Міщенко С. Ю.
студентка 2 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к.
філол. н., доцент
ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ ЕСЕЮ І. СЛАВІНСЬКОЇ
«ПОБАЧИМОСЯ В БАХЧИСАРАЇ»
Ірина Славінська відома
нашим співвітчизникам як журналістка та продюсерка радіо «Культура», громадська
діячка, зокрема у сфері гендерних питань, літературознавиця, перекладачка,
письменниця. Об’єктом нашої уваги став есей «Побачимося у Бахчисараї» зі збірки
«Моє тихе Різдво» (2022), а предметом – поетика кінонаративу твору. Дослідженням
інтермедіальності, зокрема, літературно-кінематографічної взаємодії у
вітчизняному літературознавстві займалися Н. Бернадська,
О. Брайко, Л. Генералюк, Л. Горболіс, О. Пуніна,
О. Рисак та інші. Проте аналізований есей ще не був у полі
зору літературознавців, що доводить наукову новизну дослідження, а свідченням
його актуальності є увага до елементів кінопоетики твору, які сприяють
збагаченню виражальних можливостей сучасного письменства.
Підстави говорити про кінозасоби
літератури дає наявність у тексті твору «прийомів,
джерелом яких був кінематограф – кадрування, монтажу, титрів, колористичних
деталей, світлових ефектів, ритму, контрасту, зміни перспектив і планів тощо» [1,
с. 155]. На думку А. Покулевської, більшість із подібних прийомів
можуть позиціонуватися в межах двох головних складників кінопоетики – монтажу і
кадру [див. 4, с. 45]. А. Мазурак, розглядаючи психологічні засади
монтажного мислення, приходить до висновку, що монтажність – «це психофізіологічна
властивість сприйняття людиною світу, це засіб здійснення розумових операцій
нашою свідомістю» [3, с. 10] Вона полягає у спроможності останньої з розрізнених
відбитків реальності, вихоплених фрагментів інформації створювати кінцевий
образ. Складниками монтажу в кіно є кадри – окремі знімки на кіноплівці. Для
літератури ж, на нашу думку, визначення кадру має акцентувати не тільки
наявність просторових рамок, але й зв’язки з часом. Тож, у межах цього
дослідження послуговуватимемося таким визначенням: кадр – зоровий образ, що
фіксує окреслений кутом огляду людського ока момент художньої дії,
характеризується відносною смисловою завершеністю та фіксованістю,
нерозгорнутістю в часі.
У центрі аналізованого твору І. Славінської
постає образ Криму, яким він запам’ятався їй під час літніх і зимових поїздок. Топосами
літнього Криму стають міста Судак і Ялта. Через загальні плани твориться
типовий образ курортного кримського міста: залюднені пляжі чи набережна з
публікою на підборах і в лелітках, химерна забудова поблизу моря, дегустування
риби й морепродуктів, персиків чи домашнього вина. Зимовий Крим, позбавлений сезонної
метушні і тисняви, стає відкриттям авторки: «виявляється, кримські міста й містечка,
напрочуд гарні, якщо їх не затуляє натовп» [5, с. 208]. Відтак літній і
зимовий образи Криму поєднані за монтажним принципом на основі контрасту. Місто
Гурзуф моделюють у читацькій уяві кадри пейзажних картин: «щодня фотографую
точку зустрічі моря, землі та неба – важко повірити, що одне й те саме місце
може бути настільки різним» [5, с. 207]. Найнеповторніше враження на
авторку справляє Бахчисарай. Її перше знайомство з містом відбулося раніше,
проте в пам’яті залишається краса ханського палацу.
Образ Криму поступово набуває етно-культурного означення.
«Татарські будинки» й «татарські дворики», які викликають в уяві читача
домислювання ідилічних деталей побуту, стають не лише маркерами присутності там
кримських татар, але й відправною точкою розмови про новітню історію Криму. Знайомство
авторки із власником гостьових кімнат, який із захватом говорить про
комфортність і затишок свого будинку з внутрішнім двориком, але зневажливо –
про перших господарів цих помешкань, змушує її усвідомити причиново-наслідкові
зв’язки між геноцидом корінного населення Криму і появою там росіян, що
однаково зверхньо ставилися до українців і кримських татар, бо «мислили себе
«старшими братами»» [5, с. 209–210].
Монтажний принцип побудови дозволяє
І. Славінській компонувати спогади з різних проміжків часу. Так поряд із Бахчисараєм зразка
2013 року постає опосередкований образ кримського міста, датований березнем
2022-го. В Україні йде війна, а з окупованого Криму авторку морально підтримує
її знайома – мати чотирьох дітей і дружина заарештованого окупаційною
російською владою кримськотатарського журналіста Амета Сулейманова: «Аби трохи
мене розрадити, надсилає фото з Бахчисарайського музею. І я, сидячи в коридорі
за двома стінами, під звук нового «прильоту» десь удалині розглядаю красиву
кераміку, мідні кавники та апетитні кримськотатарські солодощі на тарелях.
«Сподіваюся, що невдовзі побачимось у Бахчисараї», – одночасно пишемо одна
одній» [5, с. 210]. Зміна крупності планів від загального, що подає фігуру
авторки в імпровізованому укритті, до крупного (кераміка) і, нарешті,
детального (кавники, солодощі, тарелі) зміщує фокус уваги з воєнної реальності
на тему національного вітаїзму, що виявляє себе в мистецтві. Поєднання трьох
часових площин – минулого, теперішнього й майбутнього – надають об’ємності і багатовимірності
проблемі повернення Криму і повернення в Крим.
Отже, монтажний принцип побудови есею
І. Славніської «Побачимося у Бахчисараї» на рівні компонування кадрів та
абзаців допомагає авторці ущільнювати матеріал і концентрувати дію в часі,
відкидаючи зайве і акцентуючи увагу на важливому і значимому, сприяє передачі
багатоплановості предмету письменницької обсервації, можливості розділення і
поєднання відносно самостійних смислових фрагментів, підкресленню значимості
«випадкового» сусідства епізодів тощо.
Література
1.
Горбач Н., Міщенко С. Саспенс як елемент
кінопоетики в новелі В. Ґабора «Телеграма». Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський збірник
наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного
університету імені Івана Франка. Дрогобич : Видавничий дім «Гельветика»,
2022. Вип. 47. Том 1. С. 154–158.
2.
Мазурак А. Психофізіологічні засади монтажу як засобу
художнього впливу в літературі й кіно. Слово
і Час. 2012. № 6. С. 9–18.
3.
Покулевська А. Монтажність та кадровість як принципи
структурування в просторових та часових мистецтвах. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія
«Філологічні науки». Дніпро : б. в., 2016. № 2 (12). С. 45–52.
4.
Славінська І. Побачимося у Бахчисараї. Моє тихе Різдво : коротка проза.
Львів : Видавництво Старого Лева, 2002. С. 205–212.
Добрий день! Дякую за цікаве дослідження. Скажіть, будь ласка, чи зустрічаються в есеї ще приклади синтезу мистецтв, окрім літературно-кінематографічного. Чи наявні коди архітектурного мистецтва, зважаючи, що в основі лежить згадка про Бахчисарай?
ВідповістиВидалитиДякую за ваше запитання, Сусанно! Я вважаю, що в ессеї І.Славінської є елементи, які можна вважати архітектурною екфразою. Але вона позбавлена описовості, тому я б кваліфікувала її як психологічну, бо згадуючи ханський палац чи татарські будинки з внутрішніми двориками авторка не прагне їх описати, а з їх допомогою висловлює власне ставлення до Криму.
ВидалитиДобрий день, Софіє! Есей Ірини Славінської є частиною антології «Моє тихе Різдво». Чи присутні в аналізованому творі атмосфера свята чи різдвяне диво?
ВідповістиВидалитиДякую за запитання! Твір І.Славінської ввійшов в антологію, бо в передріздвяні дні відбулася одна з описаних поїздок до Криму і Бахчисараю зокрема. З цією поїздкою, безперечно, пов'язані й приємні спогади, але авторку турбують проблеми корінного населення — кримських татар, становище яких не асоціюються з атмосферою святковості.
ВидалитиДякую за відповідь!
Видалити