Бусс Марина ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ У ПОВІСТІ В. ЧЕМЕРИСА «ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ…»

 

Бусс М. К.

студентка 2 курсу

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»

Наук. кер.: Біляцька В. П., докт. філол. н., професор

 

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ У ПОВІСТІ В. ЧЕМЕРИСА «ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ…»

 

У багатьох творах української літератури значну роль відіграють фрагменти народних пісень, які приписують Марусі Чурай, напівлегендарній співачці та піснетворці. Її твори «розчинилися» в усній народній творчості. М. Стельмах зауважував: «Три віки ходить пісня Марусі Чурай по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі» [1, 6].

Марусі Чурай приписують авторство таких пісень, як «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не світи, місяченьку», «Летить галка через балку», «Сидить голуб на бере́зі», «В кінці греблі шумлять верби», «А в городі верба рясна», «В огороді хмелинонька», «Грицю, Грицю, до роботи», «Котилися вози з гори» тощо. Однак, історія олітературення образу піснетворки розпочалася з народної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», що є відлунням язичницьких міфологічних легенд.

Багато письменників минулого зверталися до образу Марусі Чурай. Зокрема, Л. Боровиковський («Чарівниця»), С. Руданський («Розмай»), В. Александров («Ой не ходи, Грицю…»), М. Старицький («Ой не ходи, Грицю…»), О. Кобилянська («В неділю рано зілля копала…»), В. Самійленко («Маруся Чураївна»), Є. Озерська-Нельговська («Маруся Чураївна»), О. Шаховський («Маруся — малоросійська Сафо») [1, 83-84]. У XX столітті з’явилися перлина української поезії – історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Не лишився осторонь і відомий український письменник Валентин Чемерис, автор багатьох історичних та фантастичних романів. У 1990 році він написав історико-пригодницьку повість-пісню «Засвіт встали козаченьки…», яка є творчою трансформацією легенди про Марусю Чурай. 

Назвою твору прозаїк обрав назву пісні, яку за легендами та переказами створила Маруся Чурай і яка виконує у творі композиційно-текстотвірну функцію. Епіграфом до твору взято слова з поезії Лесі Українки «Ой палка ти була, моя пісне!..» [2, 381-443], які розкривають тему повісті. У творі В. Чемериса, який є синтезом прози та лірики, використано понад 16 уривків з різноманітних пісень Марусі Чурай й потрактовано за яких обставин ці пісні з’являлися.

Саме пісні у повісті допомагають ліпше зрозуміти душевний стан головної героїні. Вони є зображенням її емоцій і думок. Валентин Чемерис у своєму творі пише: «Що на серці – те й у пісні <…> І коли скрутно й очі повні сліз, і коли легко й очі повні веселощів – все одно пісні народжуються…» [2, 400-401].

До прикладу, найпершим В. Чемерис використовує уривок пісні: «Ішов милий горонькою, / Мила – під горою, / Зацвів милий роженькою, / Мила – калиною. / Ой ти живеш на гороньці, / А я під горою, / Чи ти тужиш так за мною, / Як я за тобою?...» [2, 385], який співала Маруся. Його почув Іван Іскра і засмутився, тому що дівчина склала пісню не про нього. Тобто вже на початку повісті зрозуміло, що дівчина сумує за Грицем, який давно не відвідував хату Чураїв. Її серце крають сумніви: чи любить її хлопець, чи згадує її.

Свідченням туги за коханим є ще одна пісня Марусі: «Болить моя головонька від самого чола: / Не бачила миленького ні тепер, ні вчора…». Поетичні рядки доповнюються прозовими: «Уже другий тиждень не бачила миленького» [2, 390].

По тому, як на майдані оголосили про військовий похід, головна героїня починає співати пісню «В огороді хмелинонька». Тут таки автор детально описує ставлення Марусі до пісні: «З малих літ нерозлучна вона з піснею. Спершу чужі співала <…> Багато їх чула, багато знала – чи не найбільше за всіх. Але такою жадібною була до пісень, що невдовзі замало їй стало народних, хотілося самій складати пісні. Про те, що на серці було, про що мріяла-думала, чого бажала… <…> Так і живе з піснею, як з найвірнішою сестрою…» [2, 400-401]. Валентин Чемерис у прозових рядках намагається також описати й сам процес творення пісні: «Дивиться на хмелину, що дереться плотом, а думає про швидку розлуку з милим, ось і пісня вже готова: «Що ж хмелина зелененька, / Що не в’ється в гору? / Що ж дівчина молоденька / Проклинає долю?..»» [2, 401].

Природно, що найчастіше в повісті згадується пісня «Засвіт встали козаченьки…». Маруся, проводжаючи козацький полк на війну, рядок за рядком склала сповнену глибокого болю і страху перед невідомим пісню: «Ні-ні, та й озвуться в її серці слова: «Засвіт встали козаченьки…» <…> Незчулась, як і народились перші два рядки нової пісні…» [2, 403]. «Тоді Маруся Чурай ще не відала, – пише В. Чемерис, – що створила одну із своїх найславетніших пісень, яку, мине лиш небагато часу, підхопить і заспіває вся Україна…» [2, 404]. На підтвердження слів автора, у романі цю пісню співали ще і старий війт Федір Суховий, його помічник Петро Махиня, цілий полтавський полк. Дізнався про пісню та дівчину, яка її склала, і гетьман Богдан Хмельницький.

Час розлуки Марусі з коханим був, певно, найпліднішим для неї: «Ще день мине – нова пісня: «Чому не гудуть буйні вітри, / Не ламають віти?..». Свої слова про те, як дівчина чекала Гриця, як його виглядала, побивалася за ним, автор підтверджує рядками: «…Серце ждало і раділо, / Що милий прилине, / Серце марно сподівалось. / Вже й надія гине…» [2, 413].

У дні, коли після повернення війська з походу Іван Іскра повідомив Марусі про заручини Гриця з Ганною Вишняк, творчість стала для неї справжньою розрадою: «У ті дні Маруся складала пісню за піснею. То був її порятунок, єдина надія...» [2, 417]. Тоді з’явилися такі пісні, як: «Котилися вози з гори…», «Чого ж вода каламутна», «Чи ти, милий, пилом припав, чи метелицею…», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає…». Саме в останній пісні вперше Маруся згадує про смерть: «Тоді не розлучать ні батько, ні мати. / Ні батько, ні мати, ні суд, ні громада, / Хіба вже розлучить заступ та лопата, / Заступ та лопата, гробовая хата» [2, 419].

Поволі Марусине заціпеніння минуло, але з’явилася злість, і вона вирішує помститися зрадливому хлопцю. «…вона зрозуміла, що мусить відомстити Грицеві за все разом: за солодкі обіцянки, за підступні клятви у вірності, за чорну зраду. Клявся ж ти, Грицю, що світу білого не побачиш, як зрадиш свою Марусеньку, так ти його і не побачиш!», – думала дівчина в повісті В. Чемериса [2, 429]. Так, щоб присоромити невірного з його дружиною на вечорницях, Чураївна навмисне заспівала пісню «Над моєю хатиною чорна хмара стала…».

Валентин Чемерис у своєму творі зобразив головну героїню як власницю чутливого серця. Проте автор не виправдовує дівчину після смерті Гриця, а навпаки зазначає, що вона скоїла вбивство навмисно: «Ото щоб знав. Як мене дурити, як моє щастя викрадати. Щоб двох не кохав, а одній вірний був». Тут таки Маруся співає: «Сидить голуб на березі, голубка на вишні: / – Скажи, скажи, моє серце, що маєш на мислі? / Ой ти ж мені обіцявся любити, як душу, / Тепер мене покидаєш, я плакати мушу…» [2, 437].

Під час похорону Маруся востаннє милується Грицем: «Коли я б же знала, то маляра б найняла, / Його біле личко та й намалювала. / Карі оченятка, котрі я любила, / Його русі кучері я б позолотила…» і зізнається: «Я згубила Гриця! Згубіть і мене!» [2, 438].

На допиті Марусі пред’являють пісню, в який викладено весь процес помсти: «…У неділю рано зіллячко копала, / А в понеділок переполоскала, / Як прийшов вівторок – зілля ізварила, / У середу рано Гриця отруїла. / У четвер надвечір Гриценько помер…». Показово, що писар, якому довірили читати текст, спочатку почав співати пісню: «– Так-так, – протяг суддя і до писаря повернувся. – Ану прочитай нам… Писар узяв аркуш і заходився співати <…> – Не співай, не на вулиці! – перебив його суддя. <…> Писар пісним голосом заходився читати…» [2, 427]. Так автор зайвий раз доводить, наскільки творчість Чураївни була до душі полтавцям.

Закінчилася оповідь Валентина Чемериса про Марусю Чурай рядками пісні «Засвіт встали козаченьки…», яку співав цілий майдан людей услід помилуваній дівчині. Цілком імовірно, що автор виніс назву пісні у назву повісті для того, щоб звернути увагу читача саме на цей твір Чураївни. На нашу думку, автор цим підкреслив, що ідейно-тематична основа твору полягає не лише в описі руйнівної сили кохання, а і в оспівуванні духовних цінностей, боротьби за свободу та патріотизму.

 

Література

1.          Дівчина з легенди Маруся Чурай / упоряд. Л. Кауфман. Київ : Дніпро, 1967. 132 с.

2.          Чемерис В. Л Ордер на любов. Місто коханців на Кара-Денізі. Засвіт встали козаченьки…: Роман і повісті. Харків: ТОВ «Бібколектор», 2013.  444 с.