Ластович А. С.
студентка 4 курсу
Харківський національний університет
Наук. кер.: Гноєва Н. І.,
к. філол. н., доцент
ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ У
ПОВІСТІ А. ЛЮБЧЕНКА «ВЕРТЕП»
Однією з особливостей
української літератури 1920-х років є інтермедіальність. Вона яскраво виявляється
в повісті А. Любченка «Вертеп» (1929). Мета цієї статті полягає в дослідженні
живописних і музичних образів у зазначеній повісті.
Першим зримим живописним
образом у «Вертепі» є веселка (послідовне поєднання фіолетового, синього,
голубого, зеленого, жовтого, помаранчевого й червоного кольорів), причому
створена українським художником: «Наш славетний український художник недавно
створив це райдужне видовище» [1, с. 267]. Веселка символізує гармонійну
єдність землі з небом [2], тому цей образ вносить до твору гармонійне начало. Українське
походження художника засвідчує намір автора підбити підсумки творчої діяльності
митців «Розстріляного Відродження». Синій колір – символ вічності [2], оскільки
праця існує вічно: «...вас уже збуджують і темно-сині лінії на всю завісу, що
ніби нагадують чітку розмежовану просторінь праці» [1, с. 267–268]. Синій колір
символізує й інтелектуальне життя [2] («...хіба не кличе у просинь, не мучить
жагою пізнань?» [1, с. 269]), оскільки воно відзначається постійними духовними
пошуками. У такий спосіб автор аналізованого твору висловлює своє захоплення
духовним шуканням, віру у його необхідність. Голубий колір поєднується з
безмежжям («До цих голубих, придимлених злегка безмеж...» [1, с. 269]) і
символізує піднесеність та духовність [2]. Голубий світанок – символ вічної
молодості [2]. Зелений колір – символ оновлення [2]: «Вас, здається, тішить цей
ясно-зелений колір... коли раз у раз сміливість запліднює новий талант і
виникають нові захвати» [1, с. 267]. Отже, функція зеленого кольору – підкреслити
творчі досягнення митців. Зелений колір символізує розквіт [2]. Кипіння –
символ динамічного життя [2]. Отже, зелене кипіння символізує розквіт
динамічного життя. Жовтий колір утілений в образі сонця. Він полісемантичний. Як
символ вічної молодості [2] сонце пов’язане з голубим світанком. Як символ
величі [2] сонце пов’язане із золотим і жовтим кольорами. В аналізованому творі
червоний колір має найбільше смислове навантаження. Ю. Шерех зазначав, що
в цій повісті червоний колір символізує боротьбу, перемогу над ворогом,
приручення природи, максимальну напругу життя, нестримне прагнення, насолоду
творчістю та перемогою. На думку літературознавця, у «Вертепі» червоний колір –
символ України [3, с. 462]. Дослідник спостеріг, що «колір нестримних
палахтінь» утілює революцію та індустріалізацію [3, с. 463]. Червоний колір
названий найважливішим: «...над усе панує тільки один найістотніший колір –
удару і ласки, болю і радості» [1, с. 269]. Як бачимо, червоний колір позначає
дві пари антитетичних понять. Це означає, що він має значне смислове
навантаження. У щойно розглянутому контексті функція червоного кольору полягає
в зображенні суперечностей життя. Червоний колір символізує творчу енергію,
творчу наснагу. Отже, живописним образам «Вертепу» властиві експресивність і
розмаїтість барв та відтінків.
У повісті «Вертеп» автор
активно використовує й музичні образи. Перший музичний образ у «Вертепі» –
повнозвучність: «...слово це справді прекрасне, повнозвучне...» [1, с. 265].
Функція повнозвучності слова – показати читачам красу української мови. У такий
спосіб реалізується мотив патріотизму. Другий музичний образ у «Вертепі» –
інтерлюдія як музичний твір. У цьому сенсі інтерлюдія – музичний образ,
створений шляхом номінації. Оскільки в аналізованому творі про інтерлюдії
згадується поряд із містеріями, то функція інтерлюдії полягає в показі читачам
українського мистецтва в давнину (ширше – минулого України): «...колись дуже
розповсюджене... видовище містерій та інтерлюдій...» [1, с. 265]. Разом із
містеріями інтерлюдії протиставляються сучасним видовищам, тобто минуле
протиставляється сучасному: «...якщо за тих давніх часів давніх часів вертеп
являв собою видовище, що складалося тільки з містерій та інтерлюдій, то на наш
час наспіло вже чимало... видовищ» [1, с. 265]. Тиша вівтаря («...з тихого
вівтаря...» [1, с. 265]) символізує максимальне заспокоєння людини, знайдення
нею відчуття гармонії. Шумність майдану («...на шумний майдан...» [1, с. 266])
символізує вимушену метушливість людей (обов’язок постійно кудись поспішати) та
втрату ними гармонії. Оскільки тиша та шумність становлять пару антитетичних
понять, то ці музичні образи пов’язані один з одним. Ми звернули увагу на
метафору «глухий закуток» («...десь у глухому закутку Баварії» [1, с. 266]), в
основі якої лежить звуковий образ. Те, що українська містерія «...доживає свого
віку десь у глухому закутку Баварії» [1, с. 266], означає, що мистецтво немає
кордонів, тому воно й долає фізичну відстань. Уже згадувана інтерлюдія
перетворилася із сукупності хорів («...відбувши службу хорів...» [1, с. 266])
на веселуху («...перетворена на живу й дотепну веселуху» [1, с. 266]), що
поширилася скрізь («...розбіглася по всіх усюдах...» [1, с. 266]), тобто
інтерлюдія значно оновилася («...ще більше перетворилася...» [1, с. 266]),
стала більш цікавою для загалу. Із суто музичного образу (поєднання хорів)
інтерлюдія стала образом театральним. Оскільки містерія не модернізувалася та
занепала, а інтерлюдія осучаснилася та набула ще більшої популярності, ніж
раніше, то протиставлення містерії інтерлюдії є протиставленням старого новому,
модерному.
У повісті «Вертеп»
А. Любченко використав принцип нанизування музичних номінацій. Воно
покликане максимально зацікавити читача зображеним. Скрипка – музичний
образ-номінація. Оскільки скрипка – символ людської душі, то хвилювання скрипки
символізує хвилювання людини. Барабан – символ голосу космічної енергії,
спілкування людини з вищими силами [2]. Початок тріскотіння (активізації)
маленького барабана («...незабаром почне тріскотіти маленький барабан...» [1,
с. 266]) – початок умовної розмови людини з космічною енергією Всесвіту.
Прилучення до невеликого барабана кількох інших барабанів («...потім до нього
прилучиться ще кілька...» [1, с. 266]) символізує пожвавлення цієї розмови.
Функція цього додавання – увиразнити думку автора. Грім великого бубна
(«...гримне великий бубон...» [1, с. 266]) символізує поєднання начал творення
та руйнації життя, його родючості, поліфонії [2]. Функція цього образу полягає
в зображенні дуалізму життя, утвердженні його повноти. Пронизливий звук ляскоту
металевих полумисків («...ляснуть пронизливі металеві полумиски...» [1, с. 266])
– символ несподіваності. Цим автор привертає увагу читачів свого твору до
численних несподіванок у житті. Стогін валторни («...застогне валторна...» [1,
с. 266]) – поєднання двох музичних образів із суперечливою символікою. Стогін –
символ крику. Призначення стогону полягає в емоційному наснаженні твору.
Валторна – символ свята життя. Оскільки звуки валторни м’які й мелодійні,
валторна символізує насичене та радісне життя. Оскільки сам по собі крик не
приємний, а звуки валторни приємні, то крик валторни – гармонізована
протилежність. Функція крику валторни полягає в показі читачам гармонійності
світу. Дріботіння (ритмічний стукіт) цимбалів («...задрібцюють цимбали...» [1,
с. 266]) символізує екстаз [2], тобто насолоду митями життя. Цимбали
символізують голос космосу, комунікацію людей із ним. Свист флейт
(«...засвищуть флейти...» [1, с. 267]) – символ максимальної радості. У такий
спосіб утверджується оптимістичне сприймання життя. Фанфари («...залунають
фанфари...» [1, с. 267]) символізують урочистість. Цим утверджується
життєствердний пафос життя. Гучний тромбон («...зареве шалений тромбон...» [1,
с. 267]) – символ дуже важливий подій, що будуть зображені на сторінках повісті
«Вертеп».
Музичний образ міститься
й у назві другого розділу «Вертепу» – «Соло неприкаяної лірики». Соло – символ
індивідуальності. Функція соло полягає в підкресленні, власне, індивідуальних
особливостей твору. Образ «невгавучого» шуму вулиць пов’язаний з образом
шумного майдану, згаданим у першому розділі «Вертепу». «Невгавучий» шум
органічно вплітається в урбаністичний простір. Розбудова й активний розвиток
українських міст становлять важливу ознаку українського життя 1920-х років.
Звідси випливає, що «невгавучий» шум вулиць виконує кілька функцій: зв’язкову й
урбаністичну. Як бачимо, музичні образи в повісті «Вертеп» також відзначаються
експресивністю та розмаїтістю. Музична складова цього твору виявляється й у
музичній структурі окремих розділів, варіативності образів, мотивів, у
ритмічності й наявності рефренів.
Отже, живописним і
музичним образам у повісті А. Любченка «Вертеп» притаманні глибока
символічність, яскравість і різноманітність.
Література
1.
Любченко А. Вибрані твори / передм. Л. Пізнюк. Київ: Смолоскип, 1999. 520 с.
2.
Трессидер Д. Словарь
символов. URL: https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/JekTresidder/index.php.
3.
Шерех Ю. Колір нестримних палахтінь («Вертеп»
Аркадія Любченка) // Любченко А. Вибрані твори / передм. Л. Пізнюк.
Київ: Смолоскип, 1999. С. 459–497.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.