Дан-Обієкве Чуквуебука Грейт ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ДУХОВНИЙ СВІТОЧ УКРАЇНИ

 

Дан-Обієкве Чуквуебука Г.,

студент відділу доуніверситетської підготовки,

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Наук. кер.: Федоренко О. Б., к. філол. н.

 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ДУХОВНИЙ СВІТОЧ УКРАЇНИ

 

Сьогодні в суспільстві дедалі більше усвідомлюється загальна потреба в духовно-культурному розвитку молоді як у найважливішому здобутку нації. Прагнучи відновлення української художньої культури, слід насамперед дбати про збереження творчої спадщини українських письменників.

Україна завжди славилась своїми письменниками. Микола Гоголь, Остап Вишня, Іван Котляревський, Григорій Сковорода, Павло Тичина, Леся Українка, Іван Франко. Та митцем, за яким українців впізнають у всьому світі, є велична постать Тараса Шевченка. Його вірші стали піснями, думи – роздумами про тяжку та славну долю не одного покоління його рідної неньки України, а мальовнича творчість – джерелом натхнення для українських митців.

Безліч науковців та мистецтвознавців досліджували феномен творчості великого Кобзаря, серед них Д. Антонович, О. Бігун, М. Грінченко, І. Дзюба, С. Задорожна, Б. Кокуленко, Ф. Колеса, Д. Ревуцький, С. Таранущенко, О. Яковина, В. Яцюк.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородський повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія и Катерини Шевченків. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати.

 І мене в сім’ї великій,

 В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом [5, с. 303].

(Т. Шевченко “Заповіт”)

У творчості Т. Г. Шевченка значне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема. Сюжети історичних поем і віршів Тараса Шевченка відтворюють реальні події минулого України або їх героями є історичні діячі («Трасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки», «Єретик», «Чигирине, Чигирине» та ін.) [2].

У поемі «Іван Підкова» в романтичному ключі відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Т. Шевченко уславлює мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі.

Поема «Гамалія» відтворює похід козаків у Царгород (бо там у неволі бранці тужать за рідною землею, вірять в те, що там «раду радять, як на турка стати»), бій з турками, повернення козаків із перемогою на Батьківщину.

 Похід до Царгороду в поемі зображується як визвольний. Запорожці їдуть помститися ворогові за кривди та визволити своїх співвітчизників. Вони співають:

У туркені у кишені

Таляри, дукати,

Не кишені трусить,

Їдем різать, палить,

Братів визволяти [5, с. 172].

Повертаючись із походу, козаки прославляють свого ватажка, співають про те, що Гамалія їздив «із турецької неволі братів визволяти».

Тема боротьби проти польського панування зображена в поемі «Тарасова ніч». Відтворюючи минуле України, Т. Шевченко уславлює гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. Саме Тарас Трясило став на чолі бою козаків проти польських військ під Переяславом.

Поет високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх агресорів. Водночас Шевченко говорить і про соціальну сутність цієї боротьби, ворогами називає «ляшків-панків».

Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю i моральною чистотою, почуттям соціальної й національної справедливості, відданістю правді i свободi. Та чи можемо сповна уявити собі, що за цим стояло, скільки це вимагало душевних сил i боротьби, скільки це коштувало мук i болю, скільки для нього треба було прозрінь думки i висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише спадщину самого Шевченка, а й добре вивчити його епоху, атмосферу життя суспільства, його сучасників.

Вдумаймося в ці слова великого сина українського народу. Це духовний заповіт усім. Ці рядки з відомого послання «І мертвим, і живим ...» звернені до тогочасної інтелігенції.

Тарас Шевченко був високоосвіченою людиною, знав античну культуру, не уявляв життя без творчості Байрона і Шекспіра, знав праці й діяльність французьких і польських істориків, а також історичних діячів слов'янських народів – Коллаpа і Шафарика.

Україна в посланні – сліпа каліка, стара мати, яку «землячки» віддають на виучку німцям, а поет хоче бачити Україну оновленою, з доброю славою:

І забудеться сpамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України [5, с. 289].

Неосяжна творчість Шевченка – це передусім патріотичне виховання, це приклад наслідування своєї любові до Батьківщини в поєднанні з повагою до інших народів. Мовою своїх творів Шевченко розпочав процес формування загальноукраїнської художньої творчості на національному ґрунті. Український народ завжди прагнув, аби творча спадщина великого поета не втратила ані своїх шанувальників, ані того глибокого значення, яке вона має для України.

Важко переоцінити роль культурного надбання Шевченка в розвитку не тільки соціальної й національної свідомості, а й в духовно-культурному розвитку української молоді. Творча спадщина великого Кобзаря стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу та визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української художньої культури.

 

Література

1.    Большаков Л. Добро найкращеє на світі. Пошуки. Роздуми. Підсумки. Київ: Дніпро, 1981. 391 с.

2.    Вічний як народ: Сторінки до біографії Т. Г. Шевченка: навч. посібник / автори-упорядники: О. І. Руденко, Н. Б. Петренко. Київ: Либідь, 1998. 272 с.

3.    Коломійченко М. С., Горленко В. З. У колі друзів. Київ: Дніпро, 1982. 109 с.

4.    Вогняне слово Кобзаря : Літер. – крит. статті про Т. Г. Шевченка / Упоряд. Ф С. Кислий. Київ: Рад. школа, 1984. 248 с.

5.    Шевченко Т. Кобзар. Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1957. 627 с.