Зьола М. Б.
аспірантка
Львівський
національний університет імені Івана Франка
Наук. кер.:
Роздольська І. В., д. філол. н., професор
ОБРАЗНО-СИМВОЛІЧНА
ПАРАДИГМА
ХУДОЖНЬОГО
СВІТУ І. ГНАТЮКА
Людина завжди бачила світ у
символах. Символ є багатозначним і призначений виявляти відповідності між
амбівалентними світами – зовнішнім, матеріальним світом і світом ідеалів та
мрій. Французький символіст Ж. Ванор вважав, що мистецтво полягає в тому,
щоб «перетворити ідею у зрозумілий для людини символ» [5, 17]. Поняття
«символ» і «образ» широко використовуються в літературі. У літературознавстві
окреслені поняття розглядаються як «художній символ» та «художній образ».
Специфічною рисою творчості
поета-шістдесятника Івана Гнатюка є багатогранність художніх елементів,
інспірованих різноманітними культурними джерелами: біблійними, античними,
східними, старослов’янськими, автентично українськими. Образність поезії автора
часто ускладнюється семантикою символів і спирається на метафоричні зв’язки.
Особливе смислове навантаження виводить його творчість на новий рівень
трактування образів-символів, поетичне відображення яких супроводжується
спалахами емоцій, почуттів. Спробуємо
виокремити та детальніше розглянути образні домінанти і дослідити природу
символів лірики Івана Гнатюка.
У творчій спадщині
поета-шістдесятника, чільне місце займають три абсолютні константи: Бог, Україна,
Свобода, які виступають модусами
національно-екзистенційної інтерпретації творчості поета. Свобода в поетичних творах автора постає макрообразом,
оскільки робить окрему особистість і цілу націю відповідними
власному єству – вкоріненими у вітчизну як власне буття. Характерною
особливістю лірики Івана Гнатюка є те, що свободу поет зображає не як
кінцеву мету, а як споконвічний шлях: «Воля – путь тернистого життя» [2, 682]. Дослідження
поезій митця вказує на виразну картину його внутрішнього світу, промовисто
українського. Утвердження такої позиції значно вплинуло на ідейну фабулу та
розмаїття символіки творів Івана Гнатюка.
Наскрізним
образом, який проходить майже через усі поезії автора, визначаємо образ України: «Коли мене на
розстріл поведуть / (Це може статись в будь-яку хвилину), / Я
подумки побачу Україну, Що вже на смерть засуджена, мабуть» [2, 51], «Не
раз і смерть стрічаю наяву, / Але в душі любов до
України / Ношу, неначе рану ножову» [2, 56], «І та весна,
що прийде неомінно, / І ті колимські – в мріях –
солов’ї, / –Усе мені нагадує її – / Мою забуту Богом Україну» [2, 25]. Феномен
Батьківщини – України, у поезіях Івана Гнатюка, слугує фундаментальним
модусом, що систематизує екзистенцію.
Джерелом символіки поетичного
полотна Івана Гнатюка виступають також сторінки «Кобзаря». Зокрема, у
вірші «Невольницька пісня» простежується інтертекстуальний зв’язок творчості поета-дисидента
з лірикою Тараса Шевченка: «У кожному звуці живе Україна – / Високі могили й широкі степи» [2, 27]. Макрообраз «Україна»
доповнюється мікрообразами «високі могили», «широкі степи», що становлять
композицію з типових форм увиразнення макрообразу, його концептуального наповнення
та формують додаткову смислову канву тексту.
Образ України у творах митця тісно пов’язаний з образом Бога. Українське буття відображається як
активне «поетичне» проживання в присутності Бога, в упованні та
зверненні до нього. Бог, у ліриці Івана Гнатюка постає, насамперед, як
український Господь – творець і захисник українського світу та української
присутності, та як важливий концепт-домінант. Про це свідчить розгалужена символіка
біблійних страсних мотивів і образів, майстерно вплетених поетом у художню
канву тексту. Такі образи відразу ідентифікуються як символи, однак творчо
переосмислюються автором. Центральні образно-символічні елементи поезій: чаша страждань, хрест, Голгофа, розп’яття епатують багатоплановістю,
наскрізністю, різноманітністю смислових відтінків: «Помолимось за нашу Україну / І чашу мук доп’ємо непоклінно, / Як той, що був
розп’ятий на хресті» [2, 70]; «Вони в мені
зрослися, як рамена / Хреста, – тепер же матері нема, – / На
тім хресті залишилась у
мене / Лиш Україна – страдниця
німа» [2, 665].
У
поетичних одкровеннях Івана Гнатюка про свій життєвий шлях образ хреста тісно поєднується з мотивом
страсної дороги, яка уособлює сакральний архетип та має інтертекстуальний
відтінок: «...Вона сама взяла мене, й не диво, / Що хресною здавалася мені, – / Якби не воля Господа – можливо, / Сто раз я вже загинув би на
ній, / І те, що я пройшов її щасливо, / Що під хрестом не впав на чужині, / Це провидіння долі, незбагненне, /
Як і життя, призначене для мене» [2, 96]. Сакральний зміст вміщує поезія «Ті сни – не
сни...» –проглядається
прихований символ хреста,
завуальований іншими
символічними образами: «страсна ніч», «спокута», «біль». Описані образи
символізують страждання, спокутування гріха, очищення совісті. Поезія має сповідальний характер і балансує на грані
снів та реальності: «Ті сни – не сни: приховані кличі» [2, 85].
Образ-символ
Голгофа, за словником символів Жайворонка В. В.,
визначається як місце страти; символ найвищої самопожертви, тому шлях
на муки й страждання задля якоїсь ідеї називають «шляхом на Голгофу» [3, 665]. Схожу
думку розгортає Іван Гнатюк у поезії «Голгофа»: «Така тяжка була
мені дорога, / Як на Голгофу – згруджена й крута...» [2, 58].
Образ розп’яття зберігає в інтерпретації
поета свій традиційно-сакральний колорит і, разом з тим, проймається новим
змістом, віддзеркалює індивідуально-авторське сприйняття цього архетипу,
символізуючи кульмінацію в непосильних стражданнях душі й тіла. Немов життєве
кредо звучать рядки: «Така вже вдача – хай хоч розіпнуть, / Ні перед ким не
стану на коліна,– /В мені усі нескорені живуть,/І кожний стукіт серця –Україна» [2, 714].
Варто
зазначити, що у поетичній палітрі Івана Гнатюка виразно проглядається
античний образно-символічний концепт. На позначення античності у своїх творах поет
використовує епітети, метафори, різноманітні лексико-стилістичні засоби:
топоніми, антропоніми, етноніми. Проекція античної культури на творчий масив
автора набуває своєрідної метаморфози та нового художнього оздоблення через
розгалужену сітку образів об’єднану загальною інтегральною семою «античний». До
прикладу, вірш «Брюллов. Останній день Помпеї» наділений
алюзіями, інтертекстуальністю, інтеграцією мистецтва у художні пласти поезії.
Величне давньоримське місто Помпеї, яке одвічно асоціюється з полум’ям
невситимої стихії, автор зіставляє з Хіросімою – містом, що теж набуло
символіки моторошної трагедії новітнього часу, пов’язаної із спустошливою силою
«вогню». Вогонь – символ перетворення та переродження, руйнівної і водночас
народжуючої сили, очищення від зла [4, с. 47]: «Від всяких вад очистив їх вогонь, / І нині ми
німієм перед ними, – / Усі були красивими, либонь, / В останній день
Помпеї-Хіросіми [1, с. 97]. Синкретизм
мистецтв проявляється у вигляді триєднання: живопис – образ – слово,
майстерно виведеного пером поета та оприявленого макрообразами Помпеї-Хіросіми,
тотальної катастрофи, вогню.
Вірш
«Мамина скриня» скомпонований майстерним
нашаруванням античних, автентично-українських та східних мотивів, що
розкривають мозаїчність символіки поетичної тканини, дозволяють розгледіти авторський,
відмінний від інших, підхід до інтерпретації античності на власному
літературному полотні. Привертає увагу
використання фразеологізму «нитка Аріадни», що має античне походження та є
інтертекстуальним елементом: «Все у тій скрині було
чарівне: / Вельон, коралі, і
пряжа, і рядна, –
/ Щось,
мов сезам, чарувало мене, / Вводило в казку, як нить Аріадни» [2,
с. 462].
Отже,
образно-символічна парадигма лірики Івана Гнатюка багатогранна і
багатовекторна. Творчій спадщині митця властивий культурний синкретизм, що
увиразнюється поєднанням елементів різного походження. Діалог поета з культурними
традиціями світу можна розглядати з позиції цілісності і єдності
форми та змісту авторських творів.
Література
1. Гнатюк І. Ф.
Турбота: Поезії. Київ: Радянський письменник, 1983. 106 с.
2. Гнатюк І. Ф.
Хресна дорога: Поетичні твори. Харків: Майдан, 2004. 820 с.
3. Жайворонок В. В.
Знаки української етнокультури: Словник-довідник. Київ: Довіра, 2006. 703 с.
4. Словник символів
культури України / ред. В. П. Коцур та ін. 2-ге вид. Київ:
Міленіум, 2002. 260 с.
5. Слюніна О. В. Українська література ХХ століття:
навч.-метод. посіб. для студ. 1-го курсу, які навчаються за напрямом підготов.
6.020303 – Філологія (кредит.-модул. система). Харків : НУА, 2014. 156 с.
Добрий вечір!
ВідповістиВидалитиЗ превеликим задоволенням читала Вашу роботу, оскільки творчість І. Гнатюка завжди була для мене, якщо можемо так виразитись, "секретом".
Марто, як Ви вважаєте, чи можна до основних (якщо не до найголовнішого) мотивів лірики поета віднести релігійні? Оскільки Ви у дослідженні вказали, що образ Бога йде наскрізним, паралельно образу України.
Вітаю, Анастасіє! Релігійний мотив безперечно займає чільне місце у ліриці Івана Гнатюка та постає одним із провідних. Християнством пронизані глибинні світоглядні структури творчості митця, ним поєднані в поезіях автора українська та релігійна ідеї у лаконічній формулі «християнського націоналізму». Художня інтерпретація Іваном Гнатюком в поезії релігійної ідеї стала потужним джерелом духовної сили і незламності, яка супроводжувала поета впродовж всього творчого шляху.
ВидалитиДякую.
З повагою – Марта Зьола.
Вітаю! Як можна визначити роль і місце Івана Гнатюка в ієрархії шістдесятництва з огляду на світоглядні й поетикальні особливості творчості? Чим зумовлене звернення до аналізу його творчого доробку?
ВідповістиВидалити