середа, 22 лютого 2023 р.

Міщенко Софія ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ ЕСЕЮ І. СЛАВІНСЬКОЇ «ПОБАЧИМОСЯ В БАХЧИСАРАЇ»

 

Міщенко С. Ю.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ ЕСЕЮ І. СЛАВІНСЬКОЇ

«ПОБАЧИМОСЯ В БАХЧИСАРАЇ»

 

Ірина Славінська відома нашим співвітчизникам як журналістка та продюсерка радіо «Культура», громадська діячка, зокрема у сфері гендерних питань, літературознавиця, перекладачка, письменниця. Об’єктом нашої уваги став есей «Побачимося у Бахчисараї» зі збірки «Моє тихе Різдво» (2022), а предметом – поетика кінонаративу твору. Дослідженням інтермедіальності, зокрема, літературно-кінематографічної взаємодії у вітчизняному літературознавстві займалися Н. Бернадська, О. Брайко, Л. Генералюк, Л. Горболіс, О. Пуніна, О. Рисак та інші. Проте аналізований есей ще не був у полі зору літературознавців, що доводить наукову новизну дослідження, а свідченням його актуальності є увага до елементів кінопоетики твору, які сприяють збагаченню виражальних можливостей сучасного письменства.

Підстави говорити про кінозасоби літератури дає наявність у тексті  твору «прийомів, джерелом яких був кінематограф – кадрування, монтажу, титрів, колористичних деталей, світлових ефектів, ритму, контрасту, зміни перспектив і планів тощо» [1, с. 155]. На думку А. Покулевської, більшість із подібних прийомів можуть позиціонуватися в межах двох головних складників кінопоетики – монтажу і кадру [див. 4, с. 45]. А. Мазурак, розглядаючи психологічні засади монтажного мислення, приходить до висновку, що монтажність – «це психофізіологічна властивість сприйняття людиною світу, це засіб здійснення розумових операцій нашою свідомістю» [3, с. 10] Вона полягає у спроможності останньої з розрізнених відбитків реальності, вихоплених фрагментів інформації створювати кінцевий образ. Складниками монтажу в кіно є кадри – окремі знімки на кіноплівці. Для літератури ж, на нашу думку, визначення кадру має акцентувати не тільки наявність просторових рамок, але й зв’язки з часом. Тож, у межах цього дослідження послуговуватимемося таким визначенням: кадр – зоровий образ, що фіксує окреслений кутом огляду людського ока момент художньої дії, характеризується відносною смисловою завершеністю та фіксованістю, нерозгорнутістю в часі.  

У центрі аналізованого твору І. Славінської постає образ Криму, яким він запам’ятався їй під час літніх і зимових поїздок. Топосами літнього Криму стають міста Судак і Ялта. Через загальні плани твориться типовий образ курортного кримського міста: залюднені пляжі чи набережна з публікою на підборах і в лелітках, химерна забудова поблизу моря, дегустування риби й морепродуктів, персиків чи домашнього вина. Зимовий Крим, позбавлений сезонної метушні і тисняви, стає відкриттям авторки: «виявляється, кримські міста й містечка, напрочуд гарні, якщо їх не затуляє натовп» [5, с. 208]. Відтак літній і зимовий образи Криму поєднані за монтажним принципом на основі контрасту. Місто Гурзуф моделюють у читацькій уяві кадри пейзажних картин: «щодня фотографую точку зустрічі моря, землі та неба – важко повірити, що одне й те саме місце може бути настільки різним» [5, с. 207]. Найнеповторніше враження на авторку справляє Бахчисарай. Її перше знайомство з містом відбулося раніше, проте в пам’яті залишається краса ханського палацу.

Образ Криму поступово набуває етно-культурного означення. «Татарські будинки» й «татарські дворики», які викликають в уяві читача домислювання ідилічних деталей побуту, стають не лише маркерами присутності там кримських татар, але й відправною точкою розмови про новітню історію Криму. Знайомство авторки із власником гостьових кімнат, який із захватом говорить про комфортність і затишок свого будинку з внутрішнім двориком, але зневажливо – про перших господарів цих помешкань, змушує її усвідомити причиново-наслідкові зв’язки між геноцидом корінного населення Криму і появою там росіян, що однаково зверхньо ставилися до українців і кримських татар, бо «мислили себе «старшими братами»» [5, с. 209–210].

Монтажний принцип побудови дозволяє І. Славінській компонувати спогади з різних проміжків часу. Так поряд із Бахчисараєм зразка 2013 року постає опосередкований образ кримського міста, датований березнем 2022-го. В Україні йде війна, а з окупованого Криму авторку морально підтримує її знайома – мати чотирьох дітей і дружина заарештованого окупаційною російською владою кримськотатарського журналіста Амета Сулейманова: «Аби трохи мене розрадити, надсилає фото з Бахчисарайського музею. І я, сидячи в коридорі за двома стінами, під звук нового «прильоту» десь удалині розглядаю красиву кераміку, мідні кавники та апетитні кримськотатарські солодощі на тарелях. «Сподіваюся, що невдовзі побачимось у Бахчисараї», – одночасно пишемо одна одній» [5, с. 210]. Зміна крупності планів від загального, що подає фігуру авторки в імпровізованому укритті, до крупного (кераміка) і, нарешті, детального (кавники, солодощі, тарелі) зміщує фокус уваги з воєнної реальності на тему національного вітаїзму, що виявляє себе в мистецтві. Поєднання трьох часових площин – минулого, теперішнього й майбутнього – надають об’ємності і багатовимірності проблемі повернення Криму і повернення в Крим.

Отже, монтажний принцип побудови есею І. Славніської «Побачимося у Бахчисараї» на рівні компонування кадрів та абзаців допомагає авторці ущільнювати матеріал і концентрувати дію в часі, відкидаючи зайве і акцентуючи увагу на важливому і значимому, сприяє передачі багатоплановості предмету письменницької обсервації, можливості розділення і поєднання відносно самостійних смислових фрагментів, підкресленню значимості «випадкового» сусідства епізодів тощо.

                                                       Література

1.          Горбач Н., Міщенко С. Саспенс як елемент кінопоетики в новелі В. Ґабора «Телеграма». Актуальні питання гуманітарних наук : міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Дрогобич : Видавничий дім «Гельветика», 2022. Вип. 47. Том 1. С. 154–158.

2.          Мазурак А. Психофізіологічні засади монтажу як засобу художнього впливу в літературі й кіно. Слово і Час. 2012. № 6. С. 9–18.

3.          Покулевська А. Монтажність та кадровість як принципи структурування в просторових та часових мистецтвах. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Філологічні науки». Дніпро : б. в., 2016. № 2 (12). С. 45–52.

4.          Славінська І. Побачимося у Бахчисараї. Моє тихе Різдво : коротка проза. Львів : Видавництво Старого Лева, 2002. С. 205–212.

                                                                                        

5 коментарів:

  1. Добрий день! Дякую за цікаве дослідження. Скажіть, будь ласка, чи зустрічаються в есеї ще приклади синтезу мистецтв, окрім літературно-кінематографічного. Чи наявні коди архітектурного мистецтва, зважаючи, що в основі лежить згадка про Бахчисарай?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за ваше запитання, Сусанно! Я вважаю, що в ессеї І.Славінської є елементи, які можна вважати архітектурною екфразою. Але вона позбавлена описовості, тому я б кваліфікувала її як психологічну, бо згадуючи ханський палац чи татарські будинки з внутрішніми двориками авторка не прагне їх описати, а з їх допомогою висловлює власне ставлення до Криму.

      Видалити
  2. Добрий день, Софіє! Есей Ірини Славінської є частиною антології «Моє тихе Різдво». Чи присутні в аналізованому творі атмосфера свята чи різдвяне диво?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за запитання! Твір І.Славінської ввійшов в антологію, бо в передріздвяні дні відбулася одна з описаних поїздок до Криму і Бахчисараю зокрема. З цією поїздкою, безперечно, пов'язані й приємні спогади, але авторку турбують проблеми корінного населення — кримських татар, становище яких не асоціюються з атмосферою святковості.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.