дочка письменника.

Велику групу казок про тварин Іван Франко об’єднав спільним заголовком «Коли ще звірі говорили». Широкої популярності набула поема-казка І. Франка «Лис Микита», у якій митець інтерпретував відомий у світовій літературі мандрівний сюжет про хитрого лиса та його пригоди, висміюючи вади тогочасного суспільства. «Я бажав не перекласти, а переробити повість про лиса, зробити її нашим народним добром, подати їй нашу національну подобу, я, щоб так сказати на чужий познаний рисунок накладав наші українські кольори», – написав Іван Франко в передмові до «Лиса Микити». Відображаючи життя, побут і звичаї життя, І. Франко майстерно використовував художні засоби української мови західного регіону, що має певні особливості порівняно з мовою, якою говорить українське населення інших областей. Письменник широко застосував у творах діалекти – своєрідні слова, вирази, синтаксичні конструкції, властиві мові певної місцевості.

Разом з тим, І. Франко постійно прагнув наблизити мову своїх творів до загальноукраїнської літературної норми, від видання до видання переглядав тексти. Іван Франко написав майже 50 казок, і 20 із них увійшли до збірки «Коли ще звірі говорили» (1899). Майже всі казки І. Франка – це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні інтерпретації. Проте найчастіше, запозичивши образ чи сюжет, І. Франко доповнював, розширював зміст твору-оригіналу, надаючи своїм казкам соціальної загостреності, національного колориту. Як визначав сам Франко, він «на чужий позичений рисунок наклав наші українські кольори». Збірка «Коли ще звірі говорили» призначалась дітям від шести до дванадцяти років. Письменник сподівався, що казки прийдуться дітям до смаку, розбудять дитячу фантазію, викличуть сміх і роздуми, спонукатимуть пильніше придивлятися до життя, до рідної природи.

Соковитими фарбами Іван Франко змалював українські пейзажі, викликаючи у читачів почуття радості і спокою. Так, розповідь однієї з казок починається ясним осіннім днем, саме коли сонечко зійшло ясно на небі, вітерець теплий проходжувався по стернях, жайворонки співали високо-високо в повітрі, бджілки бриніли в гречаним цвіті. У спілкуванні героїв митець відтворив типові для українського народу звичаї, а в мові використав дотепні жарти, яскраві й мудрі приказки, часто чудні, насмішкуваті, народні звертання, фразеологізми. Основою сюжету казки «Лисичка і Журавель» є розповідь про те, що герої покумалися. Лисичка запрошує журавля: «Приходь кумицю, приходи любочку!» Журавель пригощає: «Чим хата багата, тим і рада».

Іван Франко вважав, що передусім доцільно ознайомити дітей з людськими взаєминами саме через казкову оповідь, бо гола правда життя може бути болючою для них. Натомість казка навчить малих читачів, як український народ долає життєві труднощі, передасть оптимістичну віру в перемогу правди і добра. Сприймаючи казкових героїв, сміючись над ними або співчуваючи їм, дитина одержить перші і міцні поняття чесності та справедливості.

Література

1. Сабат Г. Казки Івана Франка: особливості поетики. «Коли ще звірі говорили». Дрогобич : Коло, 2006. 364 с. 

2. Тихолоз Н. Ізмарагди Франкового казкосвіту: Літературознавче дослідження. Київ : Веселка, 2006. 47 с.

3.      Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. Київ : Наукова думка, 1976 – 1986.

4.   Франко І. Казки: Фарбований лис ; Війна між Псом і Вовком. Київ : Книгоспілка, 1923. 24 с.

5.      Шевченко Р. Іван Франко: життєпис: для дітей мол. віку. Харків : Держ. вид-во України, 1929. 23 с.