Путря Наталя ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ Д. КЕШЕЛІ «ПОМИЛУЙ І ПРОСТИ»

 

Путря Н. В.

вчитель української мови і літератури

Запорізька загальноосвітня школа № 15

нак. консультант: Ніколаєко В. М., к. філол. н., доц.

 

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ

Д. КЕШЕЛІ  «ПОМИЛУЙ І ПРОСТИ»

 Д. Кешеля – відомий український прозаїк, драматург, сценарист. Заслужений журналіст України, член Спілки журналістів України і Спілки письменників України, твори якого відзначаються актуальністю, гостротою проблематики, оригінальністю жанрів і самобутністю стилю. Д. Кешеля своєю творчістю формує мистецьке життя Закарпаття. В основі його творів завжди перебуває життя земляків, яким доводиться переживати складні часи у важкій щоденній праці. Не виняток і роман-покаяння «Помилуй і прости», який торкається душі, вражає енергетикою слова, дивує, змушує перейматися внутрішнім світом їх героїв, розуміти на рівні інтуїції. Саме він і становить предмет нашого наукового інтересу. Тож аналізуючи жанрово-стильову специфіку твору приходимо до висновків:

1. Історія української родини, що проживає в селі Черешневому на Закарпатті, – основа сюжету твору. Часові межі його – це один день Різдва Христового 1948 року, в якому через спогади наратора Митрика постало усе життя двох родів – Пастеляків і Петахів.

2. Містичний фрагмент додає романові енергетики боротьби двох вічних стихій – добра і зла. Йдеться про історію із Дзьобаком (після смерті Дзьобака, до чого доклав зусиль Василь Пастеляк, нещастя посипались на родину. Образ птаха з пораненим крилом і кривавий слід на все небо ожив у дзеркалі, коли Михайло повернувся до батька. Душа Дзьобака оберігала Михайла, виводила його з усіх небезпек доти, доки Василь Пастеляк не знищив дзеркало).

3. Доля головного персонажа Михайла – це життя вбивці, якого переслідують видіння скоєного, не дають спокою душі покійних.

4. Результатом оцінки людиною свого морального стану з точки зору проваслав’я постає покаяння, яке можливе лише від особистості до Бога. Василь Пастеляк просить у розіп’ятого Ісуса Христа помилування, благає смертю позбавити мук. Він загнав себе у мовчазне покаяння. Опис останніх митей життя Василя Пастеляка переключає фокус зору на назву роману, наголошуючи таким чином, що епіцентром твору є мотив покаяння і покори, в розвитку якого великої ваги надано автором хронотопу. Покаяння визначає зміст і напрямок особистого життя людини. Пастеляка Христос не простив. Наступного дня Різдва діти знайшли його за селом мертвим.

На покаяння сподіваються й інші герої роману.

5. У хронотопі роману «Помилуй і прости» важливіша роль відведена часові. Це час передусім індивідуального людського життя.

6. Важливим засобом характеротворення в романі Д. Кешелі є портрет. Через опис зовнішності героя письменник розкриває його внутрішній світ («Посеред двору на колінах стояв батько. З непокритою головою, безпорадний – він прощ простягав за сином руки» [1, c. 365]..

7. Д. Кешеля віддає перевагу портретній деталі, уникаючи багатослівних описів зовнішнього вигляду героя. Портретні деталі служать вираженню настроїв персонажів у тій чи тій ситуації. У такому разі портретна
деталь виражає їхній стан, викликаний конкретним випадків («У дверях із “шмайсером” в руках стояв стрийко Михайло. В заляпаному глиною мундирі хортівського офіцера, худий, неголений, із широким шрамом через усю щоку, він здавався ще вищим, аніж його затямив. Зрештою, я б ніколи і не впізнав стрийка Михайлика, якби не тонкий і довгий горбатий ніс, через який його прозвали в родині нехристом» [1, с. 50]).

8. Важливим засобом характеротворення, портретування є порівняння. Домінуючою деталлю в описі зовнішності є очі («Батько жахнувся. Крім горбатого носа і циганкуватих очей, від колишнього стрийка Михайла не зосталося нічого. Волосся заплутане зеп’яхами, обличчя неголене, щоки у струпах прилипли до зубів, загостривши до неймовірності вилиці» [1, с. 136]).

9. Складником структури роману Д. Кешелі є обряди, народні прикмети, повір’я, забобони, звичаї. Всі вони допомагають розкодувати український характер, менталітет. За їх допомогою письменник розкриває внутрішній світ, психоемоційний стан героїв.

10. На Закарпатті живуть віруючі люди, вони часто звертаються
до Бога, тож у тексті часто використано молитви («Видите, діточки, Богонько ще любить наші гори. Раз він посилає до нас своїх Ангелів, то не одвернув лице від свого народу. Він чекає нашого покаяння, а ми будемо сподіватися на його, Всевишнього, ласку і благословіння» [1, с. 159]). Їх тексти не завжди канонізовані, але форма відповідає жанру. Стилю притаманна конвесійна лексика, повчання, що має місце у мовленні священнослужителів, зокрема панотця Ковача, отця Василя.

11. В романі «Помилуй і прости» надзвичайно важлива функція кольористики. Кольорові деталі, кольористичні образи чи символи в художній структурі роману є складником художньо-естетичної цілісності і взаємно визначаються зв’язком оберненої залежності («Із величезного вікна вітальні він спостерігав, як у золоті води озера, наче цнотлива молода селянка.ю повільно увіходить сонце» [1, с. 54].

12. У творі домінує білий колір. Основні події відбуваються в зимову пору на фоні білосніжжя. Підсилюють ефект і білі Ангели, які з’являються в небі над обійстям, ніби беручи дітей від свою опіку.

13. Кольорові деталі, кольористичні образи чи символи в художньому тексті романів Д. Кешелі функціонують вмотивовано. Колір надає речам і явищам індивідуальності («синя хустина», «голубі шпилі гір», «синя посмішка», «голубі водні артерії», «голубувато-зелені вівці» тощо)

14. Стилю роману «Помилуй і прости» характерна афористичність («Хто говорить з небесами, ніколи не буде зрозумілий на землі» [1, с. 203]).

15. У плані синтаксису стилістичне навантаження має полісиндетон. Серед виражальних засобів, в основі яких лежать повтори, належне місце займає анафора («І співучі небеса напнулися на далекі голубі вершини і вигойдували над землею таку чистоту, що, здавалося, дай її напитися людям, і більше в жодному серці не пустить корінь зло, і вовіки віків тільки добротою і любов’ю цвістимуть наші очі й очі ближніх» [1, с. 153]).

16. Для стильової манери Д. Кешелі характерне вживання подвійний, а часом і потрійних повторів слів у реченні для акцентуації уваги саме на цій події, дії. Повтори сприймаються як виражальні засоби, які забезпечують специфіку стилю, створені на основі повторів синтаксичні фігури відіграють важливу роль в організації структури тексту (напр.: «Навіть сніги – великі, новорічні сніги – тут мовчазніші, аніж у селі, і дивно-предивно чисті” [1, с. 154]).

17. Письменник майстерно поєднує різні стильові різновиди: від розмовного до високої професійності в художньому стилі, де поєднуються драматизм, ліризм, філософське звучання; простежується зрощення філософії та психології з виразним домінуванням міфічного. У Д. Кешелі тісно взаємодіють романтичний, реалістичний, імпресіоністичний стильові компоненти.

18. Стиль Д. Кешелі – результат багатого життєвого досвіду й спостереження, ретельного вивчення усної народної творчості, глибокого засвоєння плідних літературних традицій. Головними при цьому факторами є суттєве проникнення в сутність явищ життя, стабілізація індивідуальних особливостей світосприйняття, що визначає цінність і системність у підході до вибору життєвого матеріалу, установлення свого місця в координатах національного літературного процесу. 

Література 

1.          Кешеля Д. Помилуй і прости : роман-покаяння. Київ : ВЦ “Академія”, 2017. 160 с.