Зуєнко Ярослава ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА РОМАНУ М. ГРИМИЧ «ПАДРЕ БАЛЬТАЗАР НА ПРІЗВИСЬКО ТОЙВО»

 

Зуєнко Я. М.

викладачка кафедри мовної підготовки

Запорізького державного медичного університету

 

ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА РОМАНУ М. ГРИМИЧ «ПАДРЕ БАЛЬТАЗАР НА ПРІЗВИСЬКО ТОЙВО»

 

Дослідження еміграційної літератури та літератури про еміграцію посідає важливе місце в сучасних українських літературознавчих студіях.

Одним із текстів, присвячених проблемі еміграції та адаптації переселенців за кордоном, є роман М. Гримич «Падре Бальтазар на прізвисько Тойво», де йдеться про незвичайну долю нащадка емігрантів Никитки, який покинув Канаду та під іменем падре Бальтазара почав нове життя в Бразилії.

Мета розвідки полягає в аналізі жанрової природи аналізованого твору. Завдання – визначити генерико-генологічні особливості роману «Падре Бальтазар та прізвисько Тойво».

Вищезгаданому роману М. Гримич притаманне поєднання рис різних жанрів. Зокрема, твір містить ознаки авантюрного роману, котрий характеризується сюжетом «із неочікуваними поворотами й несподіваними збігами, зав᾿язаний навколо ризикованих учинків персонажів» [1, с. 94], а також наявністю протагоніста-шукача пригод, який через свій темперамент не здатний жити спокійним життям, що, за визначенням Л. М. Кулакевич, є однією із визначальних особливостей цього жанру [3].

Аналізуючи образ протагоніста роману «Падре Бальтазар на прізвисько Тойво» зауважимо, що неспокійна вдача та нездатність до розміреного життя в Никитки проявлялися змалку. Дитинство майбутнього падре Бальтазара минуло на ранчо багатих «фармарів», де він у дуже юному віці навчився їздити верхи. Вільний час хлопчик проводив із корінними американцями, завдяки яким опанував уміння «трапувати і хантувати, […] виробляти собі мокасини, і […] прожити в буші тиждень без запасів їжі» [2, c. 27]. Праця на ранчо заклала основи самоідентифікації протагоніста роману й безпосередньо вплинула на його подальшу долю: коли батьки Никитки зрештою викупили земельну ділянку й заснували власну ферму, хлопець так і не призвичаївся до їхнього  землеробського способу життя.

Прагнення до пригод і швидкого заробітку спонукали чотирнадцятилітнього парубка стати золотокопачем. Певний час це ремесло приносило Никитці непоганий прибуток – так, незабаром він спромігся купити клапоть землі на Клондайку. Утім, незабаром чоловік програв у карти зароблений статок і був змушений тікати від кредиторів до Бразилії, а там, натрапивши на поселення українських емігрантів під назвою Нова Австрія протагоніст вдається до характерного для авантюрного роману прийому й видає себе за священика, на прибуття якого очікували новоавстрійські селяни: «Я – той-во… Ваш отець […] Я прибув зі Старого краю, аби… той-во… заснувати у вас парафію… аби ви… […] не вгрузли у болоті безвір’я, […] а повернули свої лиця і серця до Бога нашого Ісуса Христа» [2, c. 9].

З часом Никитка змирився з роллю священнослужителя, але все ж продовжував ностальгувати за ковбойським минулим і за можливості повертався до образу «поганого хлопця», хоча й почувався дискомфортно, відтворюючи колишні поведінкові патерни: «Грішний я, владико. Бо приходжу сюди не просто попрацювати, а знову уявити себе “bad boy”, яким був колись» [2, c. 157]. Дуальність особистості падре Бальтазара проявляється не лише на рівні самоідентифікації, але й у звичках, поведінці та зовнішності. Так, священик Бальтазар надає перевагу садівництву та самоосвіті, розмовляє стримано й переконливо, носить відповідний до свого сану одяг. Натомість ковбой Никитка схильний до фізичної праці й верхової їзди, його мовлення грубе та насичене ковбойськими жаргонізмами, а «у світському одязі, з закасаними рукавами сорочки, він виглядає як простий хлоп з села» [2, c. 158].

Окрім рис авантюрного роману в аналізованому творі наявні й ознаки інших жанрів, зокрема, вестерну. У монографії, присвяченій проблематиці масової літератури в Україні, С. Філоненко називає «формулу вестерну» – набір характеристик, притаманних цьому жанру, зокрема, особливе місце дії (фронтир), специфічний тип героїв (ковбої), спосіб пересування (коні), сюжети (пов’язані з відновленням порядку, включають сцени переслідувань та стрілянини) тощо [4, с. 151].  

  Так, падре Бальтазар чітко асоціює себе із ковбоєм, на чому протягом твору неодноразово наголошує: «У Никитці пробудився ковбой,  народжений на ранчо, у південних канадських преріях, хлопчина, який […] ще не вміючи ходити, вже тримався в сідлі» [2, c. 56]. Окрім того, протагоніст роману надає перевагу пересуванню верхи, й охоче демонструє свою любов до коней і майстерність наїзника : «Никитка мало не з порогу хатини заскочив на свого Бадді, вихопивши на льоту вуздечку з рук його власника. […] Чоловіки повернулися в бік Никитки, якому враз захотілося похизуватися перед ними: він хвацько заскочив ногами на сідло , і так двічі проскакав по майдану по колу, тримаючи вуздечку в руках» [2, с. 57].

Прикметним є й хронотоп твору: дія роману розгортається на фронтиті, де на одній території мешкають емігранти з європейських країн, корінні американці, метиси й колишні темношкірі раби, заможні «фазендейро», бідняки й колишні злочинці, котрі в Бразилії переховуються від правосуддя. Необхідність співіснування в спільному просторі вищезгаданих соціальних груп, від початку негативно налаштованих одна до одної, а також відсутність державного контролю створюють сприятливі умови для появи конфліктів. Небезпеку для мешканців Нової Австрії становить і навколишнє середовище – джунглі, з котрим доводиться повсякчас боротися: «До хатини впритул підступав ліс, Никитку затисла в кільці непрохідна стіна тропічної рослинності. […] це був живий монстр, у шерсті якого гніздиться підступна комашня» [2, с. 18], що підкреслює межовий статус людей,  котрі перебувають на кордоні між природою і цивілізацією.

У зв’язку з вищезазначеним слід додати, що значну роль у романі  відіграє мотив відновлення правопорядку й вирішення суперечок. Так, на похороні померлої при пологах панночки Кармеліти ледь на сталася сутичка між коханцем дівчини ґаушо Блискавкою та її ж нареченим доном Маурісіо: «По цих словах на хлопця наставив рушницю Маурісіо, а за ним – вся його охорона. Команда ґаушо, зі свого боку, направила зброю на суперників» [2, с. 175]. Кровопролиттю запобіг Никитка, у якого «спрацював інстинкт. […] Балтазар вирвав з рік найближчого до нього Маурісіо рушницю і вистрілив в небо» [2, c. 175].

Окрім рис, притаманних жанрам вестерну й авантюрного роману, в аналізованому творі наявні спроби імітації церковних жанрів – проповіді та житія. Некомпетентний у релігійній проблематиці, падре Бальтазар відтворював лише традиційну структуру, наповнюючи свої виступи почутими раніше історіями чи випадками з власного життя. Так, зазвичай проповідь самозваного священика починалася зі вступу (наприклад, «Хочу вам розповісти випадок, який сі став у Канаді, де жиют такі каубої, як ото у вас ґауші. Святий Николай сі добрав і сюди, шоб чинити своє милосердя» [2, с. 61]), розповіді про життя персонажа оповіді (у згаданій проповіді переказується історія ковбоя Никитки та його невдалої спроби взяти участь у «булрайдінгу» – родео) й післямови автора: («А ще то сі стало, що, той-во, святий Николай почув Никитчині молитви» [2, с. 66]).

Наостанок слід додати, що роман «Падре Бальтазар на прізвисько Тойво» містить значну кількість деталей із життя і побуту українських переселенців у Бразилії та Канаді. Із твору читач дізнається про місцевий соціальний устрій (наприклад, взаємини між фазендейро та ґаушо), сільськогосподарський реманент селян-переселенців (файси), страви (мандюшки). Колориту додає барвиста мова, насичена екзотизмами, діалектизмами, жаргонізмами, лексичними зворотами, запозиченими з англійської та португальської мов. Усе вищезазначене дає підставу стверджувати про наявність потужного культурологічного складника роману, який стимулює інтерес і розширює читацький світогляд.

Отже, роман М. Гримич «Падре Бальтазар на прізвисько Тойво» характеризується жанровим синкретизмом: у ньому поєднуються риси  авантюрного роману, вестерну, а також церковних жанрів – проповіді та житія. Прикметною ознакою вищезгаданого твору є його культурологічний складник, котрий проявляється як на сюжетному рівні (читач дізнається про соціальні взаємодії та побут українців у Канаді та Бразилії), та на лексичному (наявність характерних діалектизмів, екзотизмів, жаргонізмів тощо)

Література

1.  Гребенюк Т. В. Подія в художній системі сучасної української прози: морфологія, семіотика, рецепція. Запоріжжя : Просвіта, 2010. 424 с.

2.  Гримич М. В. Падре Бальтазар на прізвисько Тойво. Київ : Нора-Друк, 2017. 256 с.

3.  Кулакевич Л. М. Авантюризм: тезаурус метанаукового поняття. URL: https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/1250169.pdf (дата звернення: 17.02.2023).

4.  Філоненко С. О. Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр. Донецьк : ЛАНДОН–ХХІ, 2011. 432 с